СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Степан Меньок: Внутрішня застанова серед зовнішніх бур і галасу
Як важливо віднаходити час для свого внутрішнього світу. Як важливо плекати і розвивати власне внутрішнє життя, не зважаючи на зовнішні перешкоди та виклики, які можуть поставати перед нами. Над цим застановився владика Степан Меньок, екзарх Донецький, у черговому духовному роздумі на власній фейсбук-сторінці.
Хоч зараз про такі речі щось писати, я вам скажу, нелегко. Та й, не тільки мова про розсіяння, яке властиве всім людям. Мова йде також про інші речі, не менш важливі в нашому житті.
Війна… Усі думки крутяться у цьому напрямку. Тривоги кожного дня, постріли, збиття шахедів, і це чується. Відтак різноманітна інформація в телефоні, яка забирає в багатьох людей майже увесь їхній час. Крім того, існує навіть залежність від телефону, коли люди вночі переглядають різні новини, замість того, щоб спати. Але все одно, Бог — наш найбільший Пан, і ми до нього прийдемо. Тому зараз, коли щось читаємо про Нього, воно все одно залишиться в нашій пам’яті; не думаю, що це буде шкідливо для нас, а навпаки.
Я беру деякі речі з серйозної духовної літератури, де є великий духовний досвід тих осіб, що про такі речі можуть щось сказати. Святий Іван Клімак: «Бог для нас повинен бути завжди як остання ціль і правило всіляких наших дій, слів, думок і прагнень; ми повинні їх виконувати з внутрішньою гарячою ревністю і побожністю душі і з постійною пам’яттю про присутність Божу всюди».
Я, духовна особа, читаючи це, розумію, що постійно перебувати в такому стані неможливо. А що вже говорити про людей світських, обтяжених земними клопотами? Прочитають це і скажуть: «Це не для нас, це для людей чернечих станів». Вони будуть праві. Але є в цьому повчанні одне місце, на яке повинні всі звернути увагу. Це — пам’ять про присутність Божу всюди. Тобто, ми не можемо втекти від Його всевидючого ока. Слова псалмоспівця: «Господи, Ти дослідив мене й знаєш. Сідаю я чи встаю — Ти знаєш; Ти розумієш думки мої здалека. Ти спостерігаєш за мандрівкою моєю й відпочинком, і всі шляхи мої Тобі досконало відомі. Ще немає слова на язиці у мене, а Ти, Господи, уже знаєш його досконало. Ти оточив мене ззаду й спереду і поклав долоню Свою на мене. Дивне для мене знання Твоє, піднесене, не можу його осягнути. Куди піти я можу від Духа Твого? Куди втечу від обличчя Твого? Якщо зійду на небеса — Ти там; чи в царстві смерті влаштую собі ложе — і там Ти! Чи піднесусь на крилах досвітньої зорі, чи поселюся на краю моря — навіть там рука Твоя поведе мене, триматиме мене правиця Твоя» (Псалом 138).
Переглянемо текст книги Об’явлень, де апостол Іван бачить дивне видіння і ангела, який великим голосом ось що говорить: «І побачив я іншого ангела, який летів на середині неба, маючи євангеліє вічне благовістити тим, що живуть на землі і всякому народові і племені і язику і людності; і говорив він голосом гучним: „Пострашіться Бога і віддайте Йому славу, бо приходить година суду Його, і поклоніться Йому, що створив небо і землю і море і джерела вод“» (Об’явлення 14, 6–7). Хто зараз досліджує Святе Писання? Хто належно віддає честь Йому? Зараз купляють різні речі для військових, щоб наблизити перемогу… А Він є всюди присутній — і в окопах, і в лікарнях, і серед бою, — і ми повинні про це пам’ятати. Звідси слідує, що людина п’ятьма дверима своїх органів чуття, шукаючи собі приємності, займається всім, тільки не Богом. Ледве іноді може почути голос совісті, який вказує їй на гріх.
І ось що говорить Господь устами пророка Єремії до народу Ізраїля, а також і до кожного з нас: «Слухайте й уважайте, та не зносьтеся гордо, бо це Господь говорить. Воздайте Господеві, Богові вашому, за Його величчю, заки ще не стемніло й заки ще ноги ваші не спотикаються по горах у сутінку. Ви чекаєте світла, та Він його на тьму оберне, темряву з нього вчинить» (Єрем. 13, 15–16). До душі, яка застановляється над своїм станом, приходить Господь Ісус і з’єднує її з собою, наповнює її своєю потіхою, бо, властиво, Він такі душі шукає. Як Він звернувся до Марії, яка сиділа в ногах Ісуса і слухала Його. «Марія ж вибрала кращу частку, яка не відбереться від неї!» (Лк. 10, 41–42).
Святий Тома Кемпійський ось що говорить: «Навчися погорджувати речами зовнішніми, а займатися речами внутрішніми, тоді побачиш, як приходить до тебе царство Боже, а царство Боже — то є мир і радість у Святому Дусі».
Одного разу запитали пустельника, чому він такий веселий і спокійний, і він відповів: «Маю Бога, і все маю в Бозі, і ніхто мені цього скарбу не відбере».
Де може бути тут депресія? … Вона настає тоді, коли з нашою душею діється щось не те. Моя формулка щастя: «Бути в мирі з Богом, з собою, і з людьми». Якщо сумління тобі нічого не закидає, то дійсно тоді ти є в мирі з Богом, а також і з людьми.
Що нам робити? Якщо ти дуже хочеш мати Бога, і в Бозі спокій і щастя, старайся внутрішньо застановлятися. Всі ми повинні знайти час на нашу духовну віднову. Виїхати і побути хоча би тиждень десь на самоті або на духовних вправах, щоб відновити в собі розуміння Бога і важливість нашої душі…
† Степан Меньок,
екзарх Донецький
