Владика Тарас Сеньків: «Вручімо покірно та з довірою сьогодення та майбутнє своє та нашого українського народу в руки Вифлеємського Дитятка»

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ

преосвященного владики Тараса Сеньківа,

Христос Рождається! Славімо Його!

«Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість,

Христос Народився нам! Який глибокий зміст вклала Премудрість Божа у цю ангельську звістку! В Таїнстві Втілення Божого Сина сповняються обіцянки, які Творець дав людині на зорі історії та стверджується союз миру між Небом і землею. Сьогодні поглядом віри ми є свідками події, поміщеної в конкретний, добре задокументований Євангелистами історичний момент, наперед проголошений пророком як «повнота часу». Бог Отець посилає Свого Єдинородного Сина, який приймає природу людини, щоб Божа близькість та любов до людей усіх часів заманіфестувала свою достовірність.

Втіленням та приходом Спасителя на землю, Небесний Отець звіщає, що у його «домі» є достатньо місця для всіх людей. Залишаючись Богом, Отчий Син понижується зі своєї божественної величі та входить в час історії, щоб вказати людям, дезорієнтованим у розумінні правди та свого життєвого покликання, правильний шлях повернення до «Отчого дому». Новонароджене Вифлеємське Дитятко стає уособленням та звершенням Таїнства відкуплення людства; Таїнства, в якому Господь ніколи не втомлюється схилятися до кожної людини та за руку провадити її дорогою до неба. Але те, чим цю істину Господь висловлює у різдвяній події — є бідність Божого Дитятка.

Бідність майже напевно відома нам усім. Однак поняття бідності сьогодні є більш предметом спекуляцій політичних ідеологій та контрастом до тих тенденцій святкування, під час яких у більшості наших домів заледве присутній якийсь нестаток. Не важко теж розгледіти, що за пишнотою святкувань криється споживацький менталітет. Його ненаситність, скориставшись Різдвяними символами, в кінцевому підсумку зробила їх переважаючими над самою сутністю свята. Те «справжнє світло» що «прийшло у світ» та «освітлює кожну людину…», ми часто підмінюємо світлом гірлянд та феєрверків. Значення дарів, принесених мудрецями Ісусові, заступаємо бажанням заспокоїти свою жадібність «посідати», тим самим намагаючись скасувати навіть ідею бідності. Словом «бідність» окреслюємо стан людини, який нас лякає. Це слово часто знецінюють, висловлюючи ним лише брак матеріальних благ. Так, «бідність» вказує на присутність істотної нестачі, але вона є не матеріального, а передовсім духовного порядку і спочиває у площині стосунків.

Духовний вимір бідності у біблійному розумінні розкривається у слові «убогий». Сутність «убогості» закорінена в «бутті у Бога». «Убогим» є той, хто всю життєву надію та уповання покладає тільки на Бога, а тому вірить, що Господь міцно держить його у своїй руці. Саме до таких людей Ісус звертається, коли каже, що «блаженні вбогі духом». Оголошуючи це блаженство, Ісус мав на увазі не тільки соціально знедолених, але кожного, хто своєю суттю став «убогий» — тим, хто все життя голодний і спраглий Божого Слова.

Різдвяної пори новонароджене Дитятко Ісус стає найделікатнішим Божим благанням, зверненим до найпотаємніших глибин людського єства: Господь та Творець всього стає жебраком людської взаємності до себе. Її брак є причиною його бідності. Тому народженням у просторі безсилля, смиренності та злиденності, Вифлеємське Дитя стається мовчазним запереченням проти обожнення людьми слави, влади та багатства. Бог прагне повернути собі людину, котра зневажила Любов, що її створила. Тією Любов’ю є він, Господь, а він не перестає любити, бо не може зректися самого себе.

Вифлеємської ночі незмірна щедрість цієї любові проявляється у запрошенні до діалогу «бідності» Бога та «убогості» людини. Той хто дарував себе без остатку і був не прийнятий, прагне прийняти того, ким був відкинутий. Бідність Бога об´являє нам нашу вартість у його очах, а наша убогість, у якій криється буттєва потреба Бога, є найбажанішою коштовністю, якою Господь прагне збагатитися, щоб ми стали його скарбом, а він нашим. Народженням у часі Божий Син приходить на світ бідним щоб повернути людині втрачену гріхом гідність її «убогості». Бог є бідним, він постійно потребує нас, а його «потреба» є для нас спасінням. Тому «Слово сталося тілом»: щоб щедрістю «бідності» нашого Бога ми збагатилися, а своєю «убогістю» загасили спрагу його Любові.

Ми можемо здивовано запитати себе: для чого вся ця історія? Чому Всемогутній Бог не врятував людину своїми «потужними засобами», спростивши справу спасіння? Лише тому, що Господь бажав вчинити людину причасником свого Божественного життя. Він більше не хотів щоб вона почувалася рабом або самотужки утверджувалася як надлюдина, намагаючись видавати себе за бога. Натомість рішив через людську історію Богочоловіка Ісуса Христа уподібнити її до себе у гідності своєї дитини, звіщаючи це у словах Письма: «Я буду йому за батька, а він буде Мені за сина».

Ради цього пророцтво Ісаї: «Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог!» — стало реальністю у Вифлеємському вертепі. У світі з’явився Бог, який є «з нами» і «для нас». Навіть якщо він залишається безмежним і незбагненним, титул «Еммануїл» розкриває зміст таємниць та істини його буття. Бог, якого і сьогодні часто трактують далеким та абстрактним, недоступним і байдужим, є зараз тут, посеред нас. Він, втілене у людську природу вічне Слово Отця, укрите у смиренній бідності Вифлеємського Дитятка, є остаточною відповіддю на очікування людини через дар безмірної любові, яку Він виявляє світу. З моменту цієї божественної пропозиції людина вже не є залишена сама на себе, її життя змінюється і прямує до порятунку, до єдності з Богом у його вічній славі. Так починає здійснюватися історія нашого усиновлення та спасіння: збагаченням Божої «бідності» нашою «убогістю», нашим буттям для нього.

У сучасності не бракує «фальшивих пророків», які ставлять під сумнів подію Втілення, намагаючись розглядати Євангелія як символічні розповіді, винайдені та інтерпретовані тисячами способів. Їхній облудний голос продовжує бути потужним і нав’язливим настільки, що підмінює надзвичайний для нас святковий контекст Різдва на свято наїдків, пиття та забав. А народження бідного Ісуса, Сина скромного теслі з маленького містечка Римської імперії, як сповнення всіх Божих обіцянок спасіння, залишається на маргінесі стрімкого потоку сучасного життя. І лише «убогі духом» здатні зрозуміти його суть та пізнати його велич.

Ми проживаємо зараз непростий час нашої історії. Вона позначена підміною понять та насильством різних псевдо гуманних ідеологій, котрі разом з тривогами та жертвами шостий рік триваючої війни, вдираються до нашого особистого, релігійного та суспільного життя. Це все сіє тривогу, недовіру та протистояння, як тихий, але всюди проникаючий хаос. Де шукати впевненість у завтрашньому дні, на кого покладатися? Цілком можливо, що кожен має якісь свої відповіді на ці виклики. Але в глибині душі признаймо, що всі вони провізорні і мало втішаючі.

Єдиною відповіддю є Вифлеємське бідне Дитятко, котре усією своєю сутністю запрошує вложити наше уповання на Господа, признати себе «убогими». Це тендітне та безпорадне, втілене у людську неміч Боже Слово навіть своїм мовчанням свідчить про правду Божої любові, яка готова обійняти кожного, хто має відвагу повірити в неї та відкрити їй своє серце. Божа бідність виявляє безмірність сили його любові, яка долає усі потуги пекла. Закоренитися у ній своєю «убогістю» означає мати доступ у Бозі до всього, чого потребує кожен з нас та увесь наш народ, щоб гідно сповнити Богом визначену історичну місію, а вкінці успадкувати вічний мир в домі Небесного Отця.

Відкриймо для себе цієї Різдвяної ночі всю мудрість Божу, перед котрою тьмяніють всі потуги та мудрості сьогодні «власть імущих». З подивом приклонімся перед нею та приєднаймося до Пречистої Діви Марії у її переможному хвалоспіві: «Він виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих… підняв угору смиренних… наситив благами голодних»… бо він є єдиним багатством убогих. Це величання, яке передує Різдву, є проголошенням віри Обручниці Святого Духа, а тому Різдвяної ночі отримує початок свого остаточного та безповоротного сповнення. Вручімо покірно та з довірою сьогодення та майбутнє своє та нашого Українського Народу в руки Вифлеємського Дитятка, бо він є нашим Богом, котрий своєю неміччю — скріплює, своєю бідністю — збагачує а своєю близькістю наповнює життям, і хто на нього надіється, повіки не постидається!

Амінь.

Христос Рождається! Славімо Його!

З архиєрейським благословенням,

Дано в м. Стрию,