Владика Кен Новаківський про Робочу групу Стратегії 2020: «Ми дуже дякуємо за цей привілей служити нашій Церкві у такий спосіб!»

5 вересня 2019

У межах робочих засідань Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що зараз триває у Римі, в Українській папській колегії святого Йосафата, відбулося представлення звіту Робочої групи із запровадження стратегії розвитку УГКЦ до 2020 року «Жива парафія — місце зустрічі із живим Христом». Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю для пресслужби Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ із владикою Кеном Новаківський та отцем Андрієм Онуферком щодо історії Робочої групи та її досягнень за 10-річний період.

Владика Кен Новаківський про Робочу групу Стратегії 2020: «Ми дуже дякуємо за цей привілей служити нашій Церкві у такий спосіб!»

Історія Робочої групи із запровадження стратегії розвитку УГКЦ до 2020 року

Владика Кен Новаківський про т. зв. попередні групи «мрійників»

Владика Кен Новаківський: Найперше, для мене особисто жива парафія і праця в нашій Робочій групі від 2011 року стала великою наукою і досвідом. Ми мали можливість працювати з багатьма цікавими людьми. Насамперед, ми згадуємо двох американців Чака і Гая, які приїхали першими і дали нам пояснення про те, що таке концепція розвитку. Також варто нагадати, що перед нашою Робочою групою вже існували дві групи «мрійників», як їх називає Блаженніший Святослав, що якраз дискутували про те, як ми бачимо і що хочемо від нашої Церкви. І що цікаво для мене, що сам Блаженніший Святослав був одним з тих «мрійників». Коли ж він став Главою Церкви, у 2011 року відбувся його перший Синод як Глави Церкви, і ми мали вирішити питання щодо того, як ми впроваджуватимемо Стратегію 2020 і створимо Робочу групу. Саме він тоді давав добрі вказівки.

Про співпрацю із владикою Богданом Дзюрахом

Владика Кен Новаківський: Для мене було великою честю працювати з владикою Богданом Дзюрахом, з яким в перші роки ми були співголовами Робочої групи. Він мав дуже широке бачення нашої Церкви. Впродовж років праці у Курії у Львові, а потім у Патріаршій комісії для духовенства я також розвинув таке бачення, але владика Богдан мав справді глобальний погляд на нашу Церкву. Це було дуже потрібним.

Перші кроки запровадження стратегії розвитку

Владика Кен Новаківський: Коли ми розпочали робити імплементацію цієї стратегії, до першої групи були включені о. Андрій Онуферко, сестра Луїза Цюпа, пані Тет’яна Ставнича, теперішній владика Богдан Данило та о. Віталій Токар. Ці перші Робочі групи біли потрібні для того, щоби зрозуміти, що наш Синод хоче, що наша Церква хоче від нас, чого потребують наші вірні. Так ми почали перший етап. Ми взяли пасторальний лист Блаженнішого Святослава [ред. — «Жива парафія — місце зустрічі із живим Христом»] і отець Андрій Онуферко розпочав проводити зустрічі для духовенства, для священників насамперед, адже ми хотіли, щоб вони зрозуміли істинний меседж. Тоді, ми часто проводили семінари чи сесії для духовенства. Напевно, близько 80 відсотків священників, які працюють на різних парафіях, брали участь у цьому.

Робоча група: хто це і для чого?

Команда із впровадження стратегії розвитку УГКЦ

Отець Андрій Онуферко: Робоча група існувала для того, щоби виробити певну спільну візію і щоб поодинокі єпархії втілювали цю візію в життя. Очевидно, що в першу чергу відповідальність за створену програму ніс кожен єпископ. Адже ми були створені Синодом, відтак ми приготували певні напрацювання, виходячи із чітких напрямних, успадкованих від попередніх груп, які займалися осмисленням цих речей. Окрім цього, у кожній єпархії був єпархіальний координатор. Ми вважали, що це повинна бути особа, яка володіє двома характеристиками: з однієї сторони, ця особа втішається цілковитим довір’ям свого правлячого архиєрея, а з іншої сторони, це людина, яка також заслужила пошану серед своїх співбратів у священстві для того, щоби могти впливати на внесення певних змін. Далі самі декани та парохи мали стати ініціаторами певних нововведень чи змін вже конкретно у парафіяльних спільнотах. Це була лише одна частина праці Робочої групи, адже ми також мали інші аспекти діяльності. Я вже згадував про Душпастирську раду. До певної міри, ми вже давно виношували цю думку та говорили про неї, і от вона нарешті зреалізувалася. Також ми намагалися роздумувати про те, як покращити співпрацю між патріаршими структурами та єпархіальними структурами. Зокрема, однією із приготованих нами речей став повний список єпархіальних структур для внутрішнього користування у самих єпархіях. До прикладу, які є протосинкели у наших єпархіях, хто є канцлерами чи головами катехитичних комісій і т. д. Це виглядає доволі просто, але мати ці речі на руках зорганізованими сприяють полегшенню контактів між людьми, які несуть відповідальність на патріаршому рівні із тими, які несуть таку ж відповідальність на єпархіальному рівні.

«Великою допомогою для нас стали наші координатори», — владика Кен Новаківський

Владика Кен Новаківський: Також великою допомогою для нас стали наші координатори. Доволі часто, коли ми думаємо про те, що нам потрібно, і дивимося тільки з точок зору на верхах, ми можемо випустити з уваги, що саме потрібно для парафій. Ми ж говоримо про живу парафію, а отже, це є першочергова точка того, що потрібно. Саме тому були призначені координатори кожним єпископом у своїх єпархіях чи екзархатах, щоб працювати із нашою Робочою групою та Патріаршою курією. Це призначення стало для нас справжнім успіхом, якщо ми можемо говорити про успіх в Церкві. Це дало нам можливість спілкуватися. Окрім цього, це були прямі лінії для Глави Церкви до кожної парафії. Ми завжди маємо цей контакт через єпископів, а тепер ми його також мали через їхніх найперших осіб, які допомагали йому у впровадженні цієї пасторальної візії у єпархії. Таким чином, дуже великою допомогою стали відгуки від координаторів, які ми отримували впродовж усієї діяльності групи.

Конкретні вираження Стратегії 2020 у наших єпархій зі всього світу

Владика Кен Новаківський: Далі ми зробили моніторинг. Доволі часто люди можуть думати, що моніторинг — це своєрідний контроль. Натомість, наш метод моніторингу не був таким, адже це було намагання дослідити, як програма працює у конкретній парафії: чи існують певні труднощі, чи це приносить добро для парафії і т. д. Це доволі цікаво. Мабуть, я маю найменше парафій серед єпархій у всій Українській Греко-Католицькій Церкві, адже їх лише 12. Вони розкидані по величезній території моєї єпархії. До прикладу, я має дві парафії на островах Тихого океану і тому можу добратися до них тільки поромом або літаком; чотири парафії маю далеко від центру нашої єпархії у Ванкувері, в горах. Ми маємо доволі малу кількість вірних і духовенства. Але подивімся також на одну із найбільших наших єпархій в УГКЦ — це Івано-Франківська архиєпархія. Інколи я чув такі нарікання: «Ми не можемо це зробити, адже не маємо достатню кількість священників чи вірних, ми є замалі». Тоді я перепрошував і казав: «Якщо ми можемо щось робити у моїй маленькій єпархії із тими ресурсами, що ми маємо, то і ви зможете». «О, ми є завеликі, ми не можемо мати доступу до всіх священників!» Але подивімося на досвід архиєпископа Володимира Війтишина і його курії, як вони проводили все це. Тоді ми побачили, що багато залежить від бажання єпископа, його координаторів, але також суттєво все залежить від тутешніх, місцевих священників і його парафій. Якщо подивитися спеціально на Паризьку єпархію, де владика Борис вирішив, що він візьме за основу та фундамент програму живої парафії задля будівництва його єпархії, ми бачимо як вірні говорять про живу парафію, вони знають про неї, вони мали безліч єпархіальних зустрічей та соборів. Це надихало людей, для них це було цікаво і тому вони зрозуміли свою роль у живій парафії.

Отець Андрій Онуферко

Парафії як джерела інформації для подальшого розвитку

Владика Кен Новаківський: Я хочу подякувати Патріаршій курії, від якої ми отримали дуже багато добрих відгуків щодо того, що є можливим для здійснення, а що ні. Це стало для нас великою допомогою. Очевидно, кожен рік ми звітували Постійному Синоду та Священному Синоду про нашу діяльність. Також ми намагалися слухати їхні зауваги та їхні потреби. Коли ж відбувся Собор про живу парафію, то ми отримали надзвичайно багато цінної інформації від усієї нашої Церкви. Відтак ми розпочинали працювати разом із нашими координаторами.

Про останній звіт Робочої групи

Отець Андрій Онуферко: Як ви знаєте, саме із цим Синодом завершується мандат нашої Робочої групи. Таким чином, цей наш останній звіт мав кілька важливих складників та елементів. В першу чергу, ми представили звіт щодо діяльності за минулий рік, тобто від Нового Року. Друге — ми здійснили розлогий огляд нашої діяльності від моменту нашого створення в 2011 році: зустрічі, які ми провели впродовж цього періоду, хто був координаторами запровадження стратегії, які різноманітні видання чи відеоматеріали ми приготували. Оскільки наш мандат вже завершується і багато з того, що ми зробили, потрібно продовжувати надалі вже у межах Патріаршої курії, зокрема у новоствореній цього літа Душпастирській раді, тому третім елементом стало представлення різних чітких складових того, як ця структура мала б виглядати, якими мали би бути її основні положення. Вкінці, останнім елементом нашого звіту була праця із опитуванням щодо душпастирського служіння у парафіях за 2017 рік. Зокрема, ми завершили збір статистичних даних, провели певний аналіз і видали книгу для представлення владикам. До речі, на зустріч із Папою та Головами римських дикастерій в липні цього року, кілька місяців перед тим ми приготували також подібний збір статистичних даних за 2017 рік італійською мовою для того, щоб цим поділитися.

Найважливіші досягнення завдяки стратегії розвитку УГКЦ

Отець Андрій Онуферко: Існує кілька цікавих моментів. Перша річ, це сама мережа координаторів. Вона вже дала свої плоди. Очевидно, ми зараз є присутніми тут для допомоги єпископам у період Синоду. Це є один із найважливіших осередків сопричастя та єдності Церкви. Також варто наголосити на тому, що склалося на виконавчому рівні, адже мережа координаторів стала своєрідним знаряддям та середовищем співпраці. Я пригадую, що на початку ми проводили наші зустрічі координаторів регіонально, — скажімо, зустріч для Північної Америки та Австралії, зустріч для Центральної та Західної Європи, до якої ми додали з мовних причин Південну Америку, а також зустріч для України. Однак, після Патріаршого собору на тему «Жива парафія» в Івано-Франківську у 2015 році ми вирішили один раз зробити спільну зустріч усіх координаторів. Ми це зробили у м. Фатімі (Португалія) у 2015 році. Це настільки сподобалося нашим координаторам, що вони попросили надалі робити лише спільні зустрічі, а не регіональні. Відтоді, ми проводили тільки спільні зустрічі чи то в Україні, чи то в Іспанії, в Лос-Молінос поблизу Мадриду. Таким чином, вони самі надихалися тим, що могли ділитися і досвідом, і навіть звичайним братерством, — стосунками між священниками, довір’ям та досвідом зробленого. Таким чином, мережа координаторів дійсно стала справжнім досягненням.

Друга річ є та, що ми створили основні інструменти для певної праці на парафіяльному рівні. В Україні ми стали допомогою та ключем для створення Парафіяльного правильника, у якому згідно із Кодексом канонів Східних Церков прописано те, що в кожній парафії повинні діяти Пасторальна та Економічна ради. За допомогою наших статистик ми бачили, як поступово, із року в рік, воно змінювалося та зростало.

Ще однією річчю стало пасторальне планування. Ми створили посібник із пасторального планування з певними чіткими кроками для того, щоби парафіяльні священники разом із своєю громадою чи ключовими мирянами планували душпастирську діяльність впродовж наступного року. Тут не йдеться лише про літургійний календар. Тут йдеться про планування праці чи то з точки зору катехизації, чи то апостоляту Божого Слова, чи то літургійно-молитовного життя, чи з аспекту служіння ближньому, дияконії та харитативної діяльності. Тобто, йдеться про три перших складових живої парафії, які є фактично основою діяльності кожної парафіяльної спільноти. Це справжні інструменти, які ми приготували.

Напередодні Собору, що відбувся у 2015 році, ми приготували на основі документів, представлених на Синоді Єпископів, інструмент про управління Божими дарами. Звичайно, що кожна спільнота має своє післанництво, свою місію, однак для її втілення вона володіє певними ресурсами. Найважливішими ресурсами є не матеріальні, але людські ресурси. Кожна людина в якійсь мірі мала би спричинитися до післанництва Церкви даром часу, даром своїх талантів і при можливості матеріально, тобто даром скарбу.

Отець Андрій Онуферко

Зацікавленість Живою парафією з боку інших Церков

Владика Кен Новаківський: Цікавим є те, що й інші Церкви, інші єпископи, інші католицькі Церкви мали велике зацікавлення цим проєктом. Я був запрошений дати кілька лекцій в один Американський Католицький університет в штаті Колорадо про Живу парафію. Я привіз їм нашу програму і пасторальний лист Блаженнішого Святослава і декан цього факультету захотів, щоб це було частиною курсу пасторального богослов’я в університеті. Також і католики Канади хотіли отримати наші напрацювання? такі як посібники про пасторальне планування. Їм сподобався практичний вимір цього методу. Для мене це також було великим заохоченням, що ми робили ще більше надалі.

«Ми дуже дякуємо за цей привілей служити нашій Церкві у такий спосіб!» — владика Кен Новаківський

Владика Кен Новаківський: Вчора разом із нашою командою, — о. Андрій Онуферко, о. Андрій Малиш та о. Віталій Токар, — ми представляли останній наш звіт про діяльність. Чи ми зробили все, що нам доручили? Не знаю. Чи ми щось добре зробили для нашої Церкви? Я відчуваю, що так. Надзвичайно цінною для нас була підтримка Блаженнішого Святослава та всіх владик Синоду Єпископів УГКЦ. Ми починали розуміти, що це є перший раз, що ми мали глобальний пасторальний план, ми починали діяти разом. Це не означало того, що ми повинні були робити одну й ту саму річ, бо потреби моєї Нью-Вестмінстерської єпархії є інакшими, від потреб нашої Церкви у Казахстані, у Прудентополісі. Однак, ми розпочали думати про всі ті 6 пунктів, що є у пасторальному листі Блаженнішого Святослава. Ми дуже дякуємо за цей привілей служити нашій Церкві у такий спосіб! Також з великим ентузіазмом я чекаю на наступні наші етапи. Думаю, що це також буде багато вимагати і від нас надалі. Бо Церква наша також бачить, що євангелізація є нашою відповідальністю, не когось іншого, але нашою.

Отець Віталій Токар

Значення стратегії розвитку для діяльності УГКЦ

Отець Андрій Онуферко: Коли ми розпочали свою діяльність, існували доволі різні реакції. На самому початку ми зустрілися із великим скептицизмом. В Україні нам казали: «Це все дуже гарно для вас на Заході, але в Україні це не піде». А на Заході нам казали: «Так, це дуже гарно для України, тому що вони мають багато людей, а в нас то не піде». Тобто, кожен на початку шукав причин для доказу того, що це не є здійснимим. Справді, подати відсотки здійснення програми не є можливим. Адже кожна спільнота чи єпархія розпочинали із іншого пункту. Я би краще сказав, що певний розвиток розпочався. Саме тому ми говоримо про те, щ Душпастирська рада мала би продовжувати те, що започаткувала наша Робоча група. Зверніть увагу, що підкреслює завжди Блаженніший Святослав: «Це перший раз у житті нашої Церкви, що ми мали якийсь спільний душпастирський план, якийсь план розвитку у певній ділянці». Чи воно втілилося на 30 %, чи на 50 %, а чи на всі 80 % не настільки важливо, як факт того, що ми йшли разом і діяли разом, старалися йти вперед одним спільним кроком. Ще багато чого залишається для втілення, але ті основні елементи, які ми визначили для парафіяльного життя не є чимось надзвичайним, це те, що Церква завжди робила і завжди буде робити. Питання лише полягає у тому, чи вміємо ми звертати увагу на ці основні елементи. А це є Боже Слово і катехизація, Літургія та молитва, служіння ближньому та дияконія, провід та управління дарами, сопричастя/єдність, а також місійний дух — цих шість елементів завжди були частиною Церкви, а питання залишається відкритим: чи ми у своїх спільнотах вміємо їх втілювати у життя?

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ