Владика Юліан Сас-Куїловський

Митрополит Львівський і Галицький

Народився	1 травня 1826 року в селі Конюшки-Королівські (сьогодні - Самбірський район Львівської області).
Священничі свячення	1 квітня 1854 року
Єпископська хіротонія	26 червня 1890 року у храмі Святого Івана Хрестителя у м. Перемишлі.
Помер	4 травня 1900 року в м. Львові.

Дитинство та освіта

Народився 1 травня 1826 року в сім’ї пароха села Конюшки-Королівські, шляхтича гербу Сас Венедикта Куїловського та його дружини — Катерини з роду Кущикевичів.

Молодий Юліан навчався у тривіальній школі в Рудках, Головній німецькомовній школі у м. Самбір та Львівській гімназії, яку закінчив 1845 року. З 1846 року розпочав вищі студії на філософському факультеті Львівського університету, однак, у перший же рік його відрахували за участь (чи підозри) у революційному русі. Тому молодий Юліан перевівся навчатися філософії до Перемишля. 1847 року перервав навчання, щоби розпочати практику в Дирекції скарбу.

Під час революції 1848 року відновлює своє навчання на 2-му курсі Львівського університету. Водночас був сотником Академічної гвардії в Перемишлі. Після розгрому революціонерів у Львові 1 листопада 1848 року був на короткий час арештований. Звільнившись, виїхав до Пряшева, де вступив до легіону генерала Висоцького. Потім воював у складі польського легіону генерала Юзефа Бема угорської революційної армії, учасник битви під Сегедом. Після поразки повстання в серпні 1849 перебував тимчасово в Сербії та Болгарії. Упродовж 1848–1850 рр. — капітан турецької армії під командуванням Османа-Паші.

За сприянням князя Адама Чарторийського отримав дозвіл на проживання в Парижі. За сприяння колишнього «змартвихвстанця» о. Іполита Терлецького був прийнятий на навчання до новоствореного Руського колегіумі для східних місій. Богослів’я закінчив у Парижі, у семінарії Святого Сульпіція (1851–1854), познайомившись під час навчання з Адамом Міцкевичем.

Священниче служіння

Таїнство Священства отримав за латинським обрядом в Римі 1 квітня 1854 року з обов’язком відправляти Літургії за східним обрядом. Війна в Криму перешкодила виїхати з місіями до Болгарії, тому 2 роки був душпастирем в Парижі, служачи капеланом монастиря бенедиктинок. 1856 року був викликаний до Риму, відправлений на грецький острів Керкіра (Корфу); звідти через хворобу повернувся до Парижу.

Завдяки клопотанню папи Пія IX о. Юліан був амністований 1857 року. Невдовзі о. Юліан Куїловський прибуває до Перемишльської єпархії, де живе у монастирі. Спочатку служить адміністратором в Руському Селі, а в 1859 році стає першим парохом УГКЦ у цьому місці. Загалом провів в Руському Селі 25 років. Сапіги поважали його як шляхтича, що навчався в Парижі, сприяли спільній з Перемишльським єпископом Іваном Ступницьким поїздці до Риму в 1878 році. 1878 року отримав від папи Льва ХІІІ титул таємного Папського камергера.

1882 року був іменований крилошанином Перемишльського собору. Потім став катедральним проповідником, парохом, ректором духовної семінарії в Перемишлі (1883–1884), віце-офіціялом суду єпископів. У березні 1887 року став архипресвітером новоствореної Станіславівської єпархії.

Єпископська діяльність

Упродовж 1890–1891 років номінований Апостольською столицею єпископом-суфраганом (помічник) Перемишльської єпархії та титулярний єпископ Гефестуса (Hephaestus), тобто помічником Перемишльського єпископа Івана Ступницького. Єпископські свячення прийняв 26 червня 1890 року у храмі Святого Івана Хрестителя у м. Перемишлі. Головним святителем став владика Сильвестр Сембратович, архиєпископ і митрополит Галицький, а співсвятителями — владика Лукаш Солецькі, римо-католицький єпископ Перемишля, владика Юліан Пелеш, єпископ Станіславівський, та владика Якуб Глазер, титулярний єпископ Габали.

Намагаючись абстрагуватися від польських впливів і протистояти антиклерикалізмові радикалів, єпископ Юліан Куїловський зосередив увагу на виконанні душпастирських обов’язків священниками й на моральному удосконаленні вірних як на засобові збереження християнської моралі в галицькому суспільстві.

З 3 серпня 1891 року переймає єпископське служіння у Станіславівській єпархії. Таким чином стає лише другим єпископом-ординарієм Станіславівської єпархії УГКЦ, здійснюючи ревне служіння до 1899 року.

Уже у вересні 1891 року єпископ Юліан Сас-Куїловський видав свій перший пастирський лист. У ньому він окреслив свої основні завдання: подавати здорове зерно євангельської науки, совісно виконувати духовні обов’язки. Також єпископ чіткіше вказав на обов’язки духовенства, особливо наголошуючи на особистому прикладі священників, організації різних церковних братств, вихованні молоді та боротьбі з невір’ям, вільнодумством і легковажністю. У зверненні «до Возлюблених Дієцезан» закликає вірних шанувати й слухатися влади церковної і світської, співпрацювати зі священниками.

У 1893 році з галицькими прочанами побував у Римі, де мав спеціальну аудієнцію у папи Лева ХІІІ.

У листопаді 1896 року Сас-Куїловський видав пастирський лист «Про братства тверезості», в якому роз’яснював правила вступу до братства та обов’язки його членів, а також наводив Статут братства тверезості Станіславівської єпархії, затверджений Апостольським Престолом. Загалом братства тверезості Станіславівської єпархії сприяли викоріненню в галицькому суспільстві, особливо на селі, такого соціального зла, як п’янство. Це цілком відповідало прагненням Юліана Сас-Куїловського сприяти зміцненню позицій Церкви через піднесення релігійності народу.

У давній пресі знаходимо згадки, що українці Станіславова любили єпископа за його добрий та спокійний характер і надзвичайну скромність. Він рідко їздив фіакрами і Станіславовом зазвичай пересувався пішки. У громадському житті єпископ Сас-Куїловський не брав активної участі й ніколи не втручався в політичні справи. На всі закиди у нього завжди була готова відповідь: «Олтар — ото моя політика».

23 травня 1898 року папа Лев XIII проголошує єпископа Юліана Куїловського асистентом папського трону.

4 серпня 1898 року помирає кардинал Сильвестр Сембратович, в зв’язку з чим посада митрополита Львівського і Галицького стає вакантною. Провід українських політиків вирішив лобіювати кандидатуру єпископа Перемишльського Константина Чеховича. Проте оскільки Чехович був вдівцем, то Ватикан виступив проти. Тоді українці запропонували кандидатуру Андрея Шептицького (у той час — ігумена монастиря св. Онуфрія на Підзамчу): хоча до нього відносилися із скепсисом, проте вважали все ж ліпшим, ніж приятеля «подоляків» (тоді — найнеприхильнішої українцям польської партії) та прихильника москвофілів Куїловського. Багато залежало від намісника, а намісником у той час був граф Лев Пінінський — «подоляка». На вимоги українських угруповань він не зважав.

16 (28) грудня 1898 року став наступником митрополита Галицького. 22 січня 1899 року номінований на посаду цісарем, а затверджений Ватиканом 30 серпня. 14 вересня 1899 року відмовився від пишної церемонії входження на посаду митрополита Галицького, пожертвувавши натомість 6000 золотих монет бідним.

Інтронізація митрополита Юліана Саса-Куїловського у вересні 1899 року, за наполяганням самого номінанта, відбулася дуже скромно. У церемонії, яка відбулася на площі Святого Юра, взяли участь духовні особи, церковні братства і численні вірні, зокрема представники кількох українських товариств. Юліана Куїловського вважали полонофілом, тому масової підтримки з боку активістів не було. Не було ані бенкету, ані делегатів від влади.

Новий митрополит мав авторитет не тільки серед поляків — як повстанець і учасник героїчних кампаній Йосифа Бема в Угорщині проти австрійської армії, а й москвофілів, які поважали його за прихильність до архаїчної звичаєвості та виступи проти спроб модернізації церковного життя. Все ж цікаво зауважити, що єпископ Юліян був рішучим противником участі священиків у політичному житті на будь-якому боці, як казав він Олександрові Барвінському, «ksiądz jest do ołtarza i brewiarza» (священик — для вівтаря і Часослова).

Митрополит Юліан Сас-Куїловський намагався уникати політизації Церкви, обстоював усталені церковні традиції та обряди, був прихильником відновлення Греко-Католицько Церкви на українських землях у складі Російської імперії.

У квітні 1900 року отримав від цісаря Франца Йозефа І придворний чин таємного радника з титулом ексцеленції.

Помер 4 травня 1900 року в Львові й був похований у гробниці галицьких митрополитів і крилошан на Личаківському цвинтарі.

Похорон митрополита Львівського і Галицького Юліана Саса-Куїловського

7 травня після обіду відбулися заупокійні богослужіння над тілом греко-католицького митрополита Юліана Куїловського у вірменському, римо-католицькому та греко-католицькому обрядах у соборі Святого Юра.

Наступного дня священники трьох конфесій провели похоронну Божественну Літургі. В соборі Святого Юра були присутні намісник Леон Пінінський, краєвий маршалок Станіслав Бадені, представники міської влади, професори університету і Політехніки, військового командування, велика кількість духовенства з цілої Галичини, члени парохіальних братств, українських і польських товариств.

Маршрут жалобної процесії пролягав вул. Листопадового Чину (Міцкевича), Університетською (Маршалковською), Січових Стрільців (3 Мая), Гнатюка (Ягелонською), просп. Свободи (вул. Кароля Людвіка), пл. Міцкевича (Маріацькою), Галицькою, Соборною (Бернардинською), вул. Пекарською.

Близько 14:45 по обіді розпочалося поховання на Личаківському цвинтарі у гробниці Львівської капітули. Вхід до цвинтаря охороняли поліція та солдати 15-го і 80-го полків, тому потрапити на місце поховання вдалося небагатьом. За домовиною принесли лише один вінок із написом «Руське село — своєму доброчинцеві». Церемонія закінчилася близько 3 години пополудні.

Жив скромно, багато жертвував на церковні потреби, найбільше — 15000 ринських (золотих монет) — на оновлення «катедрального храму». За даними польського досліника Чеслава Лєхіцького, був мало популярним серед українців через «просякнутість» західноєвропейською та польською культурами.