СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: Господь хоче ласкаво привернути до себе людину
«Наскільки правдою є те, що Бог кличе «нас без нас», без наших «заслуг», настільки ж правдою є і те, що він не вибирає нас «без нас», проти свобідного «так» нашої волі. Тому Царство Небесне ототожнюється не виключно з царем, а з есхатологічною подією: воно є динамічною реальністю, суверенною та спасаючою присутністю Бога, яка поступово приходить до всього людства». Про це — у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, у 14-ту неділю після Зіслання Святого Духа, виголошеній в часі Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию 10 вересня 2023 року.
Сьогодні ми чули останню з трьох притч, якими Ісус звернувся до первосвящеників і фарисеїв. Точніше маємо притчу з двох частин: про гостину та про весільну одіж.
Пророче запрошення
Щоб унаочнити таїнство Небесного Царства, Ісус використовує символ весільного бенкету, який цар справив своєму синові. У першій частині притчі йдеться про неприйняття запрошення на весілля, передане царськими слугами вибраним гостям. Під ними маються на увазі первосвящеників і старійшин єврейського народу.
Слуги репрезентують Божих посланців і посередників запрошення. Вони є пророками «есхатологічної доби», тобто Іван Хреститель, Христос і його апостоли. Передана ними пропозиція зустрічає негативну реакцію запрошених: «вони не хотіли приходити». На їх постійну відмову та байдужість вказує і повторне відхилення запрошення. Запрошені зацікавлені радше у своїх приватних справах та у своєму майні. Не поцінувавши даного їм привілею, вони цим заперечили «пишність царського бенкету» та фактично погордили царем. Тому і зневажили слуг та їх послання настільки, що деяких навіть схопили, знущалися над ними і вбили. Це очевидний натяк на долю Івана Хрестителя, Христа чи самих апостолів. Однак, через відмову запрошених, шанс брати участь у святкуванні отримують усі інші. Цар запрошує на це свято усіх — «злих і добрих».
Отець «подає руку» всім
Наскільки правдою є те, що Бог кличе «нас без нас», без наших «заслуг», настільки ж правдою є і те, що він не вибирає нас «без нас», проти свобідного «так» нашої волі. Тому Царство Небесне ототожнюється не виключно з царем, а з есхатологічною подією: воно є динамічною реальністю, суверенною та спасаючою присутністю Бога, яка поступово приходить до всього людства.
Те, що цар робить другу спробу запросити вибраних на бенкет, свідчить про Божу терпеливість і великодушність перед обличчям людської байдужості. Та ігнорація, впертість і жорстокість вибраних запрошених спонукують царя поступати справедливо: «Цар розгнівався, послав військо, убив вбивць і спалив їхнє місто». Ці слова не вказують на якісь історичні факти, але є однозначним застереженням: уникнути особистого вибору не вдасться нікому.
Бенкет готовий, але запрошені не були гідні. Цар знову посилає своїх слуг на перехрестя головних доріг, що ведуть з міста. Вони повинні зібрати усіх, «поганих і добрих», щоб весільна світлиця була повна. Так Ісус запевняє, що його Отець «подає руку» всім, злим і добрим: у своїй доброті він «дозволяє світити своєму сонцю на злих і добрих».
Запрошення потребує свобідної відповіді
У другій частині йдеться про гостя без весільного вбрання. Не варто бачити у весільному вбранні «символ праведності». Цей чоловік позитивно і адекватно відреагував на запрошення. Але він уособлює тих, що прийняли запрошення, але не відповіли адекватно: їх «так» було лише поверховим, непослідовним, змішаним з «але» і «та нехай».
Тому ця притча виражає те, що не всі приймають Євангеліє, а ті, що приймають, не всі живуть згідно з цим покликанням. І останнє твердження притчі доречно на цьому наголошує. Слово «багато» тут означає «всі», і знаходиться в протилежній паралелі до «небагато»: звідси випливає, що «мало» означає не малу кількість, а неповну кількість. Запрошення спочатку стає покликанням, потім вибранням, але немає вибору без особистої згоди. Царська пропозиція потребує і такої ж відповіді, особистої та однозначної. Великодушно проявлена честь має на меті потвердити гідність запрошених. А благородство зобов’язує.
Неможливо не відповісти на Боже запрошення
Тому хоч і виглядає, що приходити на Божий бенкет потрібно у «відповідній одежі», але притчі є чуже таке моралізування. У ній акцент робиться на великому застіллі, на чудовій пропозиції. На цей бенкет царські слуги запрошують, а не ставлять умови чи змушують. Немає й згадки, що «ви повинні прийти на бенкет», але «скажіть запрошеним я приготував бенкет, мої бики і худоба зарізані, все готове, приходьте на весілля!»
Господь хоче ласкаво привернути до себе людину. Він пропонує — і ця пропозиція заохочує запрошених відповісти. Не тільки позитивно, а й доречно. Якщо людина розуміє, що запрошена на виняткове царське свято, то теж відповідно одягнеться. Щось інакше свідчило б про її неадекватність чи умисну зневагу.
Притча прямо не згадує про потребу особистої досконалості, і не говорить, що означає «прийти у весільній одежі». Радше звертає увагу на те, що неможливо не відповісти на Боже запрошення. І то відповісти згідно Божого очікування. Якщо ми збагнемо, який це винятковий привілей — бути вибраним для участі на Господньому бенкеті, тоді автоматично відповімо належним чином, бо відкриваємо самі для себе, якими благородними та винятковими ми є у Божих очах. А благородство зобов’язує. Амінь.
єпарх Стрийський
