СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: Людина, яка хоче звільнитися від зла, має зректися рабства власного «хочу мати»
«Звільнення від влади злих духів, від марнотратного життя, гріховних звичок і злочинів, вимагає від нас рішучості волі та певної жертви». Про це у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, виголошеній під час Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди Відпусту до Ліської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию 17 липня 2022 року.
Сьогодні маємо особливий день, коли торкаємося скритої, хоча дуже очевидної правди. І трошки відкривається вона сьогоднішнім Євангелієм, котре описує дивну подію. Незвичайна сцена. Ісус приходить у Гадаринську землю, де до нього вибігають одразу двоє біснуватих. Ісус зціляє їх, але з міста приходять всі люди і замість великої радості, просять щоб Ісус відійшов від них.
Христос як загроза
Це єдиний випадок, коли жителі міста благали Ісуса залишити їх. В усіх інших випадках хотіли, щоб Ісус залишався з ними, їм проповідував, зцілював і виганяв злих духів. Але для гадаринців Христос став загрозою, яка очевидно проявила свою могутню силу. Вони щойно втратили велике стадо свиней, своє майно та джерело існування, і зараз не знають, що від цього Пророка можна очікувати. Для них хід їхнього звиклого життя стає порушеним. Перед Христом вони мають певний страх, тому вони Христа не виганяють, але просто чемно благають покинути їх край. Для них було б спокійніше мати у своїй околиці двох біснуватих, а своїх свиней в цілості, ніж мати поруч Того, хто вигнав злого духа, а їхнє стадо свиней втопилося у морі.
Дозволивши злим духам увійти в свиней і їх погубити, Ісус показує справжню силу злих духів. Що сталося зі свинями, до того йшли і біснуваті. Злий дух руйнує, вбиває людину. Сатана хоче знищити людину вічним прокляттям, зневірою, злобою та ненавистю. Але останньою його метою є цілковито зруйнувати стосунок людини з Богом, знищити її гідність. Злі духи кричали устами біснуватих «Що нам і тобі, Сину Божий? Прийшов сюди, щоб нас мучити перед часом».
Кожне добро має ціну
Люди часто не розуміють, що кожне добро має ціну. Ісус дав гадаринцям можливість вирішити, що для них важливіше: здоров’я і життя співмешканців або стадо свиней. Вони не проти скористати з Христа, але ціна є надто… Або вони навіть боялися, що Ісус попросить у них ще щось або зробить щось, що не відповідає їх очікуванням? А тому зволили радше мати спокій. Нічого не змінилося і досі: однак саме тому в результаті люди платять найвищу ціну — Ісус залишає нас.
Але що таке багатство у порівнянні з вічним життям та спасінням! Людина, яка хоче звільнитися від зла, має зректися рабства власного «хочу мати». Викорінення причин зла символізує стадо свиней, що потонуло в морі. Воно передбачає відмову від самодостатнього життя, усунення передумов до гріхів задля відновлення зруйнованих стосунків з Творцем.
Гадаринці віддали перевагу дочасному добу перед Богом. Втрата майна, безумовно, суттєво вплинула на їх існування. Навіть за їх проханням, щоб Христос відійшов, криється шанобливе вибачення в сенсі: Господи, ми віримо що ти є великий Пророк, але щоб ми уникнули інших драматичних наслідків, радше йди звідси трошки дальше. Ми боїмося втратити те, що необхідне для нашого спокійного життя, як щойно втратили через тебе ціле стадо свиней.
Христос звільняє також і нас
Коли Ісус звільняє людину від впливу злого духа, він також хоче усунути і джерело спокуси. У нашому житті часто неминучою є втрата навіть на перший погляд добрих речей, якщо вони нас ізолюють від Христа та перешкоджають праведно жити. Все, що ми у житті вважаємо трудністю або кризою, є часто нагодою переосмислити своє минуле та сучасне у світлі віри у воскресіння та вічне життя. Якщо там закорінені зерна егоїзму, байдужості чи самодостатності, потребуємо навернення, щоб мати простір для справжньої свободи у Христі. Там, де її бракує, там, де бракує стосунку з Богом, де між людиною і Богом стоїть хтось або щось, стається трагедія: люди люблять тварин більше, ніж дітей.
Нам теж не є чужою схильність так чинити. Іноді ми боїмося зцілення наших буттєвих залежностей. Коли Ісус дотикається нашої грішної дійсності, то нам здається, що він руйнує щось в нас самих, щось, без чого не уявляємо свого життя. Для гадаринських жителів стадо свиней було важливіше, ніж гідність людини та її життя. Тому коли ставимо речі, свої інтереси чи плани на перше місце, то Бог і наші близькі опиняються на задвірках, але і самі попадаємо у глухий кут, бо надіємось на себе, а насправді самі нічого не можемо.
Звільнення від влади злих духів, від марнотратного життя, гріховних звичок і злочинів, вимагає від нас рішучості волі та певної жертви. Коли люди задоволені своїм комфортом, то стають невільниками байдужості та мнимої самодостатності. Вони не уявляють альтернативи для такого способу життя і не думають про вічність. Залишається лише жага задовольнятися, насолоджуватися, насичуватися, і то будь-якою ціною. А це неможливо без «свиней»: гріха, байдужості, споживання. Таке життя тяжко направити. Бо хвору людину можна вилікувати, але байдужу не можна, бо її зцілення залежить від її волі.
«Вільне» від Бога життя
Євангеліє говорить, що люди з міста просили Ісуса залишити їх, і це нагадує, що і в нашому житті Ісус не завжди є бажаний. Ми просимо Бога про мирне життя, щоб нас оминула всяка шкода та втрата. Але в дійсності це прохання про якийсь приватний комфорт, від якого Господь був би віддалений на якусь безпечну відстань. Бо чим ближче ми до Ісуса, тим більше будемо свідками його зіткнення зі злом, та вступатимемо до більших драм, ризиків і випробувань. Стоїмо перед викликом визначитися зі своїм становищем у відношенні до Бога, і йдеться тут вже не лише про дочасний добробут, але і про саме наше спасіння. Не раз вважаємо за вигідніше, коли наше серце «вільне» від Бога, а його заповіді нас не обмежують, і ми можемо вирішувати все на власний розсуд. Все залежить від того, які цінності визначаємо фундаментальними для нашої гідності.
Проща до Ліської Богородиці
Сьогодні ми відбуваємо прощу до ікони Ліської Богородиці. Пречисту Діву ми величаємо словами «чеснішу від херувимів і славнішу без зрівняння серафимів». Вважаємо її величнішою від найславніших ангельських чинів, які перебувають перед обличчям Всемогутнього Бога. Звичайно, така честь та титули належать їй з огляду на її виняткове послання у здійсненні спасительного плану Божого Провидіння. Але при тому, ні особливий привілей Непорочності у зачатті, ані неповторна гідність Матері Єдинородного Божого Сина, нічого не додали, чи відняли, з цілості її людської природи. Вона є людиною, і цю гідність розділяє з усіма людьми. Але одночасно вся її велич перед Богом відкриває для нас нашу людську гідність, якою Творець нас обдарував.
Людська гідність не є абстрактною величиною, якою можна свавільно спекулювати, але сукупність цінностей, якими Творець наділив особу людини, створену на його образ і подобу. Велич гідності людини в Божих очах якраз об’являють слова «Величання», якими прославляємо Богородицю. В ній відкриваємо те, що в людській природі померкло через отруту гріха, але її покірним посередництвом у Воплоченні Божого Слова заново воскресло у його Великодній перемозі. Тому ми всі покликані до участі у славі Богородиці.
Богородиця сьогодні є тут задля того, щоб зберегти в нас нашу велич і людяність
Це є Богом визначена мета нашого земного життя, яку зможемо досягти, якщо перед усіма здобутками, або втратами, дочасних цінностей, дамо першість цінностям вічності — єдності та послушності Богу, від якого та у якому є причина і звершення нашої гідності. Це є власне змістом нашої прослави Пресвятої Богородиці, яку сьогодні звеличуємо у чудотворній Ліській іконі. Ті, хто її привезли сюди серед буремних часів лихоліття війни, переслідувань, терору теж мали різні цінності, різні багатства, але коли довелося їм покинути рідні землі і йти на чужину, взяли свою найбільшу цінність — ікону своєї Матері. І це свідчення віри сьогодні особливо промовляє до нас, що теж проживаємо часи лихоліть, що теж потребуємо рятунку, що теж потребуємо відкрити найбільшу цінність, задля якої ми на цьому світі живемо, щоб не втратити орієнтири у свому житті, щоб не втратити велич своєї власної гідності.
Вона сьогодні є тут задля того, щоб зберегти в нас нашу велич і людяність. Щоб війна не знищила нашого усвідомлення, що ми є створені на Божий образ і подобу і через наше життя Господь очікує продовжити проповідь свого Слова: Слова життя, яке наповнює людей, боронить від злого духа, яке дає вказівки як проходити дорогу життя, щоб вкінці осягнути славу Божих дітей. І на цій дорозі вона з нами як тоді для вигнанців, так і сьогодні, в дорозі не тільки у просторі, а через цілий час нашого життя.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
