СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Василій Івасюк про фізичну і духовну сліпоту у нашому повсякденному житті
Нам боляче дивитися на сліпих, але ще більший біль народжується, коли ми бачимо людину із духовною сліпотою. В одних це може бути гордість і зарозумілість зі свого становища в спільноті, чи зі свого багатства, чи з особистої краси тіла, знання, титулів і т. п. Є ті, що засліплені жадобою грошей, мамони, вигоди, розкоші. Вони не бачать у світі людей нічого доброго, шляхетного, чесного, святого. Є ті, що у своєму засліпленні всіх і все критикують, очорнюють, обкидають болотом. І є ті, очі яких повні зависти чи ненависті до ближніх, до людей. Хтось затемнений у своїй неосвіченості.
«Помилуй нас, Сину Давидів»
(Мт. 9:27–35)
Вступ. Нині Євангеліє звертає нашу увагу на одне із чудес світу — це можливість бачити духовно і бачити фізично. Так само розрізняємо фізичну і духовну сліпоту. Фізично зряча людина буває духовно сліпою, коли не бачить несправедливості, байдуже проходить повз людину, котрій необхідна допомога. Духовна сліпота проявляється в людині, яка не вміє співчувати, любити і намагається наживатися на інших, тобто немає мети, надії та віри в Бога.
І). «Помилуй нас, Сину Давидів» (Мт. 9:27). Дорогі у Христі брати і сестри, бачити сліпих людей нам траплялось не раз. Їх легко відрізнити від інших. Вони ходять з паличкою або тримають когось за руку. Часто можемо зауважити, що їхні обличчя повні напруженості, їхні рухи обмежені, їхні думки є лише про них самих і місце, де вони проходять. Незрячі постійно зосереджені, бо розсіяність може спричинити їм багато труднощів. Важко зрячим сказати, що такі люди є повністю щасливі. Ми переважно їм співчуваємо і жаліємо, бо найбільшою трудністю для них є втрата самостійності.
Сліпі залежні від інших, тому вони обмежені у житті. Багато з них не бачать від самого народження цей прекрасний Божий світ, своїх батьків, друзів чи дітей. Вони сприймають з вірою все те, про що їх зрячі інформують.
Ісус воскресив померлу дочку начальника синагоги, оздоровив двох гадаринських біснуватих, а тепер оздоровляє двох сліпців. Згідно вимог Старого Завіту лише те чудо є правдивим, що стверджується двома свідками (пор. Втор. 19:15).
Двоє сліпих людей вже чули про воскресіння дочки начальника синагоги і це оживило їхню надію на оздоровлення. Почувши наближення Месії, вони почали кричати «Помилуй нас, Сину Давидів» (Мт. 9:27). Незрячі благально прохають помилувати їх, але про свою сліпоту нічого не говорять. Вони вірять, що Ісусове співчуття обов’язково відкриє їм очі. Ісус схиляється до них із співчуттям та вирішує їхнє усильне прохання.
Незрячі не могли бачити чудес Спасителя власними очима, як інші люди. Однак внутрішнє світло віри засяяло в їхніх серцях і в цьому світлі розпізнали Христа таким, яким Він є: сином Давида, тобто очікуваним Месією. І тому вони кричали «Помилуй нас, Сину Давидів» (Мт. 9:27). Таких людей Ісус пізніше назве щасливими (блаженними): «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20:29). Нині роздумаймо про духовну сліпоту, яка набагато гірша за фізичну.
ІІ). Нам боляче дивитися на сліпих, але ще більший біль народжується, коли ми бачимо людину із духовною сліпотою. В одних це може бути гордість і зарозумілість зі свого становища в спільноті, чи зі свого багатства, чи з особистої краси тіла, знання, титулів і т. п. Є ті, що засліплені жадобою грошей, мамони, вигоди, розкоші. Вони не бачать у світі людей нічого доброго, шляхетного, чесного, святого. Є ті, що у своєму засліпленні всіх і все критикують, очорнюють, обкидають болотом. І є ті, очі яких повні зависти чи ненависті до ближніх, до людей. Хтось затемнений у своїй неосвіченості.
Бачачи духовно сліпих не потрібно їх осуджувати. Потрібно виявити їм свою допомогу і співчуття. А себе потрібно берегти, щоб самому не осліпнути. В народі кажуть: для біди багато не потрібно. Отож, слід подумати над собою і перевірити себе. Ви йдете до лікаря і перевіряєте зір, щоб вчасно надати собі необхідну допомогу. Подібно треба перевіряти свій духовний зір, щоб зупинити розвиток духовної сліпоти. Тому слід дати оцінку своїй поведінці і діям ближнього. Дуже важливо відповісти для себе на такі питання: «Як ми спілкуємось із іншими людьми? Чи дійсно нас не можна ні в чому переконати? Чи ви сприймаєте тільки свою думку, а інших зовсім не чуємо? Як ви дивитесь на матеріальне збагачення? Наскільки гроші закривають духовні справи? Чи ви ще бачите інших людей за цими папірцями, що звуться грошима? Як ми ставимось до себе самих? Наскільки ми засліплені самі собою? Наскільки приділяємо уваги до свого тіла і одягу, своїх забаганок, мрій і планів?». Не обов’язково себе мучити іншими запитаннями, щоб часом не впасти у сліпоту бути ідеальним, що є неможливо. Основне не перебувати в ній, навіть, якщо на якусь мить стали засліплені чимось.
Христос часто проходить поміж людьми, приносить їм полегшення і вилікування їхньої сліпоти та інших душевних недуг. Передумовою кожного оздоровлення є віра, що приходить через слухання. Сліпі не бачили, але прагнули і шукали за зціленням. Тому вони відчули Спасителя, коли проходив близько них, і кричали про змилування над ними й отримали оздоровлення.
Святі Отці кажуть, коли Євангеліє не називає імена осіб, тоді ця подія відноситься прямо до нашого імені. Тому маємо постійно просити про духовне зцілення, тобто навернення. Безустанно просити Бога, щоб нас просвітив і очистив від скверни. І, навіть, якщо хтось заперечить, мовляв: «навіщо мені каятися, якщо я нічого поганого не зробив?», то потрібно запам’ятати, що молитва про покаяння ще нікому не пошкодила, і, навпаки, спонукала до глибшого духовного життя. От той, хто не молиться, це дійсно проблема.
2.1). Приклад. В одній палаті міської лікарні лежало двоє важко хворих людей. Іван лежав біля вікна, а Петро мав ліжко біля дверей.
— Що там видно у вікні? — якось запитав Петро, що лежав біля дверей.
— Ось я бачу небо, хмари, що нагадують звіряток, озеро і ліс вдалині, — відповів Іван.
Щодня Іван розповідав своєму сусідові про те, що відбувається за вікном. Він бачив човен, рибалок з величезним уловом, дітей, що граються на березі, юних закоханих з сяючими очима, що тримаються за руки і не зводять погляд один з одного. Тоді, як Іван спостерігав усі ці дивні події за вікном, його сусіда Петра мучила глуха злість. «Це несправедливо, — думав він. — За які такі заслуги його поклали біля вікна, а не мене, а я можу споглядати тільки на двері з фарбою, що облупилися, тоді як він милується видом з вікна».
Та одного дня Івана почав мучити сильний кашель так, що він почав задихатися. Хворий намагався дотягнутися до кнопки біля ліжка, щоб викликати медсестру, але йому бракувало сили і він здригався від кашлю ще більше. Сусід Петро спостерігав за тим, що відбувається і йому ніщо не заважало натиснути на свою кнопку та викликати медсестру. Злість не дозволила допомогти сусідові і через деякий час Іван помер від задухи.
Коли тіло Івана забрали з палати, тоді сусід Петро попросив медсестру, щоб його переклали на ліжко біля вікна. Медсестра виконала прохання хворого, перестелила ліжко, допомогла йому перейти на протилежне ліжко і переконавшись, що хворому зручно, попрямувала до дверей. Раптом її зупинив здивований вигук хворого: «Як же так! Це вікно виходить на глуху сіру стіну! Але покійний Іван розповідав мені, що бачив ліс, озеро, хмари, людей. Як же він міг усе це бачити з цього вікна?». Медсестра сумно посміхнулася: «Він взагалі не міг нічого бачити. Ваш покійний сусід був сліпим».
Цей життєвий приклад виразно показує страшні наслідки духовної сліпоти: тілесні пристрасті можуть настільки осліпити людину, що вона готова піти по трупах людей, щоб досягти своєї мети і здійснити свої бажання за всяку ціну. «Мати силу і відвагу виявити на Боже світло свої особисті гріхи можемо тільки тоді, коли віруємо, що наступним вчинком буде не кара, (…) а буде радість, прощення і милосердя» (Блаженніший Святослав). Християни вірять, що Господь прощає гріхи Божою силою. Нині люди зберігають віру у підступність, покарання, наносити ще більші терпіння грішнику. Подібно люди століттями очікували Месію, та коли Він прийшов, вони Його вбили, бо Він не відповідав їхнім інтересам.
ІІІ). Сліпота духовна — це злоба серця людини, яка не може розуміти таємниці благочестя. Кожен з нас хотів би мабуть опинитися у цій євангельській події на місці двох сліпців, що отримали чудо, про яке просили — Боже змилування. І справді нема ні одної людини, що його б не потребувала. І так само тоді не лише двоє сліпців, але безліч людей, а радше всі, які там були, потребували Божого змилування. Усі потребували, але лише окремі люди отримали. Бо не усі просили, а якщо просили, сумнівались у своїм серці, що отримають. «Ви пристрасно жадаєте, а не маєте. […] Ви не маєте, бо не просите. Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите, щоби розтратити на ваші втіхи», — каже у своєму посланні апостол Яків (Як. 4:2–3). Таким чином наше прохання і наша віра в Боже змилування здатні зробити для нас чудо, яке Бог хоче нам дати, як хотів відкрити очі сліпцям. І вчить нас Христос непохитним серцем вірити Йому як Тому, Хто є Джерелом добра для нас. Вчить водночас при отриманні Божого змилування не приписувати заслугу собі, тобто своїй особливій близькості до Бога чи своїй особливій молитві, але дякувати Богові, що у своєму великому милосерді прихиляється до нас, щоб вислухати, відкрити очі, повернути мир і благодать.
Юдейский народ у своїй більшості зненавидів Христа і розіп’яв Його. Адже нічого злого Христос їм не зробив. Навпаки, Він оздоровлював їх, оживляв. Чому ж у людей назбиралося стільки ненависті до Христа? Чому Його продовжують ненавидіти й розпинати тепер, пишучи про Бога всяку гидоту? Відповідь одна — духовна сліпота. Люди не бачать «Світла, Яке їм світить», хоча підсвідомо відчувають Його і ця неспроможність їх дратує і озлоблює.
ІV). В часи Радянського Союзу існувало виробництво для фізично неповносправних людей. Ці люди бачили свою фізичну неповноцінність і були озлобленими до всіх і до всього. Неповносправним важко було з цим змиритися. Хворі люди мають жити і працювати серед здорових, постійно відчуваючи опіку над собою. Озлобленість тих нещасних людей дуже нагадує поведінку духовних сліпців, котрі біснуються, зневажають Бога, відчуваючи свою духовну неспроможність, — відвічний стан диявола.
Як позбутися цієї духовної сліпоти?! . Самотужки людина з цим не справиться. Мусить щось статися! Так як сталося з апостолом Павлом, так як стається із багатьма людьми. Але ж і чекати якось не випадає…
Опіка над людьми з обмеженими можливостями є обов’язком перед Богом кожної людини. Так само ми повинні піклуватися і про духовних сліпців, молячись і просячи Святого Духа, що би Він їх просвітлив.
Як бачимо з Євангельської розповіді, сліпий з Єрихону не був зовсім сліпим. Він мав духовний зір — тобто віру в Христа. Тому, звертаючись до Ісуса, назвав Його Сином Давида, тобто Месією, а після оздоровлення пішов за Ним.
У світі багато людей мають здорові очі, тілесний зір, але, на жаль, не всі мають зір душі, тобто світло віри, зв’язок з Богом, бо мало моляться, рідко звертаються до Бога і приймають Святі Тайни, не достатньо наповнюють себе світлом Божої ласки, Божої любові.
Висновки. Двоє незрячих опинились в духовній ямі, що поглинає їх все глибше і глибше. Вони втратили надію, не відчувають орієнтиру і тому голосно волають: Господи, Сину Давидів, помилуй мене! (пор. Мт. 9:27–35). Скільки терпіннь, переживання, поранень, покаяння і мудрості в цих словах! Рівночасно бачимо нашарування всіх страждань людства, яке прагне Бога, але протягом життя тікає від Нього. Скільки часом треба постраждати людині, щоб з великою надією і вірою сказати слова покаяння «Помилуй нас, Сину Давидів» (Мт.9:27).
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, рятуй український народ від сліпоти духовної й допоможи оминути всі пастки зі спокусами і пристрастями.
Господи, благослови наше село Поляницю і змилуйся над воїнам нашої армії й Україною та допоможи закінчити війну.
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
4 серпня 2019 року Божого
с. Поляниця, Івано-Франківська область
