СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Василь Івасюк: «Усе в світі, що може бачити око, має служити людині дороговказом до Бога»
«І ти не бійся тих, хто стоїть між тобою і Христом, хоча б вони й носили царські корони на головах, залізні палиці в руках і все знання цього світу у своїх головах. Бо у порівнянні з Христом всі вони є сухою тростиною і мертвими кістками. Вони самі не бачать і не можуть дати зору тобі; вони не мають у собі життя і тобі не можуть його дати; вони самі нічого не знають і нічого не можуть навчити тебе. Вся їх земна сила, і багатство, і мудрість — дрібні монети, котрі вони, ніби убогі, випрошують у цього видимого світу і, якщо ти просиш у вбогих, дадуть і тобі». Про це мовив владика Василь Івасюк, єпарх Коломийський, у проповіді у 31-шу Неділю по Зісланні Святого Духа.
«Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!»
(Лк.18, 38)
Вступ. Боже Слово — це світло, яке просвічує кожну людину і дає можливість відкрити духовні очі; це правда Бога про нас та можливість побачити власні провини, примиритися з Богом та виявляти любов до ближнього.
І). Незрячі люди виразно вказують на духовну сліпоту суспільства
На світі є дуже багато речей, котрі Бог дав людині, щоби вона використовувала собі на добро. Скажімо, наші очі. Бог дав нам їх, щоби ми бачили Божу красу у світі, щоби ми бачили світ й усе прекрасне у ньому. Та, натомість, ми, люди, нерідко свій зір приковуємо до того, що Святе Писання називає «спокусами світу цього». І тоді відбувається дивна річ: в людини, котра має здоровий тілесний зір, сліпнуть духовні очі. Тоді вона стає неспроможною бачити Бога та свого ближнього, котрий опинився у скрутних обставинах життя та потребує допомоги.
Як показує досвід, багатьом людям очі принесли цілковиту погибель душі! Похіть очей призвела царів до втрати влади і держави, мудреці позбавлялися розуму, порядні чоловіки і жінки — честі, заможні люди втрачали багатство. Воістину, неможливо порахувати усі жертви похітливих очей. Тому можна позаздрити сліпим.
Як можемо ми розпізнати духовну сліпоту в людському житті? Адже вона має так багато різноманітних маскувань. Людина, котра, замість того, щоби боротися й долати труднощі, розпочинає вживати алкоголь, наркотики, впадає у розпусту. Все більше й більше духовно сліпне, перестає бачити Бога і всіх навколо. Людина, зіштовхнувшись із випробуваннями, розпочинає шукати швидке їхнє вирішення, прохаючи допомоги у ворожок, чаклунів, знахарів, цілителів, а не в Бога. Людина, котра все своє життя витратила у пошуках надбати матеріальні речі, а не благодать Божу, перестає бачити дорогу до Царства Небесного, втрачає спокій і занедбує своє спасіння. Людина, котра дбає понад усе про свою славу, знаменитість, популярність, відкидає Божі правди та заповіді, духовно сліпне.
Бачимо, тілесні пристрасті можуть опанувати людину наскільки, що вона духовно сліпне й перестає бачити усе, окрім своїх бажань. Тоді така людина не зупиниться ні перед чим у досягненні своїх забаганок.
Людство століттями очікувало на Месію. Та, коли Він прийшов, вони Його вбили, бо Він не відповідав їхнім інтересам. Часто Ісус через потреби наших ближніх приходить до кожного із нас, промовляє та просить звертатися. Та чи завжди ми розпізнаємо це, як знак Божої присутності у нашому житті?
Незряча людина перед нами — це живий діагноз нашої внутрішньої сліпоти. Головне завдання сліпого при зустрічі з нами — своєю зовнішньою сліпотою показати нашу внутрішню сліпоту. Головне завдання зрячих людей — опам’ятатися, покаятися та заплакати над своєю власною сліпотою і негайно поспішити до Лікаря душ і тілес наших.
ІІ). Повернення дару бачити сліпому Вартимею
Євангельське читання сьогоднішньої неділі говорить нам про зцілення Ісусом Христом сліпого чоловіка, котрий сидів при вході в місто Єрихон та просив милостиню в перехожих. Господь переходив з Галилеї в Єрусалим долиною ріки Йордан, тобто найкоротшим шляхом через місто Єрихон. Це було Його останнє відвідування цього міста. Перше відбулося приблизно за три роки до того, коли Ісус вийшов з народом на Йордан, щоб прийняти хрещення від Івана Предтечі. Перший раз ще незнаний Месія йшов у натовпі людей; ніхто не помічав Його, доки сам Іван не вказав на Нього, проголосивши: «Ось — Агнець Божий» (Ів.1, 29–30). Другий раз Ісус йшов зі Своїми учнями і безліччю народу (пор. Мр.10, 46), який гучно славив Його так, що навіть єрихонський сліпець дізнався про Ісуса. Тоді Він тільки починав Свою Божественну місію, а тепер наближався до її кривавого і переможного завершення.
Все у житті Христа відбувалося за Божим планом, складеним на спасіння людей. Господь повинен був відкрити тілесні очі сліпцям лишень за кілька днів до того, як сліпці духовні Його розіпнуть на хресті в Єрусалимі. Він хотів вірою єрихонських сліпців посоромити невірство єрусалимських старійшин і книжників. Ісус виразно показує, що у цьому світі все робиться навиворіт так, що незрячі бачать, а видющі є сліпими. Ісус Сам сказав раніше, що прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими (пор. Ів. 9, 39). Ті, хто кожного дня у храмі бачили і читали Священне Писання та пояснювали його народові, не змогли впізнати Спасителя світу; а цей єрихонський сліпець, котрий не міг ані читати Святого Письма, ані його пояснювати, побачив Месію. Євангелія від Марка згадує одного сліпого, Євангеліє від Матея — про двох, котрі могли бути в різних кінцях міста. Вони сиділи біля дороги, просячи милостині. Жебрацтво є професією багатьох незрячих на світі. Сліпі повинні старатися, щоб якомога більше народу могло побачити їх.
Шум величезного натовпу людей почув сліпий і запитав: «Що це таке?» Йому сказали, що Ісус Назарянин іде. Тоді він закричав: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!» (Лк. 18, 38). Сліпому Вартимеєві достатньо було тільки почути це велике ім’я, щоб відразу голосно закричати. Це означає, що він вже знав Ісуса Христа не тільки по імені, але й по ділах. Цей єдиний Цілитель Христос був єдиною надією сліпого Вартимея або сидіти край дороги в порохах і чекати смерті. У нього давно вже був готовий вигук: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!» (Лк. 18, 38). Помилуй мене, тобто дай мені те, що Ти один можеш мені дати. Господи, я вірю! Ти можеш дати мені усе, чого я хочу.
Звичайно, що сліпий своїми криками привернув увагу не тільки Ісуса, але й цілого натовпу. Всі накинулися на нього, щоби він замовкнув. Та цей сліпий чоловік тільки дужче та голосніше кричав: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!» (Лк. 18, 38). Проте, сліпець Вартимей не замовкнув. Він розумів, що він або зараз буде зцілений Христом, або ж до самої смерті залишиться біля дороги, сліпим та немічним. Тому він не звертає уваги на тих, хто з найбільшим милосердям може дати йому тільки кілька дрібних монет. Сліпий продовжує благально кричати «Ісусе, (…) помилуй мене!» (Лк. 18, 38).
2.1). «Ісусе, (…) помилуй мене!» (Лк. 18, 38)
Сліпий Вартимей відкрив очі і побачив перед собою Ісуса Христа і не зміг більше відвести своїх очей від краси Сина Божого. Його погляд залишився прикутим до Ісуса Христа. Іншими словами, усе в світі, що може бачити око, має служити людині дороговказом до Бога. Дивлячись на Живого Месію, відтепер зцілений усім своїм життям має дякувати і славити Бога. З цього часу не тільки духовними очима, але й фізичними, колишній сліпець Вартимей споглядає велич та славу Божу. Відтепер його очі керують язиком, ногами, всім його тілом і всією його душею.
Як у часи Христа знайшлися ті, котрі бажали, щоби цей сліпець замовк, так і сьогодні, знаходяться ті, котрі прагнуть, щоби християни замовкли, щоби вони перестали молитися, щоби перестали свідчити про євангельську правду та проповідувати Христа.
Як не боявся Вартимей натовпу, але підносив свою молитву до Господа, так і ми, християни, не повинні боятися тих, котрі стоять між нами і Христом.
І ти не бійся тих, хто стоїть між тобою і Христом, хоча б вони й носили царські корони на головах, залізні палиці в руках і все знання цього світу у своїх головах. Бо у порівнянні з Христом всі вони є сухою тростиною і мертвими кістками. Вони самі не бачать і не можуть дати зору тобі; вони не мають у собі життя і тобі не можуть його дати; вони самі нічого не знають і нічого не можуть навчити тебе. Вся їх земна сила, і багатство, і мудрість — дрібні монети, котрі вони, ніби убогі, випрошують у цього видимого світу і, якщо ти просиш у вбогих, дадуть і тобі. Християнин у своєму благанні до Христа повинен бути постійним, як сліпий Вартимей! Кричи, кричи голосніше, поки Він тебе не почує. Нехай тебе заставляють мовчати; нехай над тобою насміхаються духовні сліпці; нехай шумить суха тростина; нехай скриплять мертві кістки — ти лише невтомно кричи: «Ісусе, (…) помилуй мене!» (Лк. 18, 38).
Прийшовши з Єрихону в Єрусалим, Господь наш Ісус Христос був вбитий духовними сліпцями: Іродом, Пилатом, Каяфою і сліпим натовпом старійшин та книжників. Гріб ледь втримав Його на три дні — і змушений був випустити. Він наказав землі випустити Його з гробу, як наказав сліпоті покинути очі Вартимея. І гріб Його став світлим оком для всього світу. Господь воскрес і сьогодні Він невидимий для тілесних, але видимий для духовних людських очей на запиленій дорозі світу цього, Ісус очікує, коли який-небудь сліпець заголосить до нього про допомогу: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!» (Лк.18:38). Господь готовий помилувати кожного, хто тільки звернеться до Нього. І кожен, хто отримав від Нього духовний зір, піде за Ним і прославить Бога.
ІІІ). «… все, що у світі, — пожадливість тіла, пожадливість очей, і гординя життя» (І Ів. 2, 16)
На початку земного шляху треба думати про його закінчення. Що ж трапиться, коли усі ці чудові дари Божі раптом вичерпаються? Чому сьогодні живемо так беззмістовно, чому наше життя не приносить нам ані радості, ані надії, ані любові?
Світ став сліпим, глухим і нечулим на гріхи людські. Ми живемо так, як у часи Ноя — всі пили, гуляли, грішили і не бачили та не чули про катастрофу, яка наближалася. Побачили її тоді, коли рятівні двері корабля Ноя закрилися. Крик, лемент, сльози виходили з людських уст й очей, а води підземні не помилували нікого. Якщо ви відноситеся до гріхів толерантно, то гріх безжалісно знищить вас без жодного милосердя. Сліпота фізична — це страшна хвороба, а ще більшою трагедією є духовна незрячість. Дехто думає, що Бога можна купити: збудувати храм, дім для сиріт, зробити велике діло милосердя. Цього є замало. Насправді кожного дня треба рости духовно, розвиватися, боротися зі злом, утверджуючи мир у своєму серці.
Сліпі не бачать Бога і правильним виходом є слухати голосу Церкви — «Покайтеся» (Мт. 3, 2). І тут належить слухати єпископів — апостолів Христової Церкви, котрі відкривають духовні очі народу на потреби ближнього і на все те, що діється навколо нас. Насправді Бог дав повноту духовної влади єпископам і їх треба поважати, слухати та співпрацювати. Нинішнє Євангеліє неначе знову відкриває нам духовні очі, на складену нами присягу в день прийняття присяги. Кладучи руку на Святе Письмо, ми сказали «І на це все я свідомо присягаю… Так мені, Боже, допоможи». Прикладом такої одностайності цілої Української Греко-Католицької Церкви може бути Всесвітній день молитви за мир в Україні дня 26 січня 2022 року.
Висновки. Все, що сталося із сліпим Вартимеєм, відбувається донині з багатьма сліпими людьми, коли до них повертається зір духовний. Тоді вони йдуть за Христом і більше нічого не бажають бачити, окрім слави Божої.
Не будьмо байдужі і не будьмо ліниві, а навпаки, любімо Вселенську Церкву й Україну та будьмо відповідальні за її долю! Господи, захисти Своєю благодаттю нашу Батьківщину — Україну!
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя», допоможи духовно прозріти народу та бережи Україну.
Господи, Ісусе Христе, підніми з узбіччя запорошеної дороги народ України та «помилуй» (Лк. 18, 38), укріпляючи нас у живій вірі та ділах милосердя.
Ангела Хоронителя усім нам. Амінь!
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
30 січня 2022 року,
у 31-шу Неділю по Зісланні Святого Духа,
храм Благовіщення Пречистої Діви Марії,
м. Коломия
