СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Степан Меньок: Духовні роздуми в горах
Перебуваючи у горах поблизу Яремче та споглядаючи побут тамтешніх мешканців, владика Степан Меньок, екзарх Донецький, застановляється у черговому духовному роздумі над скінченністю людського життя. За його словами, саме цей факт спонукає нас ставитися до цього життя відповідально та пильно.
У житті часто трапляється так, що ми опиняємося в нових місцях нашої гарної країни України, зустрічаємося з новими людьми, отримуємо нові враження… Ними я і хотів би поділитись. Потрібно використовувати все це багатство, палітру цих подій і зустрічей, але робити висновки у світлі прослави Бога і спасіння нашої душі. Може, це звучить, на перший погляд, не дуже привабливо, але я взяв гасло оо. Ісусівців (єзуїтів): «Все робити на славу Божу і спасіння людських душ».
Молода людина може шукати в горах не стільки духовного, а більш приземленого: катання на квадроциклах, плавання на човнах гірськими річками, прогулянки на природі в гірській місцевості… Їй це приносить як тілесну, так і душевну радість. Але всі ці події — це також матеріал для роздумування. Не зупинятись тільки на задоволенні, але робити якісь висновки, а це ми вже робимо розумом.
«Що воно нам дає?» Хтось може відповісти, що дає приємність. Погоджуємось, але в більшій мірі — тілесну. Та, не всі мають можливість подорожувати, їздити на курорти чи в якісь особливі місця відпочинку. Що для них мало би бути радістю? Будь-яка інформація, яку ми отримуємо нашими органами чуття, причиняється до радості, смутку або часто залишається просто інформативною, не спонукаючи нас до якоїсь дії. Наша фізична активність також буде залежати від інформації, яку ми отримуємо, і, зваживши всі «за» і «проти», приймаємо якесь рішення. Я роблю свої нотатки як духовна особа, вони можуть бути багатьом читачам нецікавими. Але, можливо, когось заставлять думати.
Ми в горах. Ось тут вже ми спостерігаємо контраст життя людей з різних регіонів України. Яремче переповнене людьми, автомобілями, — раніше я такого не бачив. Звичайно, свою справу робить війна, яка змушує людей мігрувати. Але вона також спричинює те, що люди, переміщаючись з місця на місце, зустрічаються з людьми відмінної від них ментальності, психології, поведінки. А це, у свою чергу, заставляє їх думати і порівнювати свій спосіб життя, тим самим призводить до зміни способу мислення, що може причинитися навіть до зміни способу їхнього життя.
Якщо робити висновки тільки з матеріалістичної точки зору, то, звичайно, дуже привабливо звучить фраза «Лови момент». Користай з нагоди, яка тобі випала, щоб якось влаштувати собі краще життя. Що б ми не влаштовували, але такий великий пан як випадок може перекреслити всі наші сподівання. Але є ще більша пані, перед якою ніхто не сховається і не втече, — це смерть. Близька мені людина, яка доглядала до самої смерті мою маму, дорога моєму серцю, відійшла у вічність, і ніби частинку мене самого забрала… Моя братова, моя однокласниця, пережила смерть мого брата, її чоловіка, десь на півроку і раптово відійшла від нас. Був на похороні, прощався з її тілом, і всі плани пішли за нею. Про смерть не хочеться думати, бо завжди є якісь життєві плани, які хочеться реалізувати.
Ми прийшли на цей світ не зі своєї волі, бо не ми вирішували почати наше життя в материнському лоні, а наші батьки. Бог у хвилині нашого зачаття дає нам безсмертну душу. І вона не вмирає разом з тілом, а призначена до зустрічі з Ним, і житиме вічно. Визнаймо, що без існування Бога все, що діється на землі, було би театром абсурду.
Життя людей в горах має сталий ритм. Сім’я, якщо вона є, робота, господарка, корови або вівці, вечір, сон; а вранці все повторюється заново. Молода людина, якщо виїде в місто і здобуде якусь освіту, не хоче повертатись в гори. Але війна змінила також мислення і тутешніх людей. Багато заможних людей теж хочуть втекти в гори, щоб мати спокійну старість. Навіть зараз молоді люди починають розуміти, що харчування легше здобути в селі, а не в місті. Тому про господарку потрібно подумати, і не встидатись тримати корови або якусь іншу маржинку.
Будівлі побудовані так високо в горах, що дивуєшся, як добиратись тоді, коли зимою занесе снігом дороги. Вони є, і то сучасні красиві будинки, і чомусь не роблять собі з цього клопоту їхні мешканці. Можливо, так вони менш доступні для тих, хто хотів би полакомитись таким гарним шматком, маючи в руках автомат.
Радість ми повинні мати вже від того, що Бог є всюди присутній. Не тільки в храмі, але і в нашій душі, на престолі нашого серця. Він бачить терпіння багатьох людей, і тому до них є звернені блаженства, які виголосив Ісус у своїй Нагірній проповіді. Якщо вирвати з серця Бога, тоді сенс нашого життя звівся би до фізичного існування, нехай безболісного, але скінченного. Поєднати здоровий християнський спосіб життя зі своїми радощами і терпіннями, — ось філософія кожного християнина. Не все виходить із задуманого, але Бог з нами завжди, навіть коли ми все втрачаємо. І Він буде з нами після смерті, і радощів наших тоді вже ніхто не відбере…
† Степан Меньок,
екзарх Донецький
