Владика Венедикт Алексійчук: П’ять практик, як відчути найбільше щастя в житті

19 жовтня 2020

Із слова владики Венедикта Алексійчука, правлячого архиєрея єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго (штат Іллінойс, США), яке він виголосив 6 жовтня 2020 року у проєкті «TEDxLviv Talks».

Владика Венедикт Алексійчук: П’ять практик, як відчути найбільше щастя в житті

Ми маємо лише теперішню мить нашого життя. І навіть коли ми живемо в цю мить нашого життя, ми не постійно живемо, а постійно реагуємо. Погляньмо на наше життя. Ми постійно не живемо, а на щось реагуємо. Постійно щось пишемо, щось коментуємо… Хтось інший пише сценарій нашого життя. Тому дуже важливо в нашому житті, яке є дуже коротким, навчитися самим писати сценарій свого життя.

Поділюся з вами п’ятьма практиками, які допомагають мені жити тут і тепер.

Перша практика — пізнати самого себе

Перша практика — пізнати самого себе. Чому обговорюємо інших людей? Бо ми дивимося на інших, а не на себе. Ми не знаємо себе. Треба робити розкопки у самому собі. Дуже важливо пізнати свої сильні і слабкі сторони.

Що пізнати? Пізнати сильні сторони і їх більше розвивати. Пізнати слабкі сторони і над ними працювати. Бо лише пізнавши себе, можемо себе прийняти. Це не означає змиритися з власними слабкими сторонами, а змінити їх.

Друга практика — приймати людей, яких Бог нам дає

Друга практика — приймати людей, яких Бог дає нам у нашому житті.

Коли я став єпископом, то приймав багатьох людей, які приходили до мене на прийом. Я намагався їх якнайшвидше прийняти, щоб вони пішли. Це було не те прийняття… Пізніше я зрозумів, що це мене вимучує. Я помітив, що не дивлюся на ту людину, з якою спілкуюся, а думаю вже про наступну, яка чекає.

Важливо зустрічатися з людьми, якими вони є, і не керуватися стереотипами. Люди мають властивість змінюватися. Я свідомий того, що від людей можна чекати всього. Але дуже вірю людям, це дає їм площину рости. То хай ростуть. Я не залежний від того, чи вони добре повелися зі мною, чи зле.

Третя практика — жити теперішнім моментом

Третя практика. Найголовніша справа мого життя — це та справа, яку я роблю тепер. Бо часто, коли ми робимо одне, думаємо про інше. Ми завжди до чогось біжимо, спішимо… Я не кажу, що взагалі не треба бігти, важливо бігти, але не до чогось. Важливий сам процес того, що ти робиш. Важливий сам процес, а не тільки мета, до якої ти біжиш. Я завжди пробую жити тут і тепер у тих обставинах, які маю в житті.

Для мене немає до і після, а є тільки ця мить мого життя. Саме розуміння тут і тепер дає мені розуміння, який наступний крок робити. Як кажуть американці, step by step. Коли ми йдемо по сходах, то не перестрибуємо з першої сходинки на п’яту, а робимо один крок, потім інший і так вперед.

Четверта практика — важливо зупинятися

Четверта практика — важливо зупинятися. Я зауважив, що більшість людей проводять час із мобільним… Вам не здається, що нам нецікаво бути із самими собою?! Ми постійно хочемо себе чимось зайняти. Погляньте на свій щоденник. Ми завжди маємо справи з кимось. Ми не маємо часу для себе. Ми не маємо часу, який ми б присвятили собі. Тому важливо зупинятися в часі: я сиджу на цьому місці і ніщо не вирве мене звідси.

П’ята практика — зупинятися в часи бур

І п’ята практика — зупинятися в часи бур. Погляньте, як часто різноманітні життєві бурі впливають на нас. Хтось щось сказав, і ми реагуємо. Хтось щось написав у фейсбуку, і ми знову реагуємо…

Коли я дивлюся на особисте життя, то розумію, що багато рішень приймав, коли був під тиском обставин, коли не зупинився.

Важливо зупинятися, хоч би яка була напруга, щоб не відбувалося, я напишу на дверях, ви будете ламати ці двері, а я їх не відімкну. Так, це нелегко, але погляньмо, в усіх релігіях існує сьомий день святкувати…

І коли ми навчимося пізнавати себе, розуміти себе, розуміти, який у нас є геній, розуміти найкращу версію самого себе, коли ми навчимося розуміти, що кожна людина, яку зустрічаємо в житті, має певну місію, має що сказати, коли ми усвідомимо, що ця мить нашого життя є унікальна і неповторна, коли ми навчимося зупинятися і не хапатися за мобільний, приділити час собі, не дітям, не чоловікові чи дружині, а собі, і коли ми навчимося зупинятися в часи бур, тоді відчуємо найбільше щастя бути собою. Ми відчуємо, що це щастя носимо в собі.

Перестаньмо жити так, наче пишемо чернетку свого життя, засмакуймо життя тепер, цієї миті.

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький