СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Василь Івасюк: «Притча про блудного сина — це ікона істинної Божої любові до людини»
У своїй літургійній гомілії у Неділю про блудного сина владика Василь Івасюк, єпарх Коломийський, пропонує своїм слухачам застановитися над поясненням притчі про блудного сина та зокрема над значенням гріха блуду, про який мовиться вже у її назві.
«І батько розділив між ними свій маєток»
(Лк. 15, 12)
Вступ. Притча про блудного сина — це історія падіння людини і мудрість лікування душі. Бог хоче опам’ятати світ, щоб повернути всіх у дім люблячого Батька — Бога Отця.
І). Притча про блудного сина — це ікона істинної Божої любові до людини. Нині читаємо притчу з Євангелія від Луки про повернення сина в дім свого батька (Лк. 15, 11–32), тому ця неділя називається Неділею блудного сина. Один чоловік мав двох синів. Молодший став вимагати свою частину майна. І коли батько поділив дітей, їхні долі розійшлися по різних дорогах. В образі рідного батька бачимо Бога, в образі старшого сина — усіх праведників, а в образі молодшого сина — усіх грішників. Бог створив людину праведною, лише згодом вона сама ступила на дорогу гріха. Грішник завжди вимагає розділюватися з батьком і родиною. Часто на цьому ґрунті люди судяться і гніваються родинами.
Після розподілу старший син залишився з батьком, щоб і далі користуватися всім його майном, а молодший пішов у далеку сторону і там усе розтратив, живучи у розпусті. Подібно Адам, відділившись від Бога, побачив свою оголеність і те, що він без Бога — ніщо. Боже милосердя зодягнуло його наготу відповідно до вже зменшеного зросту. «Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу зі шкури і одягнув їх» (Бут. 3, 21). Кожна людина після смерті повертається в порох, і тільки ця частка землі, — в кращому разі, — може належати їй. Адам відділився від Бога гріхом, і така історія повторюється з мільйонами його потомків. Ці люди, узявши від Господа частину Його майна, пішли в далекий край за молодшим сином. Вони розтрачують Боже майно, живучи розпусно. Так робить кожна людина без винятку, коли відділяється від Бога. Цар Давид про таких людей каже: «… літа їхні у погибелі раптовій» (Пс. 78, 33).
1.1). Жити розпусно означає проводити час у п’янстві, сварках, обмовах, гніві та марнотратстві. Блуд губить найшвидше життєві сили й гасить Божу благодать. Людина без любові залишає стежку до Бога й починає бігати різними шляхами. Розпусник тримає сокиру біля коріння життя свого і щодня надрубує корінь, поки дерево не почне засихати.
Блудний син розтратив усе батьківське майно, і після цього в тій країні настав великий голод, а він став злиднем. У цій землі завжди буде голод, бо без Божого благословення вона не може наситити голодну людину.
Молодий юнак змарнував усі життєві сили, які Бог подарував йому з милості своєї. Так відбувається і нині з кожним грішником, який ненаситно й повністю віддається тілесним насолодам. Усе це стає для нього мерзотою та смородом, і тоді він починає жалітися на весь світ та проклинати життя. Перебуваючи в такому становищі, він не знає, що робити із собою, перестає вірити в це життя і тим паче в життя вічне. Життя вічне він забув, а тимчасове зненавидів; і Бога він забув, а світ цей зненавидів. Ніде нема дверей для виходу, і могила означає не вихід, а вхід у пекло. Коли ж становище грішника викликає відчай, тоді з’являється диявол, який постійно був з ним і вів приховано від гріха до гріха. А в період голоду диявол з’являється й посилає грішника на свої поля пасти свиней.
1.2). Втеча від Бога Отця. Так буває і з кожною неслухняною дитиною, яка відділилася і віддалилася від батька свого з гординею в серці і захмарними планами на своє щастя. Тоді поза батьківським домом стає слугою в гіршої від себе людини, образ якої цілковито протилежний до образу рідного батька. Це людина із царства темряви, смороду, жаху та полум’я, тобто з пекла. У рідного батька дитина мала ім’я сина і жила в достатку, а в людини-диявола вона називається рабом і голодує настільки, що рада їсти стручки, якими годують свиней. В образі свиней біси, які є носіями усілякої нечистоти. Коли Господь вигнав бісів з гадаринських біснуватих, то послав їх у свиней. Ті риються в землі так, як біси риються в людині, доки не знайдуть у ній якусь душевну нечистоту собі на поживу. Тому стручки означають злі думки, брудні бажання, грішні наміри, гріхи, а особливо пристрасті. Іншими словами, усе те, що душу людини ранить і вбиває, є для бісів поживою і кормом. Усе, що росте без прямого Божого світла, подібне до росту зелених стручків — нечистої їжі для бісів у підземній темряві. Біси не давали їсти цих зелених стручків найманцеві диявола. Коли молодший син уже цілковито потрапив під їхню владу, то біси не мали більше потреби чимось годувати його. Їжа дияволів є отрутою, а син-утікач уже був весь отруєний, тому й служить їм їжею. Вони гризли душу його, очікуючи лише її виходу з тіла, щоб живитися ще більшими її муками в темряві кромішній. Цар Давид про це каже так: «Бо мою душу гонить ворог, життя моє у землю топче, він оселює мене в пітьмі, як давно померлих» (Пс. 143, 3). Іншими словами, блудний син був наче мертвий ще до тілесної смерті!
ІІ). Пояснення слова «блуд» у притчі про блудного сина. Слово «блуд» означає гріх статевої розпусти або тілесної нечистоти. Він руйнує цнотливість людини, а також змушує обманювати, блукати чи помилятися. Унаслідок блукання, помилок, втрати життєвих орієнтирів, руйнування системи моральних цінностей людина починає зневажливо ставитися до свого тіла і, вступаючи в нечисті стосунки з іншими, завдає своєму тілу надприродної шкоди.
Теперішнє, віддалене від віри в Бога, суспільство має тверду свідомість, що ніякої шкоди для людського тіла цей гріх не завдає. Хіба що за деякими винятками. Шкоди людському тілу завдає не тільки фізична хвороба, а й дотик до нього темної сили. Саме блуд дозволяє темній силі торкнутися тіла людини. І тут потрібно пам’ятати слова апостола Павла, що «ваше тіло — храм Святого Духа» (І Кор. 6, 19). Дивовижно точно і сильно сказано про те, що людина, пошкоджена блудною пристрастю, стає неспроможною увійти в Царство Боже. Тому апостол каже: «Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужеложники (…) — Царства Божого не успадкують» (І Кор. 6, 9–10).
Блуд — це вудочка з насадженим хробаком у руках рибалки — диявола. Риба хоче з’їсти приманку, а ковтає гачок. Брехня морально вбиває людину, а блуд розкладає тіло. Розпусник відчуває сморід власного тіла. Цей гріх не приносить щастя і з великою ненавистю закопує власну душу в болото. Блуд і розпуста — це насмішка над подібністю людини до Бога. Диявольські сили хочуть свідомо знищити особистість людини і замінити її на свиноподібну. У цьому переконався кожен, переглядаючи журнали чи телевізійні передачі. Наприклад, до п’яниці люди кажуть, що напився, як свиня.
Висновки. У холодній і голодній країні блудний син впадає у стан відчаю, голоду та жаху. І на порятунок приходить батьківська іскра. Мудрий і милосердний батько до майна молодшому синові додав ще трохи більше совісті й розуму, від чого син не може позбавитися. Ось ця іскра спалахнула в найбільш непроглядній темряві чудесним світильником у совісті людини. І при цьому світлі він опритомнів та побачив безодню, відчув сморід, яким дихав, і зрозумів, до якого ганебного товариства приєднався. Водночас просимо Бога роздмухати іскру від Небесної Сотні в серці Народу України і прийти до Храму спасіння люблячого, милосердного і терплячого Батька.
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя», допоможи нам шанувати своїх батьків.
Господи, благослови українську молодь, щоб оминала блудні стежки і йшла дорогою за Божим світлом, отриманим від рідних батьків. Амінь.
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
28 лютого 2021 року Божого,
м. Яремче
