Владика Миколай Бичок: «Я стараюся пам’ятати вірних Австралії у своїх молитвах»

23 липня 2020

Єпископ Мельбурнський Микола Бичок у розмові з кореспондентом радіо «SBS Українською» розповів про те, як відбувалися його єпископські свячення, яким бачить завдання єпископа, коли його чекати в Австралії та що вчить нас приклад апостолів Петра і Павла.

Владика Миколай Бичок: «Я стараюся пам’ятати вірних Австралії у своїх молитвах»

Преосвященний Владико, ваша єпископська хіротонія відбулася на свято Трійці. Чи мало це для вас певне особливе значення?

Ця подія відбулася на свято Зіслання Святого Духа, одне з найбільших і найважливіших свят у Христовій Церкві. Ми знаємо, що на день П’ятидесятниці Господь зіслав на своїх апостолів Святого Духа. Отож, ми святкували прихід Духа Святого в життя апостолів, а тим самим святкували прихід Святого Духа у наше життя сьогодення. Це особливий день, оскільки святкується День народження Христової Церкви. Слово «церква» у перекладі з грецької означає «зібрання вірних». Тобто спільнота віруючих мирян, священників і єпископів.

Справді, в цей великий празник на наших очах звершилося одне з важливих таїнств Божого Духа та Церкви — саме рукоположення, хіротонія мене в стан єпископа. Особливо дає нам заглибитися в сенс цієї події сам празник Зіслання Святого Духа. Адже завданням єпископа, власне, є навчати, посвячувати та керувати. Саме тому через покладання рук і слова молитов сходить благодать Святого Духа і викарбовується печать священства так, що архиєреї особливим невидимим чином посідають місце, немов би самого Христа, як Учителя, Пастиря і Священника, діючи в Святому Імені.

Як саме проходить обряд хіротонії?

Напередодні, 6 червня, у церкві священомученика Йосафата, де перебувають мощі блаженного Миколая Чернецького, відбувся Чин архиєрейського найменування мене на єпископа Мельбурнського. Чин єпископського найменування є вступним чином самої Архиєрейської хіротонії. Я публічно дав свою згоду на те, щоб бути рукоположеним в архиєрейський сан.

Пізніше, я також склав присягу на вірність Вселенському Архиєреєві, а також Главі і Отцю нашої Церкви Блаженнішому Святославу, після чого виголосив малу ісповідь віри. І після того вже відслужилася Велика Вечірня з нагоди самого празника Зішестя Святого Духа.

Сама єпископська хіротонія відбулася 7 червня 2020 року в соборі Святого Юра у місті Львові. Головним святителем був Отець і Глава нашої Церкви Блаженніший Патріарх Святослав Шевчук, а двома співсвятителями — високопресвященний єпископ Ігор Возьняк, архиєпископ і митрополит Львівський, а також преосвященний владика Петро Лоза, єпископ-помічник Сокальсько-Жовківської єпархії.

Перед початком Божественної Літургії я виголосив ісповідь віри з розширеним змістом і глибшими догматичними роз’ясненнями основних правд віри Христової Церкви.

Сам Чин має глибокий символічний зміст. Архиєрейська хіротонія відбувається після співу «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас». Це є невипадково, оскільки сенс архиєрейського служіння — це є проповідування Євангелія Христового, а сам спів відбувається перед читанням Апостола і Євангелія. Саме тому мене як кандидата на єпископа вводили через Царські Врата у святилище, обводили тричі навколо святої трапези, співаючи тропарі «Cвяті мученики», «Слава тобі, Христе Боже» та «Ісая, ликуй». Ці тропарі також співаються під час Вінчання, це немовби символізує заручини архиєрея з Церквою та своєю паствою.

Саме після цього Патріарх Святослав та усі присутні єпископи поклали руки на мене, промовляючи таку молитву: «Вибором Священного Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви та благословенням Вселенського Архиєрея Франциска, Папи Римського, божественна благодать, що завжди недужого оздоровляє та те, що їм недостає, доповняє, предоставляє боголюбивого преподобного ієромонаха Миколу, вибраного на єпископа богоспасаємого міста Мельбурна. Отож, молімося за нього, щоби зійшла на нього благодать Святого Духа і промовмо всі: Господи помилуй».

Після завершення цих молитов мене вже вдягали в усі архиєрейські ризи, при цьому співаючи «Axios», що з грецької мови перекладається як «достойний». Тоді, мені вручили жезл, як символ архиєрейської влади, відповідальності за паству.

На закінчення хіротонії було промовлено слова привітання. Я подякував Богові за дар життя, за покликання мене до монашого, священничого, єпископського стану. Висловив слова вдячності Святішому Отцеві Франциску Папі Римському, Блаженнішому Патріарху Святославу, моїм співсвятителям. Окремо я подякував цілій австралійській Конференції католицьких єпископів за молитву та підтримку.

Варто зазначити, що єдиним гостем з-за кордону, можна сказати з цілого світу, була пані Леся Голубко з Сіднею в Австралії, оскільки пандемія коронавірусу паралізувала прибуття інших гостей з цілого світу.

На закінчення хіротонії я поручив цілу Мельбурнську єпархію Святих апостолів Петра і Павла під покров Пресвятої Богородиці.

Багато в Австралії дивилися хіротонію у інтернеті. Коли ж ми познайомимося з Вами вживу?

Справді, ніхто не міг собі уявити, що ця пандемія коронавірусу паралізує цілий світ. Я, вилітаючи ще з Америки, з попереднього місця мого душпастирського служіння, — з Ньюарку (штат Нью-Джерсі), — собі також не міг уявити, що за декілька днів життя моє та й взагалі цілого світу зміниться. Буквально декілька днів після того, як я прилетів, — а це ще було 13-го березня, — кожного дня почали лунати новини, як пандемія коронавірусу паралізує цілий світ.

Щось зараз сказати конкретного, коли я можу потрапити в Австралію, є дуже тяжко, оскільки кожна країна зараз встановлює свої заходи безпеки.

Незважаючи на це, ми використовуємо сучасні засоби зв’язку, щоб контактувати. Ми будемо мати zoom-конференцію з нашими священниками, які служать в Австралії, в єпархії Верховних апостолів Петра і Павла. Владика Петро також буде присутній. Ми дуже часто контактуємо з владикою Петром із різних питань. В особливий спосіб кожного дня я стараюся пам’ятати всіх священників, вірних наших в Австралії у своїх молитвах, оскільки тільки в такий спосіб можна бути зараз включеним в життя нашої єпархії, наших вірних в Австралії.

У нас були владика Іван, владика Петро, а тепер владика Микола. Усі іменинники, яких святкує наша Церква.

Це, мабуть, запитання до наших батьків. За себе я можу сказати, що коли мене називали ім’ям, то було таке поєднання, що мій дідо, мамин тато, носив ім’я Микола. Я свого діда взагалі не застав, тому що він помер перед моїм народженням. Власне, в пам’ять про мого діда мене назвали Микола.

Під час Вашої хіротонії прозвучало два різні імені владика Микола і владика Миколай?

Офіційно в усіх документах є Микола, але в літургійній мові, коли ми молилися хіротонію, Патріарх називав Миколай. Але я думаю, одне другому не шкодить. Тобто офіційне ім’я, паспорте ім’я — це є Микола. Але Блаженніший захотів у Чині хіротонії вживати Миколай.

Що символізує Ваш єпископський герб?

Там є відображені декілька дуже важливих для мене речей. Перш за все, це моя приналежність до Чину редемптористів. Саме тому, коли поглянути на мій герб, ми можемо побачити в правому куті всевидяче око, хрест, губку і тростину — це є, власне, такий герб редемптористів. Коли поглянути на лівий край мого герба, там бачимо тризуб, який закінчується хрестом, він характерний для всіх спільнот українців за кордоном. Він є, власне, на такому зеленому фоні, що характеризує край Австралії і Нової Зеландії. Згори є квітка терену, що відображає моє походження з Тернополя — тернове поле, а також символізує страсті Христові — терновий вінець. Біля цієї квітки терену є три золоті монети, що символізує моє ім’я. Саме святий Миколай, будучи в достатку, вмів поділитися тим достатком, тими монетами з потребуючими людьми. Посередині цього гербу є єпископський омофор з трьома хрестами. Знизу самого гербу ми бачимо слова молитви «Пресвята Богородице, спаси нас», що символізує особливу набожність до Матері Божої Неустанної помочі. На горі цього гербу є мітра з хрестом, є процесійний хрест, є також жезл, як символи єпископської влади. І згори цього всього є єпископська мантія.

Цього року наша єпархія вперше святкує свій празник в ізоляції, коли мільйони австралійців змушені самоізолюватися. Як відбуватиметься цей празник?

Я думаю, що вперше в історії нашої церкви в Австралії цей празник буде відбуватися у віртуальний спосіб. Готується zoom-конференція в сам день празника, тобто 12-го липня. Мотто цьогорічного празника будуть слова від Матея 16, 17–18: «І кажу тобі, що ти — скеля, і на цій скелі побудую я свою Церкву».

Цей день є великим днем верховних апостолів Петра і Павла. Саме вони є покровителями нашого катедрального собору цілої нашої єпархії.

Що б ви побажали парафіянам Мельбурнської єпархії?

Час, в якому ми зараз живемо, є особливим. Пандемія короновірусу змінила плани багатьох людей і цілих держав. В один момент всі стали безпомічними. Ніхто з нас не міг навіть близько уявити, що щось такого могло б взагалі статися. Та, незважаючи на ці нові виклики часу, ми надалі залишаємося християнами віруючими людьми.

Будь-яка ікона з мозаїки складається з камінчиків різної форми, різного кольору. Кожний цей камінчик має своє місце в мозаїці. Якщо поміняти ці камінчики місцями, може вийти зовсім щось інше, можливо, навіть не подібне на ікону. Тож, дорогі у Христі парафіяни Мельбурнської єпархії верховних апостолів Петра і Павла, в мозаїці закладена велика правда про нас як про християн, про нас як членів Христової Церкви. Ми усі є різними, походимо з різних родин, з різних куточків Австралії чи України, маємо різний статус як матеріальний, так і соціальний, але ми всі є потрібні, щоб творити одну Христову Церкву. Коли забракне якогось камінчика в церковній спільноті, ця ікона буде неповною.

Ми повинні бути разом, бо цією скелею, на якій Христос хоче будувати своє Царство, є наші церковні спільноти. Саме тому невипадково мотто цієї зустрічі є ці слова євангелиста Матея: «І кажу тобі, що ти — скеля, і на цій скелі побудую я свою Церкву».

Усі ми свідомі того, що Церква — це не тільки камінь, але перш за все, це живі люди. Пригадаймо собі часи підпілля в Україні. Коли храми були закриті, але самими храмами ставали родини, доми, які приймали священників, інколи це тюрми, в яких підпільно служили наші отці, сповідали, причащали.

Отож, Церква — це є живий організм, який діє в ім’я Ісуса Христа. Так, і ми є всі різні, але це свято, до якого ми готуємося, — Верховних апостолів Петра і Павла, — пригадує нам, що ми маємо бути разом, коли йдеться про Божі справи, а особливо зараз, в цей час пандемії коронавірусу.

Ким були апостоли Петро і Павло?

Апостоли Петро і Павло були різними. Петро був призначений самим Христом, щоб укріплювати, навчати та тримати ключі неба. Павло, з іншої сторони, він переслідував Христа, але Христос його вибирає, такого недосконалого. Ці два апостоли рідко коли бачилися, але при зустрічах вони інколи сперечалися. Мали різне виховання: один з них був простим рибалкою, як Петро, інший, Павло, був освіченим фарисеєм. Мали різні підходи до євангелізації: Петро проповідував юдеям, Павло, знову ж таки, поганам. Тому йшли проповідувати в різні сторони. Проте, в найважливішому вони попри всі особисті якісь недоліки, претензії, вони згоджувалися. Особливо, коли бачили виразну дію Бога.

Коли в Єрусалимі був голод, то Павло робив збірку на підтримку святих, як він називає християн, в Єрусалимі, бо християни — це не тільки Петрові чи Павлові, а це є Божі.

Апостол Павло не заперечував авторитет апостола Петра як Глави Церкви. І, знову ж таки, апостол Петро може й не зовсім погоджувався з Павлом, але завжди ставив в приклад апостольську ревність. Тому вони доповнювали один одного. Саме в такий спосіб розросталась Церква в перших часах християнства.

Ми будемо святкувати в неділю їхню пам’ять, разом в один день, хоч вони померли за Христа в різні місяці, а навіть роки. Тим самим Церква хоче показати, що між учнями має бути єдність. Ми також з вами мусимо позбуватися стереотипів про інших, про себе. Що хтось важливіший, хтось ні, хтось ближче до Церкви, хтось далі, хтось від початку ходив, хтось, можливо, навернувся недавно. Христос кличе до себе всіх таких різних, оригінальних, створених на образ і подобу Божу. І те, що нас завжди єднає, це є, власне, спільна молитва один за одного. Молитва єпископа за свою єпархію, священників, за своїх вірних. Вірні мають обов’язок молитися за своїх душпастирів. Чим більше буде такої щирої молитви, тим більше наші спільноти та наша Церква і єпархія будуть розвиватися і укріплятися в Божій благодаті.

Тому саме сьогодні, в час пандемії, де кожен з нас має дуже багато часу, тому що ми практично не виходимо зі своїх домівок, маємо необмежений час для того, щоб, можливо, більше якось помолитися, більше почитати якусь духовну книгу, більше попрацювати над собою. Цей час має стати важливим часом, щоб перемінити свої серця і душі.

Яку пораду Ви можете дати щодо життя під час пандемії?

Хочу попросити вірних Мельбурнської єпархії розуміти, що кожен час, який ми переживаємо, він є Богом благословенний, незважаючи на те, що зараз ми переживаємо певні якісь труднощі, негаразди стосовно того, що зараз склалося в цілому світі — пандемія коронавірусу. Пам’ятаймо зараз, навіть на відстані, один одного підтримувати як за допомогою засобів зв’язку, так і молячись один за одного. Ми є створені в спільноті, ми створені для того, щоб один одного підкріплювати, один про одного думати, один про одного пам’ятати. Ми як люди віруючі маємо, в першу чергу, пам’ятати один про одного, молячись. Я б хотів попросити віруючих Мельбурнської єпархії пам’ятати мене в своїх молитвах, пам’ятати також нашу єпархію, а я зі своєї сторони обіцяю, що кожного дня молюся за всіх вас і в такий спосіб стараюся долучатися до тої праці, до того обов’язку, до тої відповідальності, які мені повірила Христова Церква, будучи єпископом для Мельбурнської єпархії верховних апостолів Петра і Павла.

За матеріалами радіо «SBS Українською»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ