СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: Прийняти Ісуса, який приходить і до нас як Цар та сяючий світоч нашого життя
Яким Царем є Христос? Чому його тріумфальний в’їзд у Єрусалим відбувається на осляті? Зрештою, до чого тут тріумфалізм? Відповіді на ці запитання ми віднаходимо у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, виголошеній у Квітну Неділю, 9 квітня 2023 року, в часі Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Сьогодні духовно долучаємося до події, коли Господь у супроводі своїх учнів входить до Єрусалиму. Натовп урочисто зустрічає його. Люди розстеляють свої одежі перед ним, говорять про чудеса, які він творив, і проголошують хвалоспів: «Благословен Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!»
Захоплення, святкування, похвала, благословення, мир: відчувається атмосфера радості. Натовп називає Ісуса Царем. Він не противиться цьому, не забороняє. А тим фарисеям, які вимагали заборонити народу так його титулувати, відповів: «Якщо вони мовчатимуть, то каміння закричить».
Яким Царем є Христос?
Але яким Царем? Таким, що їде верхи на ослі. За ним немає придворних, його не оточує помпезність, яка символізує владу. Ісус пробудив надію у багатьох серцях, особливо серед звичайних, убогих людей, з якими світ не рахується. Тому народ, який вітає Ісуса, бачить в ньому щось більше, ніж говорить традиційна віра про Месію. В особі Христа, який щойно воскресив з гробу чотири дні мертвого Лазаря, вони зуміли розгледіли того, хто розуміє людську біду і об’являє милосердне обличчя Бога, який схиляється, щоб зцілити їх тіла і душі. Він є втіленням неймовірної Божої любові, яка для своєї маніфестації не потребує зовнішніх оздоб та почестей, котрих шукають земні царі, і усі, хто має владу і править народами.
Тому поруч з радісними вигуками при вході Ісуса в Єрусалим лунають і злісні образи. Це таємна суперечливість, яка творить дійсність події сьогоднішнього дня. Коли Ісус в’їжджав в Єрусалим, диявол, «правитель» цього світу, хотів витягти свій козир тріумфалізму: «якщо ти Син Божий, то зроби»…
Ісус знищив тріумфалізм своїми страстями
Тріумфалізм намагається задля слави особистого «я» швидко досягти мети компромісами, які заперечують хрест, а тому вірність, справедливість, милосердя та любов. Найбільшою небезпечною формою тріумфалізму є духовна секуляризація, найпідступніша спокуса, що загрожує Церкві.
Протягом усієї своєї місії Ісус протистояв спокусі сповнити своє послання тріумфально, вибрати власний шлях всупереч волі Отця. Від початку, у сорокаденній боротьбі в пустелі аж до кінця під час розп’яття і смерті, де лукавий спокушував: «якщо ти Син Божий» — то докажи, Ісус відповідає своєю смиренною довірою до Отця. Ісус знає, що для того, щоб досягти справжнього тріумфу, він повинен звільнити місце для Бога, і єдиний спосіб це зробити — є зректися і звільнитися від себе.
Ісус знищив тріумфалізм своїми страстями. Він приходить, щоб бути звинуваченим, бичованим і зневаженим, щоб отримати терновий вінець, жезл із очерету та багряницю. Проповідуване ним Царство буде осміяне, а його, змордованого та обтяженого хрестом, виведуть на Голгофту і виконають вирок смерті розп’яттям на хресті. І саме там божественно сяє його царствена велич. Його царський трон — дерево хреста! Ісус бере на себе зло, бруд, гріх світу, також і наші, щоб змити їх своєю кров’ю, оздоровити своїм милосердям та наново оживити нас Божою любов’ю.
Страждання у Христі — це дорога до спасіння
Дійсністю є, що зло продовжує завдавати рани людству. Війни, насильство та економічні конфлікти, корупція, злочини проти людського життя і проти творіння, все це тріумфалізм, виражений жадібністю до влади, слави та грошей, з якими напевно навіки розлучить смерть. Причиною всіх страждань є все те ж: брак в людини любові та пошани до Бога, ближнього і до всього сущого, а тим і до себе самої.
Бог не обіцяє нам життя без страждань і смерті, і не пояснює нам ці речі. Він робить для нас набагато більше. Прийнявши людську долю з її поразками, душевними і фізичними стражданнями та смертю, Ісус досяг свого піднесення, досяг Отця, і цим підготував дорогу для нас. Це шлях, який не веде мимо цих реалій, але саме через них. І не веде до якогось уявного кращого завтра, але веде до Бога, нашого Отця, до повного спочинку в ньому, в його близькості.
Страждання, хвороби, невдачі, смерть є самі по собі не тільки злі, але й безглузді, бо вони нікуди не ведуть. Але, прийнявши їх у своє життя і зробивши їх дорогою до Отця, Ісус надав їм значення, зробив дорогою до спасіння і тим самим позбавив безглуздості ці темні дійсності. Ісус не усуває з нашого життя біль, але дає нам силу пережити те, чого ми не можемо уникнути. Страждання є вироком за гріх, але через нашу єдність з Христом вони приносять плід відкуплення. Ісус, причина та Господь життя, померши тілом на хресті, наповнив простір смерті вічним життям, і цим скасував її владу над людиною.
Божа любов — це не минуле, а сучасність
Сходячи на престол хреста Ісус започатковує перемогу, яку остаточно стверджує своїм Воскресінням. Тому про хрест не можна сперечатися: його або приймають, або відкидають. Через своє приниження Ісус відкриває нам дорогу віри і йде нею перед нами. А Христовий хрест, обійнятий з любов’ю, веде не до смутку, але до радості, до радості спасіння і рішучості зробити все можливе, щоб мати частку та тому, що Ісус зробив на хресті у день своєї смерті.
Хоч події входу Христа у Єрусалим є майже дві тисячі років, вона не є спогадом про щось минуле, але стосується безпосередньо кожного з нас. Ісус помер за людей всіх епох. Тому кожна мить Ісусового життя залишається для нас актуальною подією, бо його любов не минуле, але сучасність.
Ми сьогодні посвячуємо віття лози, щоб теж висловити радість та прийняти Ісуса, який приходить і до нас як Цар та сяючий світоч нашого життя. Ісус є Богом, який просвітлює наші блукання. Наше щастя та радість не походить від того, що ми в достатку маємо. Вона народжується з нашої зустрічі з Ісусом, «який смертю смерть подолав», тому з вірою у те, що з ним ми ніколи не самотні, навіть у найскрутніші моменти, коли зустрічаємо на життєвому шляху проблеми та перешкоди, які здаються нездоланними. Амінь.
єпарх Стрийський
