СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Василь Івасюк: приготування до Святого Таїнства Сповіді
Сповідь встановив сам Спаситель і передав через Свою Церкву для всіх людей доброї волі. «Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Ів. 20, 23). Сповідаючись, людина має справу з Богом і тому треба пригадати всі гріхи допущені після попередньої сповіді. Священник готовий завжди допомогти, але кожна людина повинна визначити, наскільки її вчинки узгоджувалися із Божим Законом. Церква встановила наступні умови доброї сповіді: молитва до Святого Духа «Царю Небесний», добра воля, іспит сумління, визнання гріхів у сповіді, щирий жаль за вчинені образи Бога, постанова не грішити і виконання покути.
Приготування до Святого Таїнства Покаяння
«Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому»
(Мр. 2, 12)
Вступ. Друга неділя Великого посту має ще іншу назву «Неділя Розслабленого». Євангельське читання цієї неділі повчає про те, що відбувалося в Капернаумі — оздоровлення розслабленого.
І). Неділя Розслабленого. Проповідь Ісуса Христа, підсилена чудами та зціленнями, мала великий успіх. Вона робить нас свідками незвичної події: зі стелі на голови присутніх посипалася глина і на мотузках у дім поважних людей чотири товариші спускають спаралізованого чоловіка на ношах. Ісус, дивлячись на віру людей, навіть не вступає в діалог з хворим. Месія відразу каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр. 2, 5). Він, усунувши причину хвороби — гріх, сказав спаралізованому: «Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2, 12). Чоловік встав, взяв ложе та вийшов. Людина віруюча все розуміла, а противники не могли простити цього Ісусові.
Оздоровлення розслабленого ставить перед сучасниками потрійне завдання:
- Перше: теперішньому духовно розслабленому необхідно допомогти принаймні своєю молитвою «розібрати стелю Божого дому» і поставити потреби нашого ближнього перед Ісусом.
- Друге: побачити власний параліч та дозволити комусь «спустити нас» нас з вірою перед Спасителя.
- Третє: знайти у собі сили за допомогою посту та молитви покаятись і покинути «ложе, на якому лежимо розслаблені».
Отже, визнання гріхів і прощення їх у сповіді знімає з людей духовний параліч та повертає здоров’я душі і тіла.
ІІ). Умови доброї сповіді. Сповідь встановив сам Спаситель і передав через Свою Церкву для всіх людей доброї волі. «Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Ів. 20, 23). Сповідаючись, людина має справу з Богом і тому треба пригадати всі гріхи допущені після попередньої сповіді. Необхідно самому перераховувати свої гріхи, а не очікувати, що священник під час сповіді буде їх «вишукувати». Священник готовий завжди допомогти, але кожна людина повинна визначити, наскільки її вчинки узгоджувалися із Божим Законом. Церква встановила наступні умови доброї сповіді: молитва до Святого Духа «Царю Небесний», добра воля, іспит сумління, визнання гріхів у сповіді, щирий жаль за вчинені образи Бога, постанова не грішити і виконання покути.
ІІІ). Перешкоди доброї сповіді — це сором визнавати гріхи. Перше питання: «Що про мене подумає священник?». Така спокуса перешкоджає людині впорядкувати свої справи, примиритися з Господом й осягнути спокій у своїй душі. Багато людей у своєму житті помиляються, але гідні похвали ті, котрі вміють визнати свої помилки і виправляти їх. Краще виявити це у сповіді, аніж колись бути засоромленим перед тисячами людей й ангелів та бути осудженим на вічні муки через брак рішучості й щирості в покаянні.
Сповідатися можна у священника, котрий має право уділяти Святі Таїнства і за жодних умов не зрадить таємниці сповіді. Священник завжди є на нашій стороні і спричиняється до знищення гріхів. «Той, хто сповідається й осуджує свої гріхи, уже діє з Богом. Бог осуджує твої гріхи; якщо ти їх також осуджуєш, тобто єднаєшся з Богом» (св. Августин). Господь є люблячим Батьком, бо «на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння» (Лк. 15, 7). Скинувши з себе тягар гріхів у сповідальниці, людина відходить святою. Апостол Павло благає: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рм. 12, 21).
ІV). Руйнівна дія смертного гріха. Людина створена, щоб бути доброю і щасливою. Відвернувшись від Бога і помираючи нерозкаяним, грішника чекає жахлива вічність. «Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле» (ІІ Кор. 5, 10). Треба дуже рішуче відкидати спокуси. На цьому Христос-Спаситель наголошує використовуючи таке алегоричне порівняння: «Коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло» (Мт. 18, 9).
Саме тому встановлене Таїнство Покаяння, в якому потрібно визнавати всі важкі гріхи після останньої сповіді. Забутий гріх треба визнати у наступній сповіді. Навмисне прихований гріх на сповіді — це поповнене святотатство і тому сповідь треба повторити.
V). Перша умова доброї сповіді — іспит сумління. Екзамен сумління повинен об’єктивно оцінити думки, слова і вчинки, які були переступленням Божого Закону. З собою треба бути відвертими і визнати правду такою, якою вона є. Ніколи не вишукуйте гріхів, яких ви не робили. Іспит сумління слід проводити в храмі або вдома. Серцем і душею станьте перед Богом та прислухайтеся до голосу власного сумління. Молитва просвітлює розум і пам’ять та допомагає сумлінню пригадати осіб, місця свого перебування, заняття, обов’язки, окремі періоди життя, відпустки, канікули і т.д., тобто те, що стало причиною гріха. Така застанова над життям є дуже важливим та необхідним кроком у приготуванні до сповіді, щоб чітко виявити перед священником гріхи й очистити свою душу від них.
VІ). Другою необхідною умовою доброї сповіді — жаль за вчинені гріхи. У сповіді необхідно розбудити в серці жаль за вчинені образи Бога і ближнього. Звичайного людського почуття жалю, наприклад, жалю за пияцтво, котре призвело до матеріальних втрат є замало. Сповідь вимагає надприродного жалю. Він пов’язаний з міркуванням про Бога й про вічне життя та з усвідомленням провини за скоєння зла. Надприродний жаль можливий лише завдяки дії Божої благодаті, що спонукає грішника до каяття. Взагалі, розрізняють два види надприродного жалю.
Досконалий надприродний жаль, іноді називають щирим жалем. Він виникає зі щирої любові до Господа і вже містить у собі постанову поправи. Адже людина за кожну вчинену образу відчуває біль у душі і ненависть до гріха, тому постановляє ніколи вже не ображати Господа Бога — найбільшого Добродія.
Недосконалий надприродний жаль походить не так з любові до Бога, як зі страху перед вічним прокляттям та іншими карами. Такий жаль цілком добрий і достатній для доброї сповіді, однак людина в той же час мусить постановити виправити своє життя, уникати гріхів.
VІІ). Третя умова доброї сповіді — постанова не грішити. Вона вимагає виправити своє життя і не чинити гріхів, зректися всіх лихих вчинків, осудити їх і відновити побожне християнське життя. Наприклад, якщо чоловік і жінка живуть у громадянському шлюбі, до сповіді їм не слід приступати. Також немає сенсу приступати до сповіді особам, що чинять гріхи проти Шостої Заповіді, якщо вони не хочуть рішучо розірвати грішні зв’язки.
Людина мусить перемогти себе навіть тоді, коли їй важко комусь простити кривду. Господь прощає людині всякі огидні гріхи, але при цьому наголошує, що і людина повинна простити «борги» своїм ближнім. Молитва «Отче наш» каже: «прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим» (Мт. 6, 12). Господь прощає людям вічну кару, а людина натомість має простити невелику тимчасову провину ближньому. Ісус Христос часто наголошував: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт. 6, 14–15). Простити — значить не бажати зла, не пам’ятати кривди і помиритися. Якщо ж людина говорить: «Ні, цього я не можу простити», то це означає, що до сповіді вона приступити не готова, аж поки не позбудеться свого гніву і не виявить бажання та готовності до прощення. Отже, постанова поправити своє християнське життя і не грішити є необхідним елементом доброї сповіді.
VІІІ). Четверта умова доброї сповіді — визнання гріхів у сповіді. Визнати перед священником необхідно всі смертні гріхи, навіть дуже таємні. Привітавшись зі священником, говоримо на початку сповіді про дві речі: коли останній раз сповідалися і чи виконали накладену покуту. Відтак перераховуємо важкі гріхи, вказуючи приблизно їхню кількість.
Самі ж гріхи називаємо щиро і конкретно — це необхідна умова сповіді. Не можна применшувати гріхи в очах сповідника або замовчувати важливі обставини. В часі сповіді не слід називати імена конкретних осіб, які мали відношення до гріхів, а тим більше — когось оскаржувати, адже ми сповідаємося зі своїх гріхів, а не з гріхів свого сусіда чи когось із рідних, знайомих… Коли маємо запитання щодо сповіді, тоді зобов’язані попросити пояснення і поради у священника. Пам’ятаймо, що сповідь — це визнання гріхів, а не тривалі духовні розмови і дискусії. Визнання гріхів повинно закінчуватися словами, які щиро промовляє каянник: «Більше гріхів не пригадую. За всі вчинені гріхи щиро жалію. Постановляю поправити моє життя і не грішити». Цими словами людина підводить підсумок усього попередньо сказаного і пережитого в серці, а також бере на себе відповідальність перед Богом за свою сповідь, стверджуючи, що справді бажає примирення з Господом.
Відтак сповідник при необхідності може дещо перепитати і дати деякі настанови, та завжди призначає покуту. Виконання покути після сповіді — це акт надолуження Богові за гріховні вчинки, яких допустився каянник. На закінчення сповіді священник уділяє розгрішення силою Таїнства Священства і прощає всі гріхи «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Кожен, хто сповідається з розкаяним серцем, в момент розрішення духовно воскресає з паралічу, народжується до нового життя і приймає Божу благодать. Така людина випереджає суд, якому він буде підданий при кінці свого земного життя. Саме у сповіді вона відвертає вирок смертний за гріхи. Через покаяння і віру людина завдяки Божому милосердю у цьому Таїнстві позбувається вічного засуду. Навернувшись і примирившись з Христом, каянник відновлює втрачену гідність дитини Божої.
У часі молитви священника й уділення розгрішення на закінчення сповіді каяннику теж слід молитися, подібно до євангельського митаря. Митар бив себе в груди, взиваючи до Божого милосердя, висловлюючи свій жаль за гріхи молитвою: «Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18, 13).
ІХ). П’ятою необхідною умовою доброї сповіді — виконання накладеної священником покути. Треба запам’ятати зміст покути і потім її старанно виконати. Здебільшого, священник надає покуту молитви, які необхідно помолитися в зазначеному часі. Багато наших гріхів приносять шкоду ближнім. Слід зробити все можливе, щоб цю шкоду виправити. Наприклад, віддати вкрадені речі, повернути добру славу тому, на кого був зведений наклеп, винагородити кривду. Навіть звичайна справедливість вимагає цього від нас.
Гріх також ранить й ослаблює самого грішника, його зв’язок з Богом і з ближніми. Розрішення усуває гріх, але не усуває всього безладу, спричиненого гріхом. Грішник, звільнений від гріха, має потребу відновити своє духовне здоров’я і чинити діла, відповідні духові покаяння, тобто покутувати. Крім обов’язкового виконання накладеної священником покути, в першу чергу повинні стати добровільні вчинки протилежні гріхам, що були допущені, а також молитви, діла милосердя, служіння ближнім, піст, розумні жертви, самозречення, терпеливе прийняття життєвих терпіннь і негараздів.
Х). Пресвята Євхаристія — святе Причастя. Після доброї Сповіді приймають Святе Причастя. Під видом хліба і вина на Службі Божій священник вділяє правдиве Тіло і Кров Ісуса Христа. Цю незбагненну Пресвяту Тайну Євхаристії установив Спаситель на Тайній Вечері, ламаючи хліб і подаючи чашу з вином, тому до Пресвятої Євхаристії приступаємо з особливою побожністю. Причащатися — означає приймати Самого Христа і глибоко єднатися з Ним і жити в Ньому. «Як мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той, хто споживає мене, житиме мною» (Ів. 6, 57).
Висновки. Ісус сказав до спаралізованого чоловіка: «Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2, 12). Сучасна хвороба коронавірус зробила паралітиком цілий світ. Дуже важливо всім народам мати віру євангельського розслабленого й отримати прощення особистих і спільних гріхів. Спаситель простив гріхи розслабленому, тому зробить здоровими і нас. Найбільше захищаймо наші душі від вірусів паніки, байдужості, ненависті, гніву, упереджень, гордині, егоїзму. Одні одних потішаймо та відганяймо з людських сердець страх, смуток і тривогу, запалюючи в парафіях світло надії на життя.
Цар Давид заохочує людей у важких обставинах життя довіритися і надіятися на Бога. «Нехай і тисяча упаде біля тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, — до тебе не підійде», якщо будете мати тверду віру в Бога (Пс. 91, 7). Лише віруюча людина дякуватиме Ісусові за свій порятунок.
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя», переміни смуток і тривогу в час пандемії у надію і радість.
Господи, вірою підіймай з ліжка хвороби кожну людину, а невіруючим знову поверни здоров’я через їхню відновлену віру.
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
15 березня 2020 року,
у Неділю Розслабленого,
у катедральному храмі Преображення Господнього,
м. Коломия
