Владика Венедикт Алексійчук про обставини і людей, які Бог посилає для нашого спасіння й освячення

13 липня 2023

У низці своїх духовних роздумів владика Венедикт Алексійчук, єпископ Чиказької єпархії Святого Миколая Чудотворця, застановляється над значенням обставин і людей для нашого спасіння й освячення. Водночас він вкотре наголошує, що нам належить лише теперішнє, а не минуле чи майбутнє. І саме у теперішніх обставинах свого життя ми здатні відповісти на Божий поклик до святості. Як це зробити? Читайте далі.

Владика Венедикт Алексійчук про обставини і людей, які Бог посилає для нашого спасіння й освячення

Кожна хвилина мого життя — це дар від Бога

Кожна хвилина мого життя — це дар від Бога. Все має свою логіку. Можливо, ми деколи не можемо чогось зрозуміти й усвідомити, бо наш розум дуже обмежений і лімітований. Я часто не здатний зчитувати Божих задумів, однак кожна мить життя є унікальна. Кожна людина і кожна ситуація — унікальні. Кожна мить нашого життя — унікальна та єдина, можна сказати, остання, бо ніколи не повториться.

Як також Господь через кожну людину і ситуацію виявляє до нас свою любов. Тому всі обставини нашого життя — це виявлення Божої любови до кожного з нас.

Дуже часто, коли ми щось чи когось втрачаємо, тоді усвідомлюємо цінність людини чи чогось. Однак риторичне запитання: чому ми не цінували особи, коли попередньо мали зустрічі з нею?

***

Господь хотів саме мене тут бачити, і це не випадково

Обставини не роблять нас святими чи грішниками — все залежить від того, як ми їх вживаємо. Важливо усвідомлювати, що Бог дав мені цей день, цю людину, ці обставини. Господь хотів саме мене тут бачити, і це не випадково. Саме собою ніщо не складається, тому не спрацьовує: мені щастить чи не щастить, адже все дає мені Господь. Немає випадковостей.

Коли глянемо на своє минуле, то побачимо в усьому логіку. Ми короткозорі у своєму світогляді, не бачимо цінности того, що маємо. По-справжньому картину можемо розгледіти лише здалека. Аналогічно лише з перспективи життя, а деколи й вічности, усвідомлюємо, чому Господь це все мені дав, і чи я зумів, чи не зумів цим скористати.

Дуже гарною є аналогія з людським організмом. У ньому немає найважливішого органу, кожен із них весь час служить для інших і жоден не працює сам на себе. Кожен орган — на своєму місці. Як важливо зрозуміти, що Бог поставив мене на цьому місці. Не питання, чи ти дуже хотів це робити, чи ні, чи ти хотів тут бути, чи ні. Важливо, що Господь «поставив» мене саме сюди.

***

Це місце нашого спасіння й освячення

Чи усвідомлюємо те, що Господь — наш Батько, як ми Його визнаємо в молитві «Отче наш»? Що Він навіть не мер міста, не Президент, а володар і Господь усього? Чи усвідомлюємо, хто є наш Батько, який дає нам усе найкраще?

Він поставив мене в цю ситуацію, Він усе дав мені. Це місце нашого не тільки служіння іншим, а також нашого спасіння й освячення. Важливо бути певним того, де Бог мене поставив сюди. Цю ситуацію, цю людину дав мені Господь. Це час, який Бог нам подарував.

Він дав це життя і хоче, щоб ми його якнайкраще використовували. Він вірить, що ми можемо це зробити. Він також упевнений, що я можу всьому цьому дати раду. Однак дуже часто ми самі не віримо в те, що можемо це зробити. Тому так важливо розпізнати Божий план щодо себе.

Кожен із нас має щось унікальне, чого ніхто інший не може виконати і ніхто інший не може за нас зробити. Господь розраховує саме на мене в цьому місці.

***

Побачити за кожною людиною присутність Бога

Господь часто посилає нам тих чи інших людей, через яких хоче щось промовити. Ми ж практично завжди стереотипно оцінюємо людей: «Я його знаю. Я добре знаю, як вона поводиться». Це немовби дивитися на фотографію, яку колись зробили і бачити, якою людина колись була. За коротший чи довший час ця особа могла змінитися на краще чи гірше, ми ж своїм стереотипом не даємо їй розвиватись. Тому тоді зустрічаємося не з живою людиною, яку бачимо перед собою, а зі стереотипом, який колись склали про цю неї.

Звичайно, у такій площині набагато легше комунікувати з людьми за певними ознаками, які собі укладемо: це — ворог, а це — друг, цьому вірю, а цьому — ні. Однак, тоді залишаємося лише на психофізичному рівні, де тяжко побачити Бога, який хоче промовити до мене через кожну людину, приємну чи неприємну мені. Так, це поліпшує нам життя, але не дає побачити за кожною людиною чи подією присутність Бога.

***

Святі не мали ідеальних обставин

Святі не мали ідеальних обставин. Вони освячувалися там, де Господь їх поставив. Їм не було важливо, чи їх хвалять, а чи критикують. Вони зростали в Господі там, де в цю мить свого життя проживали.

В одному монастирі був молодий монах. Він прийшов до старшого монаха по пораду, як жити досконало. Тоді цей старець каже йому: йди на цвинтар сьогодні і будеш ходити між гробами і хвалити всіх тих монахів, які там поховані, бо ж багатьох із них ти ще добре пам’ятаєш. Так і зробив цей молодий монах: пішов на цвинтар, ходив між гробами і говорив про всі чесноти, які мали ті монахи за життя.

Наступного дня прийшов він до цього старця, а той каже: сьогодні підеш на цвинтар і будеш критикувати цих монахів. Цей молодий монах пішов знову на цвинтар. Спочатку несміливо критикував їх, однак згодом почав навіть сварити. На вечір повернувся до свого старця і каже йому, що зробив усе так, як той велів. Тоді цей досвідчений старець каже до нього: поводься так само, як ті померлі монахи: чи тебе хвалять, чи критикують — будь мертвий до цього.

Однак ми постійно на щось реагуємо. Хтось щось сказав — і ми одразу реагуємо, хтось зробив нам зауваження — і ми оправдовуємось. Часто ми, як журналісти, все хочемо коментувати. Навіть робимо багато добрих справ, але для того, щоб нас похвалили або звернули на нас увагу. Ми навіть несвідомі того, як залежимо від інших осіб. Постійно потребуємо їхнього визнання, бо не відчуваємо власної цінности. Нам потрібно, щоб хтось її додав.

***

Прийняти обставини і людей навколо

Важливо цінувати те, що Бог посилає нам у цю мить. Бо ж минулого вже не зміниш, про майбутнє не знаємо.

Старші люди часто кажуть: «От колись було». Молодші ж думають: «Ось колись буде». А проблема та сама: люди не живуть теперішнім моментом.

Насправді нам належить лише сучасне, якого зазвичай не цінуємо. А цінне воно тому, що за кожною ситуацією стоїть Господь. Це найкраще, що Він міг нам дати з любови для нас у цю мить. Найголовніше те, що маємо саме тепер. Тому так важливо цінувати його.

Прийняти себе таких, якими ми є тепер, прийняти обставини свого життя. Бути уважними до того, що Бог хоче до мене промовити через ту чи іншу людину чи подію. Господь завжди щось говорить для мене. Ми ж часто мучимось як психологічно, так і фізіологічно, коли не приймаємо реальности. Натомість, прийняття обставин і людей дає нам нагоду через усе це освячуватись.

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький