СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Ярослав Приріз: «Не біймося ступати дорогою духовного вдосконалення разом з Ісусом»
«Мученик — це свідок Христа воскреслого, це християнин, який усім своїм життям засвідчив істинність Христової Пасхи — перемоги Життя над смертю, перемоги Безсмертного над минущим». На цьому наголосив владика Ярослав Приріз, єпарх Самбірсько-Дрогобицький, 21 квітня 2024 року, у п’яту неділю Великого посту, вшановуючи пам’ять святого великомученика Юрія Побідоносця.
З цієї проповіді владики Ярослава Приріза ви дізнаєтеся:
- чому Ісус Христос разом із своїми учнями направляються у Єрусалим?
- які почуття вирують у серцях учнів, коли вони чують про страждання і смерть свого Вчителя?
- у чому полягає наша подібність до цих учнів та їхньої дороги?
- ким був святий великомученик і побідоносець Юрій?
- хто такий мученик у християнській Церкві? чому ми вшановуємо їхню пам’ять?
На шляху до Єрусалиму
Ми поступово наближаємося до завершального акорду Великої Чотиридесятниці — Страсного тижня, коли розважатимемо, як Господь наш Ісус Христос прийняв відкупительні страждання і смерть. Тому сьогодні Церква через євангельське читання спрямовує наші духовні роздуми в околиці Єрусалиму, на ті стежки і дороги якими Ісус разом із учнями простував до цього святого міста. Це була його остання земна подорож з Галилеї у Юдею. Від дитячих літ Спаситель в оточенні близьких Йому людей ходив тією дорогою до Соломонового Храму. Але цього разу це була дорога, наприкінці якої на Спасителя чекали хрест і Голгофа. Про цю чашу терпінь знав лише Спаситель. Тому, бажаючи відкрити своїм найближчим учням і приятелям тайну Божої любові, Він почав цю дивну для них розмову: «Оце йдемо в Єрусалим і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його та й уб’ють. Він же по трьох днях воскресне» (Мк. 10, 33).
Учні, напевне, боялися, слухаючи слова Христа про смерть, яка очікувала на Нього в Єрусалимі. Незважаючи на очікування прийдешнього Царства Божого, вони усвідомлювали небезпеку відвідин цього святого міста, бо існувало єврейське передання про страшну війну, яка повинна вибухнути перед остаточним встановленням Царства Месії. Ісус іде до Єрусалиму, щоби взяти на себе хрест, щоб прийняти на себе всю злобу людського гріха, щоб своєю смертю розбудити людей зі сну та сліпоти гріха. Він говорить учням про своє страждання та про смерть, проте вони Його слухають, та не чують. Не чують, бо думають, що якщо Він творив такі великі чудеса та знаки, то певно в Єрусалимі буде щось ще більше. І якщо перед ним втікали біси, а мудреці замовкали і сили природи корились Йому, то в Єрусалимі Він ще більше проявить свою силу та славу. Вони сподівалися, що там має бути Його перемога над усіма видимими ворогами юдейського народу, а в Його перемозі буде і їх, апостолів, торжество. Так, в Єрусалимі відбудеться найбільше чудо — справжня перемога та славне торжество, але станеться це інакше ніж про це думали та мріяли Христові учні та сучасники.
Наша дорога до Небесного Єрусалиму
Ми з вами, дорогі брати і сестри у Христі, разом з нашим Господом також мандруємо до Єрусалиму. І не тільки зараз, під час Великого посту, але впродовж цілого нашого життя, яке є отою мандрівкою до Небесного Єрусалиму — до Царства Божого. Ми слідуємо за Христом стежками Його заповідей. Не біймося ступати дорогою духовного вдосконалення разом з Ісусом, навіть якщо нам здається, що вона важка та терниста. Пам’ятаймо, що це дорога через хрест до воскресіння, до справжнього життя, адже хрест Христовий став для всього людства вже не знаком смерті та темряви, а світлом воскресіння, знаком надії і символом незбагненної любові Бога до людини.
Євангельський епізод п’ятої неділі Великого посту говорить нам і про те, що люди у своїй земній мандрівці до Небесного Єрусалиму дуже часто дивляться на світ виключно по-своєму, шукаючи свого інтересу і користі. Сьогоднішнє євангельське читання згадує нам про апостолів Якова та Івана, котрі, почувши про те, що Христос прямує до Єрусалиму, де має звершити важливу місію, просять про вигідне для себе місце. Науку про царство Боже Яків та Іван сприймали в земному розумінні і просили Ісуса про особливе місце в цьому царстві, бажаючи сидіти праворуч і ліворуч Нього. Прохання братів було не тільки занадто претензійним, але й недоречним. Вони висловили цю просьбу тоді, коли Ісус йшов до Єрусалиму, щоб прийняти муки. Господь, із сумом подивившись на синів Заведея, сказав: «Не знаєте, чого просите» (Мр. 10, 38). І пояснив: щоб увійти у Царство Боже, спочатку треба випити чашу терпінь. Ці слова Спасителя звернені не лише до цих двох апостолів та їх товаришів, а й до кожної людини, яка прагне бути спасенною.
Святий Юрій Побідоносець, середина XVII ст.
Життєпис святого Юрія Побідоносця
Дорогі у Христі! Сьогодні у вашому храмі ми святкуємо пам’ять святого Юрія. Церква називає його великомучеником і побідоносцем. Житія святих розповідають, що великомученик Юрій Побідоносець походив із Каппадокії, виріс у християнській родині: його батько прийняв мученицьку смерть за Христа, а мати, переселившись до Палестини, виховала сина у благочесті та християнському смиренні. Зростаючи у християнській сім’ї, Юрій був мудрим, завзятим, сміливим, талановитим і вродливим юнаком. Особливу здібність мав до військової справи, тому і став військовим, вступивши на службу до римського війська. За свою хоробрість був відзначений імператором Діоклетіаном (284–305) і став одним із старших воєначальників. Доблесть Юрія дала підстави величати його воїном Христового воїнства.
З його житія дізнаємося, що якось він отримав наказ обложити місто і знищити вогнем тільки за те, що всі його жителі були християнами. Тож св. Юрій постав перед драматичним вибором: виконати несправедливий наказ і зберегти поважну посаду чи вчинити за голосом совісті й наразитися на переслідування. Він з дитинства отримав таємне християнське виховання, але в цей визначний момент зрозумів, що таке приховане заради страху християнство не приносить духовного плоду. Тому Юрій сміливо визнає себе християнином, стає перед імператором Діоклетіаном та викриває його беззаконня. За це його піддають тортурам і ставлять ультиматум: або відречешся від Христа і збережеш комфортне життя, або тебе позбавлять військового звання і, піддавши страшним тортурам, стратять. І знову перед св. Юрієм постає драматичний вибір, але він пам’ятає слова Христа: «Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого» (пор. Лк. 9, 62). Він не йде на компроміс із власною совістю та не зраджує християнства. Після важких і тривалих мук 23 квітня 303 р. йому відтяли голову. Святий Юрій міг жити у славі й достатку, якщо б відрікся від Христа. Однак він терпить знущання, муки, смерть, бо пам’ятає євангельські слова Христа: «Хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8, 35).
Мученик — це свідок Христа воскреслого
Святий Юрій загинув, але його справа — ні! Через десять років, 313 р. (314) християнство здобуло перемогу в Римській імперії: колись імператор Діоклетіан переслідував християн, а тепер новий імператор Костянтин Великий сам став християнином. Тому Свята Церква називає великомученика Юрія Побідоносцем: він своєю вірою доказав силу Ісуса Христа, яка подолала безбожну імперську політику. І це зрозуміло: мученик — це свідок Христа воскреслого, це християнин, який усім своїм життям засвідчив істинність Христової Пасхи — перемоги Життя над смертю, перемоги Безсмертного над минущим.
Завдяки дивовижній силі віри великомученик Юрій може допомагати християнам на землі тисячами чудес, бути взірцем для молодих людей, а також для воїнів. На іконах споглядаємо, як св. Юрій на білому коні вражає списом змія. Це зображення грунтується на розповіді про одне з його посмертних чудес. У давні часи у передмісті Бейрута, у місцевому озері перебував страшний дракон, який поїдав людей. З часом люди перетворили це чудовисько на ідола-божка й почали приносити йому жертвоприношення — дівчину або юнака. Одного разу жереб випав на дочку місцевого правителя. Вона, приречена на смерть, стояла на березі цього озера. Аж ось з’явився вершник на коні зі списом у руці та вбив того змія, визволивши нещасну юначку від неминучої смерті.
Ось у такому стані, наче та приречена на смерть дівчина, перебуває і наша Батьківщина Україна, над якою навис північний змій. Тільки Господь може врятувати нас перед агресією підступного ворога, перед яким тривожиться світ, намагаючись не дратувати його. Звернімось у молитві до святого великомученика Юрія, щоб він, за Божою допомогою, підніс свій спис і допоміг нашому війську захистити Україну. Нехай Господня десниця заступається над нами у трудних моментах нашого життя за молитвами Пресвятої Богородиці і всіх святих, яких видала українська земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь.
єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
у п’яту неділю Великого посту,
