СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Теодор Мартинюк подякував вірним та духовенству Апостольського екзархату в Італії за допомогу військовим
Іноді буває так, що ми довго про щось просимо в Господа і заохочуємо інших молитовно нас згадувати. Деколи спостерігаємо, як хтось із наших рідних та близьких так само молиться і Бог їм допомагає, а як ми не отримуємо від Нього відповіді. Тоді закрадаються до серця думки, що Бог нас не чує, не сприймає нашої молитви, а нашому ближньому, якого Він вислухав, просто пощастило.
Такими словами розпочав своє проповідницьке слово під час Архиєрейської Божественної Літургії владика Теодор Мартинюк, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ, у прокатедральному соборі Святої Софії в Римі. Із єпископом співслужив о. Марко Ярослав Семеген, настоятель собору, а богослужбовий спів провадили українські студентки дому «Свята Софія» та семінаристи Папської української колегії Святого Йосафата.
За словами проповідника, це недільне Євангеліє не є «гарним текстом, який трагічно розпочинається, але успішно закінчується». «Якась дивна історія відбувалася в містечку Наїн. Насамперед розгорталася важка людська трагедія: немає такої людини, що сказала б, що втрата єдиного сина в матері, яка то до ж є вдовою, неважлива справа. Усе місто співчувало тій бідній жінці. Водночас багато запитань постало: чому так сталося? що далі буде з цією матір’ю? як вона дасть раду в житті?» — продовжив владика Теодор. Як додав єпископ, можливо, були люди, що намагалися розрадити, підтримати її людським словом. «Направду, кожен із нас може досвідчити, що потішні слова дуже потрібні, однак ми добре розуміємо, що ця розрада тимчасова, адже сина вже не буде. У цій історії багато людей, які були присутні, ставили запитання, чому Бог не вислухав матері, коли вона молилася, щоб син одужав і не помер. Правдоподібно, тоді всі присутні і сама жінка не знаходили відповідей на ці запитання. Та в один момент Ісус з учнями наблизився до вхідної брами міста Наїн…» — каже проповідник.
Саме в момент, коли похоронна процесія за кілька хвилин перетинала поріг міста, підійшовши до вхідної брами, поряд із якою було кладовище, з’являється Ісус. «Хтось може подумати, що це випадковість, однак для Бога ніколи не існує випадковостей. Бог приходить дуже вчасно, тоді, коли найбільше це потрібно. Він так робить завжди, коли потрібна Його допомога в найкращий момент для нас. Не тоді, коли я хочу, а тоді, коли це є найбільше добро для мене», — пояснює він далі. Тож Господь приходить й змінює історію так, як це добре для матері й цілого міста.
«Серед нас багато можуть сказати, що молилися і просили, але не сталося. Наші прохання і молитва до Господа Бога будуть вислухані! Неможливо, щоб Він не почув молитви. Господь робить для нас добро тоді, коли це найкраще для нас, нашої родини, близьких, друзів», — наголосив владика Теодор. «Боже слово ми можемо відкривати для себе тільки вірою, а не просто підготовленими інтелектуальними роздумами. Без віри неможливо зрозуміти нинішньої події із міста Наїн і нашої історії», — вважає він. На його переконання, ми це зрозуміємо, коли постанемо перед Господом у вічності і Він нам скаже: «А пам’ятаєш була така історія в житті, коли ти молився/молилася і думав/думала, що Я тебе не вислухав?! Я зробив тоді так, як було для тебе найкраще, найправильніше. Просто в той час, хвилину, день, ти не зрозумів/не зрозуміла цього».
Наприкінці Богослужіння владика Теодор побажав всім гарної неділі, міцного здоров’я і багато сили, витривалості, щоби в кожному дні життя мужньо і відважно долати всі труднощі: «Прийміть щирі вітання від нашого митрополита Тернопільського Василя Семенюка, який завжди пам’ятає всіх священників, що служать в Італії, і переживає за них. З Італії лине ваша молитва за військових, а також і допомога, яку ваші священники передають до нас, а ми — їм». Він згадав, що цьогоріч душпастирі та семінаристи із Тернопільської архиєпархії УГКЦ протягом Великоднього періоду відвідали близько 25 військових частин Луганщини та Донеччини. «Ми підготували і роздали понад 1000 кг вареників… Це також і ваш внесок. Такий знак поваги і молитви є важливим для наших військових. На війні немає невіруючих, бо в небезпеці, перед обличчям смерті, людина глибоко переживає свій зв’язок із Богом. Кожен наш воїн є віручою людиною і, коли ми всі єднаємося в молитві з ними, їм значно спокійніше за своїх рідних і за своє життя», — подякував вірним єпарх.
Отець Марко Ярослав Семеген подарував на згадку владиці Теодору книгу відомого італійського професора Етторе Чіннелла «Україна: забутий геноцид 1932–1933». «Ми вдячні, що ви сьогодні присвятили свій час нам, молилися, благословили і промовили до нас словом Божим, адже всі ми шукаємо відповідей на питання нашого щоденного життя. Дякуємо у вашій особі й митрополиту Василю й прагнемо, аби ви передали вітання Главі і Отцю УГКЦ Блаженнішому Святославу та членам Постійного Синоду, запевняючи, що наша громада, як тільки збирається разом на спільну молитву на вервиці, окрему десятку жертвує за Церкву і її провідників», — звернувся до владики о. Марко.
За матеріалами пресслужби релігійного товариства «Свята Софія»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
