СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Степан Сус взяв участь у Всеукраїнській прощі до Лютини у Словаччині
26–27 липня у Марійському відпустовому центрі Лютина у Словаччині відбулась проща українців.
Найвідомішим і найважливішим місцем паломництва греко-католиків у Словаччині є Лютина. 19 серпня 1851 року, на свято Преображення Господнього за юліанським календарем, місцевій жительці Зузані Фекетовій явився святий Миколай. Він просив поставити на вказаному місці святий хрест на згадку про їхню зустріч. Пізніше він знову з’явився Зузані. Цього разу він подарував їй Марійську ікону, яку вона мала передати духовному отцеві у подарунок для майбутньої святині.
Після дозволу папи Пія ІХ оголосили загальнонаціональний збір на будівництво каплиці Успіння Пресвятої Богородиці. Люди з’їжджалися через Відень, Буду, Трансильванію та Підкарпаття. Так розпочалося велике паломництво вірних з усієї Угорщини, Трансильванії та Галичини. Кожен приносив із собою каміння, з якого потім збудували каплицю та підпірну стінку під нею. Кількість паломників у ті часи сягала 55–60 тисяч. Події чудесних зцілень з перших років після об’явлення фіксуються в протоколах і зберігаються в архівах Ватикану.
Сьогодні на Лютинській горі є кілька капличок, а також цілюще джерело. Центром цього місця паломництва є базиліка Успіння Пресвятої Богородиці. Її було оголошено малою базилікою у 1988 році під час святкових богослужінь протягом головного паломництва.
«Літманова та Лютина — два основних осередки у Словаччині. Це був похід через гори з чудовими краєвидами. Найважливіше, що програма була насичена молитвою та роздумами, спільними молитвами в церквах, Божественними Літургіями. Нас зустріли дуже привітні люди, дали нам дах над головою, приготували їжу», — розповів про пішу прощу молоді о. Пантелеймон, як зазначає Департамент інформації УГКЦ.
Голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ владика Степан Сус цьогоріч долучився до паломників і взяв участь у Божественній Літургії, яку очолив Глава Словацької Греко-Католицької Церкви архиєпископ і митрополит Йона Максім. На богослужінні також були присутні єпископ Мельбурнської єпархії Святих апостолів Петра і Павла владика Микола Бичок, словацький католицький архиєпископ владика Кирил Васіль, Генеральний вікарій для східних католиків в Австрії о. Юрій Коласа та священники зі Словаччини, Австрії, Угорщини, Австралії, США, Сербії та України.
Цьогорічна проща була присвячена молитві за Україну, за наших воїнів, за їхніх рідних і за Героїв, які поклали життя за Україну. Біблійним мотивом паломництва були обрані слова: «Все можу у Тому, хто мене зміцнює» (Флп. 4, 13). Саме тому наприкінці молитовні чування завершилися Панахидою за полеглих українських захисників і захисниць.
«Ми зупинилися тут, щоб побути сам на сам із Богом, щоб поділитися з Ним думками, які нас турбують, щоб поставити Йому питання, які тривожать наше серце. Проща — це також нагода переглянути своє життя. Проща — це дорога до себе. Чудовий час для молитви, сповіді, розуміння себе», — ствердив владика Степан Сус.
«На прощі в Лютині зібралися українці з усієї Словаччини, а також були священники та вірні з Австрії, Угорщини. Ми мали можливість молитися Вечірню, брати участь у нічних чуваннях, поході зі свічками до відпустової гори, де спільно молилися Божественну Літургію», — зазначив о. Ігор Марусин, душпастир для українців у Братиславі.
У проповіді під час Архиєрейської Божественної Літургії митрополит Йона зазначив, що «те, що ми можемо тут молитися, є ласкою Божою; те, що можемо, хоч не у великій кількості, зібратися тут з усієї Словаччини, Угорщини, Австрії — це велика ласка Божа». Він наголосив на важливості розуміння, що саме внутрішня свобода нас робить правдивими людьми.
Архиєрей згадав про патріарха Йосифа Сліпого, який провів дуже багато років у тюрмах, але зберіг внутрішню свободу. Митрополит Пряшівський підкреслив, що українці, хоч і страждають в Україні, але коли матимуть внутрішню свободу — будуть незламними.
Окрім того, члени осередку «Української молоді — Христові» м. Кошице після складання присяги були прийняті до спільноти.
«УМХ — це така спільнота, яка допомагає служити Богові, бо в ній знаходиш справжню родину, справжніх друзів у Христі. Набагато легше служити Богові з людьми, які самі йдуть за Господом», — поділилася Ліза, яка разом із Анною цього року стала новою членкинею УМХ.
«Для мене ця присяга є особливою через те, що я довго обдумувала своє рішення, вагалася. Але восени я зрозуміла, що хочу стати членкинею УМХ, послужити Богові і зробити щось корисне», — додала Анна.
«Найважливішим завданням українців у Словаччині є розповідати про Україну, хто такі українці і якою є їхня культура», — вважає п. Людмила Вербицька, директорка українського інституту у Словаччині.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦПерсони
Владика Степан СусЄпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, титулярний єпископ Зігріса, Голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ
