Владика Петро Стасюк: «Дуже добре, що приходять нові єпископи, які мають своє бачення сучасності»

28 лютого 2020

16 грудня 1992 року Папа Римський Іван Павло ІІ призначив ієромонаха Петра Стасюка, ЧНІ, єпископом українців греко-католиків, що проживають в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. Відтоді він ревно служить на благо Української Греко-Католицької Церкви та парафіян на Зеленому континенті.

Владика Петро Стасюк: «Дуже добре, що приходять нові єпископи, які мають своє бачення сучасності»

У 2018 році владика Петро Стасюк подав до Святішого Отця прохання про зречення з уряду. Майже два роки це подання залишалося без відповіді і аж у грудні 2019 року Папа Франциск призначив 40-річного отця Миколу Бичка третім єпископом Української Греко-Католицької Церкви в Австралії, Новій Зеландії та Океанії.

У розмові з кореспондентом української служби радіо SBS владика Петро підвів підсумки своєї майже тридцятирічного пастирського служіння в Австралії, розповів як не хотів їхати в Австралію, коли очікувати приїзд нового єпископа та які стоять перед ним виклики, як змінилася єпархія з моменту свого виникнення, про відродження української Церкви, стосунки з місцевою Католицькою Церквою, роботу над Катехизмом та статутом єпархії.

Владико, як Ви сприйняли новину про призначення вашого наступника?

Я сприйняв цю новину абсолютно радісно. Я працював над цим майже два роки. Синод Єпископів два роки тому вибрав трьох кандидатів, які наш Патріарх представив у Патріаршу курію, Синод проголосив їх. Проте, два роки пішло на перевірку кандидатів та прийняття рішення.

Ми не вічні, і коли ми закінчуємо свою роботу час йти на інший ступінь нашого життя — для мене це буде пенсія.

Коли новий владика офіційно приступить до виконання своїх обов’язків?

Єпископ-номінант перебере владу коли отримає жезл — символ відповідальності. Це станеться після того, як він приїде в Австралію, я думаю, у квітні-травні цього року. Тоді відбудеться формальна інтронізація у нашій катедрі.

З мене вже знімаються обов’язки єпископства. Я ж буду адміністратором єпархії поки новий єпископ прийме владу.

Якою була ваша реакція, коли дізналися про своє призначення очолити єпархію Австралії двадцять сім років тому?

Я намагався відмовитися, я не хотів бути в Австралії. Мені почали дзвонити деякі єпископи та казати, що я мушу їхати. Потім зв’язалися з Ватикану і казали, що я мушу, що я монах і мушу робити, що мені кажуть. Тоді я прийняв призначення, але нічого не знав про Австралію, я не знав що мене тут чекає, а решта — це вже історія.

Що ви плануєте робити на пенсії?

Я вже дуже чекаю цього. Хочу повернутися назад до Канади, бути з родиною. Там я маю намір приєднатися до монастиря отців редемптористів. Цікаво, що я буду жити у монастирі редемптористів з Львівської провінції, буду з ними працювати, буду служити у парафії. І, як Бог дасть, буду доживати свої дні та працювати у церкві як можу.

Ви очолювали Українську Церкву в Австралії понад чверть століття, якими були ці роки?

Це цікаве запитання і я думав над цим останнім часом. Владика Микола Бичок стане третім єпархом у Австралії. Владика Іван Прашко був першим, я — другим, він — третім. Ми усі різні, жили в різні часи, мали різні обов’язки, різні завдання.

Наприклад, коли владика Іван став єпископом, я думаю, було вісім-дев’ять єпископів у світі. У той час навіть ніхто не думав, що Україна буде вільною, що наша Церква вийде з підпілля. Треба сказати, що коли владика Іван очолив єпархію, вона була абсолютно сама — мусили самі вирішувати проблеми, шукати ресурси, не було багато допомоги зі світу і, тим більше з України.

Коли я приїхав у 1992 році, у світі було вже сімнадцять єпископів у світі, Україна стала незалежною, проте, Церква була досить зруйнованою, вона не була об’єднаною по цілому світі, існували різні точки зору, різні єпархії думали по-різному, що провокувало певні конфлікти. Я пам’ятаю, коли я приїхав, ми усі сили покладали на те, щоб будувати в Україні церкви, монастирі, семінарію — все було спрямовано на допомогу Україні.

Сьогодні, коли владика Микола Бичок стає єпископом, у світі є п’ятдесят п’ять єпископів. Церква вже з України посилає нових священників у світ, так, як це було у 30-40-их роках минулого століття. Тепер ми бачимо, що Україна висилає дуже багато покликань по цілому світу.

Церква зовсім змінилася з того часу, як владика Іван став єпископом до того часу, як новий владика Микола перебирає єпископство.

За мого часу усі ці зміни мусили відбутися, ми мусили їх перебути, якось пристосуватися.

Церква постійно змінюється, дуже добре, що приходять нові єпископи, які мають своє бачення та розуміють проблеми сучасності, більш підготовані працювати з цими проблемами.

Які виклики стоятимуть перед новим єпископом?

Зараз у нашій єпархії є дуже багато українців, які приїхали з України. Двадцять п’ять років тому їх було дуже мало. Я переконаний, ця тенденція збережеться.

Я думаю, новий владика матиме нові відповідальності, нові завдання та проблеми. Найбільша, звичайно ж це молодь, яка, можливо, перестала вірити, ходити до церкви. Як з ними жити, як працювати в цьому напрямку. Проте, новий єпископ написав магістерську роботу на тему роботи з молоддю.

Я переконаний, що наша єпархія буде вітати нового єпископа з охотою та приємністю і буде разом працювати. Я думаю, що у нашої Церкви в Австралії є велике майбутнє.

Що б ви порадили новому єпископу?

Кожен, хто буде приїжджати, передовсім має розібратися в тутешньому житті, людях, культурі. Австралійська культура є зовсім іншою, ніж у Канаді чи Америці, чи деінде. Та Церква, яку я залишаю, є зовсім не тою Церквою, в яку я приїхав двадцять п’ять років тому. Зараз зовсім інші обставини, люди зовсім інакше думають, мають інші потреби, вимоги, дивляться на світ інакше.

Я був готовий вчитися і, думаю, що ми чогось таки навчилися.

Як змінилася Українська Церква загалом?

Ми маємо Катехизм Української Греко-Католицької Церкви. Чи в Бразилії, чи в Аргентині, чи у Канаді чи в Казахстані ми думаємо біль-менш так само. Колись ми мали різні думки і гадки. Маємо Патріарха, який нас об’єднує. Синод дуже сильно відстоює певні позиції — наприклад, патріархат. Наша Церква сьогодні є сильною. Зараз вона перебуває в такому ж стані, як була до ліквідації у 1946 році у Львові.

За сімдесят років поселення українців в Австралії у Церкві відбулися величезні зміни. Ми до них пристосувалися. Ми тепер думаємо інакше, ніж двадцять п’ять, чи п’ятдесят, чи сімдесят років тому. Я думаю, ми дуже успішно пристосовуємося. Наприклад, цього року у Львові відбудеться вже сьомий Патріарший собор — збір мирян у світі, основною темою якого буде еміграція.

Які стосунки єпархії з місцевою Католицькою Церквою?

Ви б не повірили, скільки допомоги я отримав. Це і пресрелізи, і обіцянки допомоги. Сьогодні архиєпископ Мельнбурнський зателефонував та запропонував свою допомогу, дізнавався, коли буде свячення нового владики та висловив бажання їхати в Україну, бути присутнім на свяченні.

Коли я приїхав, Католицькі Східні Церкви представляв лише владика Іван та ще двоє чи троє єпископів. Сьогодні нас є п’ять в Австралії. Католицька Церква в Австралії дуже цінує присутність Східних Церков, нашої Церкви. Є дуже прихильною.

Коли українці приїхали в Австралію, у кожному штаті Римо-Католицька Церква дала нам для користування церкви, будинки. Навіть зараз, у Новій Зеландії, чи де-небудь, де ми розпочинаємо нову місію, є дуже плідна та тісна співпраця з ними.

Прихильність римо-католиків до нас — це одна річ, яка дуже змінилася за двадцять п’ять років мого перебування в Австралії. Нам потрібно бути з ними, щоб вони нас розуміли. Я дуже радий, що місцеві єпископи є дуже прихильні до нас.

Як очільник австралійської єпархії Ви запровадили багато революційних змін в її управлінні. Це, зокрема, статут. Наскільки складно давалися зміни?

Це було дуже важко. Ми розпочали писати статут у 1994-му році та закінчили у десь у 2000-му. Наш статут не є чимось новим у світі. У Філадельфії ще в 30-их роках був статут. Кожна єпархія, окрім канонічного права, має мати якийсь статут.

Єдине, що наш статут є сучасний. Неможливо зараз застосовувати статут, який написано сімдесят років тому. Світ змінився.

Я думаю, що люди читають наш статут як серйозну працю. У єпархії запанував спокій — люди зрозуміли хто такий єпископ, які його права і обов’язки, знають хто такий парох, диякон, миряни, знають, що є Парафіяльна рада, Фінансова рада.

Ми розуміємо, що статут не є вічний і його постійно потрібно модернізувати.

Найкращий спосіб дізнатися про свою роботу — це відгук інших. Так, я знаю, що в Англії наш статут пристосували до місцевих законів і норм, польська церква вже десять років вивчає його і зробила щось подібне, інші єпархії у світі, зокрема, у Канаді беруть наш статут як модель.

Мені багато людей казали, що це найкраща річ для керівництва єпархією, яку зробили наші парафіяни. Стало набагато менше проблем, непорозумінь.

Одним з ваших досягнень є створення Катехизму УГКЦ, яке значення має він для української Церкви?

Катехизм «Христос — наша Пасха», який з’явився у 2011 році, змінив нашу Церкву. Ми тепер думаємо однаково, говоримо однією теологією, це об’єднало нашу молитву, тепер ми розуміємо наші літургійні молитви. Він дав нам ідентичність.

Ми можемо сказати, що наша Церква є повністю об’єднаною і Катехизм сприяв цьому. Адже єдність з’являється, коли громада думає однаково, знає ті самі речі, визнає ту саму дійсність.

Коли римо-католики читають цей Катехизм, вони дізнаються про наш східний обряд. Ми єдина Східна Церква у світі, яка має власний Катехизм. Римо-католики мають свій, а ми маємо свій, який показує нашу теологію, нашу віру, нашу Літургію.

Нам вдалося виробити власну теологію та створити по цілому світу групу вчених людей, які можуть дуже чітко пояснити Церквам, людям, світові теологію нашої Української Греко-Католицької Церкви.

Це є свого роду засіб проти латинізації, який показує, хто ми дійсно є.

Написання Катехизму тривало більше двадцяти років. Зокрема, у моїй команді над його створенням працював сьогоднішній Патріарх Святослав Шевчук, який тоді був ще молодим священником.

За всі ці роки з моменту виходу Катехизму ми не отримали жодної критики стосовно змісту чи вчення. Усі задоволені, а це, повірте, велике досягнення.

Скількома мовами перекладено Катехизм?

Він написаний українською та є видання російською, португальською, іспанською, італійською, французькою, працюємо над польським виданням.

Англійське видання з’явилося 2013 року, що об’єднало англомовні єпархії.

За матеріалами інтернет-ресурсу «SBS Українська»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ