СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Василь Івасюк: «Байдуже життя — це трагедія душі і передчасна смерть!»
Божа любов віддала найкраще, що було на небі, за найгірше, що було на землі. Великий подвиг Ісуса Христа — страждання, розп’яття і смерть спонукають нас працювати, присвятивши Йому своє життя без залишку. Господь бажає, щоб ми як християни мали чітку позицію в питаннях віри і в практичному житті. Життя за принципом «яка мені різниця?» не прийнятна для дитини Божої. Бог не терпить половинчастості. Нехай наше слідування за Господом буде очевидним для інших! Відповідаючи на питання учнів про ознаки останнього часу, Ісус Христос дуже влучно помітив: «Через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох» (Мт. 24, 12). Охолодження любові і є людська байдужість.
«Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. (…)
Тому, що літеплий ти, (…) то вивергну тебе з уст моїх»
(Од. 3, 15–16)
Вступ. Бійся байдужих, бо через їхню мовчазну згоду у світі є і зрада, і вбивство, і всі нещастя на Землі.
І). Зустріч з особистим покликанням-професією. Цей євангельський уривок св. Луки описує зустріч Ісуса з апостолами та покликанням їх до призначеної їм зміни праці — апостольського служіння. В житті рибалок розпочинається новий етап буття. Сам Ісус Христос змінює звичайні рибальські будні галилейських мужів. Сівши в човен Симона, Месія тим самим хоче розділити з ним його труднощі і допомогти йому. Христос відкриває те, що станеться з людиною, яка впустить в своє життя Бога. Вона отримає значно більше, ніж може очікувати, а саме: живого Бога до і після Воскресіння. І спогади про цю чудесну ловлю риби є нагадуванням тим, хто вже розчарувався у правдивому покликанні і повернувся до свого попереднього життя з бажанням заробити великі гроші, покинувши служити людям. Життя складається із щоденних зустрічей з Богом, ближніми і з собою в тишині серця. Хоча апостоли могли відкинути запрошення Ісуса і тоді гріх байдужості міг стати перешкодою до апостольського служіння. І саме про байдужість далі піде мова.
ІІ). Росте людина… Її життя розпочинається світанком душі — дитинством. Назавжди воно залишається в пам’яті як найпотаємніше та найсвітліше. Це пора, коли перед тобою відкривається незвіданий світ таємниць. Це світ, де завжди цікаво, де мама і тато піклуються про тебе, учать, як треба жити, щоб не загубитися в розбурханому океані життя. Здавалося б, усе прекрасно. Але ж звідки в душі береться байдужість? Чому ж згодом люди забувають про те, що є добро, шляхетність, гідність? Найкраще, що є в людини, — це її душа. Душа — це сховище таємниць, почуттів, спогадів, усього доброго та злого, це внутрішній світ людини. В той час як тіло хворіє, старіє і помирає, душа живе. Душа може вічно жити і вічно бути юною. А може померти, коли тіло ще зовсім молоде, бо причиною цього стають її хвороби. Хвороби — це віруси ненависті, жорстокості, заздрощі і байдужості. Чого ж ми буваємо такі байдужі?
ІІІ). Слово Боже говорить нам, що байдужість — це одна з ознак стану людської душі в останніх часах. Байдужість — це властивість характеру людини, яка виявляється у частковому або повному ігноруванні суспільних цінностей. Коренями цього гріха вважається егоїзм, бажання слави, кар’єризм, сребролюбіє. Байдужі люди не можуть служити ані Богові, ані людям. Така людина не обмине пекельного вогню, якщо не відмовиться від своєї байдужості (пор. Лк.10, 30–35). На сьогодні не обов’язково бути побитим у прямому сенсі, бо навколо нас маємо багато духовно скалічених людей, які потребують допомоги. Головне — не залишатися байдужими. Ісус у сьогоднішній притчі вчить, як правильно реагувати на відміну від тих, хто проявляє байдужість.
Ми можемо знаходитися в церкві, радіти життям в той час, як навколо нас люди ідуть до пекла. Так проявляється байдужість до людей. І тут приходить цікаве питання: «Чи думаємо ми про те, що самі знаходимося у церкві тому, що свого часу хтось не виявився байдужим до нас?». Люди не повинні бути байдужими до того, що відбувається у церкві, державі і т. д. Перебуваючи у проблемах, люди діють як сліпці, не біжать одразу з проханням до Христа, а намагаються вирішити все самі. Ми халатно відносимося самі до себе, бо не йдемо вирішувати проблеми до наставників і не залишаємо гріхів. Також є таке поняття, як байдужість до служіння. Бог усім дав таланти. Якщо ти не використовуєш цього, то закопуєш дар у землю і не будеш мати радості, а матимеш проблеми. Буває ще байдужість до сім’ї, дітей… Якщо ти не змінишся і не перестанеш бути байдужим, то загинеш. Будь-яка байдужість вбиває, але найстрашніша байдужість — це байдужість до спасіння своєї та чужих душ!
ІV). Люди нині живуть в індиферентному світі. Сучасна людина каже «моя хата з краю». Один письменник сказав, що «байдужість — це параліч душі і передчасна смерть». У всі часи люди були схильні до згубного впливу цього явища. Євангеліє від Луки описує про жахливу страту — розп’яття Ісуса Христа. Після страшних тортур, побиття батогами Син Божий прибитий до хреста. А що ж робили люди? Лука дуже точно зобразив реакцію народу на те, що відбувається: «І стояли люди і дивилися» (Лк. 23, 33–35). Вся річ у тім, що натовп людей часів Христових був одержимий однією із жахливих вад людства — загальною байдужістю. Байдужість — це відсутність уваги людей один до одного, це стан людини, при якому вона не виявляє найменшої цікавості до того, що відбувається. Синонімами до слова «байдужість» є апатія, черствість, індиферентність, пасивність, бездушність. Хто не чув таких приказок як: «Після нас хоч потоп», «Я не море, мене не хвилює», «Ні в що я не вникаю, важка мені роль така», «Своя сорочка ближче до тіла»? І навіть замінивши слово «байдужість» м’якшим виразом «нейтральне відношення», ми не змінимо самої його суті — байдужість завжди залишиться байдужістю. Людина байдужа є подібною до особи залежною від наркотиків.
4.1). Приклад про байдужість. Найбільш часто повторюють фрази із Біблії: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22, 35–46). І на цьому багато спекулюють і придумують різні трактування. У межах сучасного суспільства любити ближнього означає не бути до нього байдужим. Все дуже просто, допоки не зустрінетеся з проблемою лицем до лиця.
Одного разу проходила бійка в центрі міста. Семеро хлопців били жорстоко і натхненно одного. Навколо стояло багато людей. З цілодобового клубу вийшли охоронці і клієнти, щоб не пропустити дійства.
Хлопець, якого лупцювали, періодично намагався піднятися на ноги, та отримавши чергову порцію ударів, знову падав на асфальт. Раптом одна дівчина просто накрила його своїм тілом. Семеро хлопців не заспокоїлись. Спочатку вони намагалися її відтягнути, а потім просто продовжили свою справу. Дівчині також дісталось немало.
У публіки в очах проглядався певний страх, одначе все ж таки цікавість переважала. Трагічна комедія продовжувалась, хоча далеко і вперто ігноруючи бійку, періодично проходили доблесні патрульні. Здивувало те, що навколо «сцени» спокійно стояли здорові охоронці та просто чоловіки, які теоретично могли розборонити, але ніхто з них навіть не спробував викликати поліцію. Тоді дівчина витягнула телефон, щоб подзвонити в поліцію на 102, чоловік, що стояв поруч вирішив застерегти «Що тобі проблем потрібно?». Ці чоловіки не стільки бояться тих хто б’є, але більше поліції. Подзвонивши в поліцію чи втрутившись у бійку, вони з великим відсотком вірогідності можуть із свідків бути перекваліфікованими в учасників. Їхня байдужість тонко межує із самозахистом.
Дуже часто ЗМІ висвітлюють епізоди побиття у відділку чи несправедливо засуджених і тому інтуїтивно уникаєш будь-яких контактів з охоронцями закону. Хоча безумовно не всі вони однакові і далеко не всі погані. І ця байдужість, породжена нашою беззахисністю, є проявом інстинкту самозбереження. Саме тому ми здатні пройти повз когось, хто лежить на вулиці. Саме тому ми залишаємося байдужими до проблем оточуючих. Ми не любимо ближніх так, як любимо себе, бо хіба ми буваємо байдужими до власних проблем?
Не сиди склавши руки, а проявляй ініціативу в служінні Господові! Нехай час, про який писав пророк Даниїл, стане реальним у житті сучасних християн! Нехай ми будемо саме тими людьми, які шанують свого Бога, посилюються і діють, бо байдуже життя — це трагедія душі і передчасна смерть. Христина Панасюк про це пише так:
Нас не зламає холодна байдужість, Нас зігрівають гарячі серця,
Нас зігрівають нескорені душі Тих, хто не здався і йшов до кінця!
Ми збережемо свою Батьківщину, Наче лелека під вірним крилом
Ми відбудуємо сильну країну З тими, кому зараз не все одно!
Не все одно! … Не все одно! …
V). Види байдужості. На сьогодні багато людей живуть з внутрішньою порожнечею і бездушністю. Їм немає ніякого діла до оточуючих подій чи осіб. Похмура картина нашого суспільства викликає біль у душі. Одначе, болючіше стикатися з проблемою байдужості в християнському середовищі!
5.1). Перше — це байдужість до ближніх. Християни називають один одного братами і сестрами. Уважно придивившись до взаємин людей у храмі, то їх вже точно братніми не назвеш. У Біблії ми читаємо: «Не про себе тільки кожен турбуйся, але кожний і про інших» (Флп. 2, 4). Як часто ми чуємо на свою адресу такі питання: «Чого ти потребуєш? Чим я можу тобі допомогти?». А як часто ми ставимо такі питання іншим людям? Чи звертаємо увагу на потреби ближніх? Приклад життя Ісуса Христа спонукує допомагати іншим людям долати труднощі. «Отже, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як.4, 17).
Знати проблеми ближніх і бути бездіяльними до потреб ближніх — гріх. На жаль, багато послідовників Христових більше цікавить власне благополуччя, ніж душі улюблених Богом людей. Стояти осторонь, пасивно спостерігаючи за життям братів і сестер — гріх! Священне Писання наполегливо закликає: «У потребах святих беріть участь» (Рм. 12, 13). Цими святими є наші брати і сестри в церкві. Нехай Бог допоможе нам помічати нужди і надавати посильну допомогу у вирішенні проблем наших ближніх!
5.2). Друга сфера байдужості — це байдужість до Бога і Його слова. З тієї миті, як Ісус Христос страждав на Голгофському хресті, а народ байдуже стояв і дивився, мало що до нині змінилося. Сьогодні люди так само реагують на Сина Творця Всесвіту.
Божа любов віддала найкраще, що було на небі, за найгірше, що було на землі. Великий подвиг Ісуса Христа — страждання, розп’яття і смерть спонукають нас працювати, присвятивши Йому своє життя без залишку. Господь бажає, щоб ми як християни мали чітку позицію в питаннях віри і в практичному житті. Життя за принципом «яка мені різниця?» не прийнятна для дитини Божої. Бог не терпить половинчастості. Нехай наше слідування за Господом буде очевидним для інших! Відповідаючи на питання учнів про ознаки останнього часу, Ісус Христос дуже влучно помітив: «Через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох» (Мт. 24, 12). Охолодження любові і є людська байдужість. Але все таки в словах пророка Даниїла про останній час видна надія для людей віруючих. Він констатує той факт, що «люди, які шанують свого Бога, підсиляться і будуть діяти» (Дан. 11, 32).
Приклад. Згадайте хлопчика з оповідання Федора Достоєвського «Хлопчик у Христа на ялинці». Дитина померла в переддень великого свята від холоду й голоду. Усі, хто зустрічав її в ту ніч, проходили повз неї, не простягнувши руки допомоги. Хлопчик умирав, усіма забутий і нікому не потрібний, під вікнами великого будинку. Там було тепло, весело, багато ласощів і подарунків. Одначе, байдужість людей жорстоким сторожем стояла на дверях цього будинку і не врятувала хлопчика. Саме вона винна у смерті дитини.
Висновки. Не сиди склавши руки. Байдужість можна зрозуміти. Людина захищається і ховається за маскою байдужості, тоді вона наражає себе на ще більшу небезпеку. Одного разу, коли потребуватимете допомоги, хтось байдуже пройде повз нас. Тому саме час полюбити ближнього свого, як самого себе. Це може змінити світ і варто лише спробувати. Нехай час, про який писав пророк Даниїл, стане реальним у житті сучасних християн!
Нехай ми будемо саме тими людьми, які шанують свого Бога, посилюються і діють, бо байдуже життя — це трагедія душі і передчасна смерть!
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи проявити ініціативу в служінні Господеві.
Господи, благослови уникнути гріха байдужості до Бога, ближнього та України.
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
20 жовтня 2019 року
с. Заріччя
