СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Павло Хомницький: Постать апостола Петра є близькою до кожного з нас
29 червня, у день храмового празника, у Гарнізонному храмі Святих апостолів Петра і Павла, відбулася Архиєрейська Божественна Літургія. Спільну молитву очолив владика Павло Хомницький, єпарх Стемфордський, який під час проповіді застановився над постаттю апостола Петра.
З цієї проповіді владики Павла Хомницького ви дізнаєтеся:
- чим апостол Петро є близьким до нас, християн XXI століття?
- які три важливі розмови пережив апостол Петро на шляху свого духовного зростання?
- чому саме апостол Петро був обраний Головою над апостолами?
- у чому полягає символізм потрійного запитання Ісуса: "Чи любиш мене?", звернений до Петра?
- яким чином Ісус Христос зцілює рани серця апостола Петра і кожного з нас?
Дорогі у Христі брати і сестри! Для мене велика честь сьогодні разом з вами святкувати храмовий празник Святих верховних апостолів Петра і Павла, молитися до них за їхнє заступництво для всіх нас. На сторінках Святого Письма ми багато дізнаємося про життя і служіння цих двох апостолів. Своїм прикладом вони навчають нас, як провадити справжнє християнське життя.
Апостол близький до нас
Сьогодні я хочу трохи більше зосередитися на постаті святого апостола Петра. Чому? А тому що наше життя деякою мірою нагадує його життя. Як читаємо в Євангелії, апостол Петро міг бути часом сильним, а часом і слабким. Іноді він проявляв мужність і готовність віддати своє життя за Ісуса, а інколи — боягузливість, адже тричі зрікся Христа, щоб врятувати власне життя. Іноді він був ревним, але неодноразово — прохолодним у своїй вірі. Іншими словами, апостол Петро був дуже схожий до нас, або ж можемо сказати, що це ми є подібними до нього. Тому сьогодні, вдивляючись у життя святого апостола Петра, ми можемо багато чого дізнатися про себе, ми можемо багато чого дізнатися про свої сильні та слабкі сторони.
Варто зазначити, що постать святого апостола Петра відіграє центральну роль у Святому Євангелії. Ми вперше зустрічаємося з ним до того, як Ісус Христос починає своє публічне служіння. Пам’ятаємо про те, як Ісус кличе Петра, щоб він залишив все та ішов за Ним. А згодом ми востаннє бачимо Петра на березі Галилейського моря, який розмовляє там з прославленим Ісусом. Христос являється Петрові після свого воскресіння та утверджує його як голову апостолів та первісної Церкви. Між цими двома точками відліку ми стаємо свідками постійної майже боротьби між Петром та Ісусом: Петро завжди вперто йде своїм шляхом, намагається, все ж таки, зрозуміти, ким насправді є Ісус. А Христос, хоча не завжди успішно, намагається навчити Петра та допомогти йому подолати свою гордість та імпульсивність.
Петрова ісповідь віри
Перше — це Петрове ісповідання віри в Ісуса як Сина Божого. Апостоли деякий час вже були разом з Ісусом, коли Він ходив по селах Галилеї, проповідуючи та зцілюючи хворих. Протягом багатьох тижнів або навіть місяців вони мали нагоду зблизька дивитися на Нього, дивуватися Його словам і вчинкам. Вони, мабуть, запитували себе: «Хто цей дивовижний чоловік, що притягнув нас до себе? Звідки Він? Куди Він йде?» Ісус спитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» (Мт. 16, 13). А вони і відповіли: «Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків» (Мт. 16, 14). І, нарешті, Ісус Христос користується нагодою, щоб випробувати їх: «На вашу ж думку», — до них каже, — «хто я?» (Мт. 16, 15). І тільки Петро раптово встає і заявляє: «Ти — Христос, Бога живого син» (Мт. 16, 16). У відповідь Ісус сказав до нього: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти — Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву…» (Мт. 16, 17–18). Значить Петро був першим з апостолів, який під натхненням Святого Духа зрозумів, ким насправді був Ісус — Сином Божим. І тоді Христос надає йому титул твердої та стійкої Скелі, на якій буде побудована Церква, і яку не зможуть подолати навіть пекельні ворота.
Петрове зречення Христа
Друга важлива розмова Петра відбулася через багато місяців, точно за день до розп’яття Ісуса. Петро не мав цієї розмови з самим Ісусом, тому що Він уже був заарештований римською владою. Навпаки, Петро розмовляв з тими, хто перебував у дворі преторії, з якими він грівся біля вогню. Розмова точилася навколо Ісуса, бо всі мали його на думці. Саме коло них Петро зрікся свого Учителя не один, а три рази. Що вселило в його серце такий страх, що він тричі зрікся Ісуса? Можливо, це був якийсь страшний римський солдат, що надійшов в той момент і стояв з мечем у руці, який готовий вбити його, якщо той не зрадить Ісуса? Ні, такого не було. Налякало його слово слабкої та незначної служниці, яка помітила, що у Петра така сама галилейська вимова, як у Ісуса. Отже, ми бачимо, що той, хто визнав в Ісусі Сина Божого, той, хто був готовий боротися і померти за Ісуса, через слово тендітної жінки так швидко відкидає Його. І, знову ж таки, наскільки ми схожі на Петра в легкості, з якою стільки разів, навіть щодня, можемо зрадити Ісуса через страх чи спокусу, яка нас охоплює.
Петрове зцілення
І третя ключова розмова Петра з Ісусом відбулася на березі Галилейського моря після смерті та Воскресіння. Петро, як і інші апостоли, був наляканий і збентежений тим, що сталося з Ісусом. Вони не могли цього всього зрозуміти. Усе це не вкладалося їм у голову. Отже, вони повернулися до свого колишнього життя, а саме до своїх рибальських сіток, тобто до життя, яке вони знали до того, як Ісус прийшов у їхнє життя. І ось після нічної риболовлі, під час якої вони нічого не зловили, з’являється Ісус, який йде вздовж берега. І, взявши з собою Петра, вони відійшли трохи подалі від інших. І Ісус тричі запитує Петра: «Чи любиш ти мене?» І кожного разу Петро, принижений і збентежений за те, що тричі зрікся Христа, відповідає: «Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе». Це було майже так, ніби ті три зречення від Христа, які залишили три глибокі рани в серці Петра, чудесним чином зцілені. Петро тричі відрікся від Ісуса, а тепер повертається до Ісуса, тричі заявляючи свою любов до Нього. Знову ж таки, наскільки ми схожі на Петра, який визнає власні недоліки, наскільки ми схожі на цього Петра, який визнає своє особисте зречення від Ісуса, наскільки ми схожі на цього Петра, який кається у своїх гріхах. Ми бачимо, що це Ісус приходить до Петра, Він робить перший крок. Петро займається своїми справами, намагаючись, можливо, з усіх сил забути про Ісуса і продовжити своє колишнє життя. Але це Ісус не може забути Петра.
Ісус приходить до нас, щоби загоїти рани нашого серця
Як і колись до Петра, сьогодні Христос приходить, щоб загоїти рани нашого серця. Ісус приходить до нас навіть тоді, коли ми зранені спокусою, гріхом і провиною. Він приходить і звертається до нас так само, як звертався до Петра на березі Галілейського моря. Він простягає до нас свою руку і з любов’ю запитує: Чи любите ви мене? І ми можемо секунду вагатися, перш ніж відповісти, тому що ми були в такому стані багато разів раніше. Скільки разів ми відкидали Ісуса в нашому житті? Скільки разів ми просили прощення гріхів? І все ж, незважаючи на те, що ми незліченну кількість разів відійшли добровільно від Ісуса, Він ніколи не відкидав нас. Христос завжди приходить і обіймає нас у нашому болю та гріховності. І тому сьогодні ми ще раз Йому відповідаємо: «Так, Ісусе. Ти знаєш, що я люблю Тебе». І відразу цілющий бальзам прощення проливається на наші рани — і вони зцілюються.
Тож у цей день великого свята молімося до святих верховних апостолів Петра і Павла за їхнє заступництво перед престолом Божим. А особливо звертаймося до святого Петра, який настільки схожий на нас у своїй людській слабкості, щоб він надихав нас ніколи не боятися повернутися до Христа.
† Павло Хомницький,
єпископ Стемфордської єпархії УГКЦ
