СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Степан Меньок: Знову і знову виникає питання любові
Що означає любити по-справжньому? Чому нам часто закидають, що ми не маємо любові, навіть коли здається, що все робимо правильно? Святе Письмо дає нам відповідь, наголошуючи, що без любові будь-які зусилля та чесноти — ніщо. Любов — це не просто почуття чи обіцянка, це жертвенність, терпіння та милосердя. Але як нам навчитися любити тих, хто сам не має любові?
Знову і знову виникає питання любові. Якось у розмові з о. Андрієм знову виникло питання любові. Здавалося б, усе робимо правильно, але чомусь завжди є закид про брак любові. Апостол Павло нас попереджає: «Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любові, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. 2 Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любові, я був би — ніщо» (1 Кор. 13, 1–2). Ось таке визначення любові дає апостол Павло.
А якими ж є прикмети любові? Знову звертаємося до Святого Письма: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується» (1 Кор. 13, 4–8). Ось такі прикмети любові. Чи ми маємо такі прикмети? Звичайно, що всіх, на жаль, не маємо. А чи можемо їх мати? Звичайно, що можемо, бо для кого це писалося? Для нас, живих людей.
Коли я запитав свого знайомого священника, як він вважає, що є головною прикметою любові, то він відповів — жертвенність. Готовність пожертвувати всім, навіть життям, для особи, яку любиться. Але як полюбити людей, які не мають навіть примітивних прикмет любові? «Любіть мене такою, яка я є» — сказала одна особа. Але так не полюбиться. Полюбити фізичну особу, яка не готова на якусь жертву для вас, — чи це можливо? А як жити потім ціле життя, коли ви вкладаєте всі свої сили і знання у цю людину, щоб змінити її, а вона байдужа до них? Отже, в першу чергу, потрібно перевиховати її, підготовити до відповідального моменту спільного життя. Її потрібно зарахувати до людей, які проходять процес євангелізації.
Що це таке? Євангелізація — це відкриття людині істини, що є Бог, любляча істота, яка причинилася до того, що ми з’явилися на світ і хоче нам дати вічну радість після смерті у спілкуванні з Ним. У процесі євангелізації ми повинні любити цих людей такими, якими вони є. Вони подібні до хворих, а хворим людям завжди співчувають, і навіть люблять їх такими, якими вони є. Що взяти з них, коли вони не мали навіть найменшої базової євангельської підготовки у своєму житті? Це люди, які в більшій мірі живуть за тваринними інстинктами, хоча й мають дар розуму.
Апостол Павло знову наголошує на тому, що без проповідництва не можна очікувати на якісь зміни в людині: «Писання каже: Кожний, хто вірить у Нього, не буде засоромлений! Не всі послухалися Євангелії. Немає різниці між юдеєм і греком, бо один Бог для всіх — щедрий для всіх, хто кличе Його. Бо кожний, хто тільки прикличе Господнє Ім’я, буде спасенний. Але як прикликатимуть Того, в Кого не повірили? І як повірять у Того, про Кого не чули? І як почують без проповідника? А як можуть проповідувати, якщо не будуть послані? Так, як написано: Які гарні ноги в благовісників [миру, у благовісників] добра! Але не всі послухалися Євангелії! Ісая каже: Господи, хто ж повірив тому, що почув від нас? Тому віра — від слухання, а слухання — через Слово Христа. Але я кажу: Хіба вони не чули? Адже по всій землі понеслася їхня вістка, і їхні слова — до кінців світу! І ще кажу: Хіба Ізраїль не знав? Першим говорить Мойсей: Я пробуджу у вас ревнощі „не народом“, — народом нерозумним викличу у вас обурення! Ісая сміливо каже: Знайшли Мене ті, які Мене не шукали; відкрився Я тим, які про Мене не розпитували. А до Ізраїля говорить: Весь день простягав Я Свої руки до народу непокірного, який Мені суперечить» (Рим. 10, 11–27).
† Степан Меньок,
єпископ-емерит
