Владика Давид Мотюк: Свято Вознесіння Господнього — прагнення до нових висот

Молитва з іконами

Вікна в небо

Роздуми владики Давида Мотюка про зростання в нашій дружбі з Христом

Травень 2024 року

Свято Вознесіння Господнього — прагнення до нових висот

Молитва з іконами. Вікна в небо. Зростаємо в дружбі з Христом.

Свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа відзначається через сорок днів після Великодня. Згідно з Євангелієм від Марка, Ісус сидить за столом з рештою одинадцятьма учнями. Він доручає їм «іти по всьому світу і проповідувати Добру Новину». Потім Ісус був взятий або вознесений на небо і сидить праворуч Бога Отця.

Після вознесіння Ісуса учні, керовані Святим Духом, справді «пішли й проповідували всюди, а Господь допомагав їм та стверджував слово чудесами, які його супроводили» (Мк. 16, 20).

Вознесіння. Вставай. Піднімайся.

Зізнаюся, я боюся висоти. Так було не завжди. У підлітковому віці я любив проводити час з батьком на різних теслярських роботах, які він робив для сусідів. Ці проєкти іноді включали в себе перекриття дахів будинків і гаражів ґонтом. У той час я не думав про те, щоб залізти на дах по драбині. Висота мене тоді не турбувала.

Все змінилося, коли я подорослішав.

Мені, молодому священику, випала неймовірна можливість. У той час українська католицька парафія Святого Юрія в Едмонтоні працювала над амбітним іконописним проєктом. Всесвітньо відомий іконописець Хайко Шліпер був обраний, щоб розписати інтер’єр церкви, розповідаючи історію нашого спасіння через ікони.

Під час одного з моїх візитів у парафію Святого Юра, щоб перевірити хід робіт, покійний отець Володимир Тарнавський, тодішній парох, запросив мене поглянути на останню роботу пана Шліпера: він писав ікону Христа Пантократора на головному куполі храму. Як збуджений школяр, я швидко піднявся риштуванням до купола, але на півдорозі у мене затремтіли коліна. Отець Тарнавський підбадьорював мене, запевняючи, що більше ніколи в житті не матиму такої можливості. Я відповів: «Звідси все виглядає добре». Він усміхнувся, але я знав, що він думав про «курку».

Однією з характерних рис східнохристиянської церковної архітектури, в тому числі українських католицьких храмів, є величезні куполи. Коли ви входите в одну з таких церков, ваш погляд одразу ж тягнеться до висоти купола. І не тільки погляд, а й усе твоє єство. Наче твій дух, твоя душа піднімається від землі до небес. І це саме те, що має на меті архітектор, не просто архітектор-людина, який спроєктував церкву, а Бог, Божественний Архітектор.

Розумієте, історія Вознесіння Ісуса — це також і наша історія. Там, де є Ісус, він хоче, щоб і ми були разом зі своїм Небесним Отцем. Отже, через сорок днів після свого воскресіння Ісус стає джерелом сили для учнів. Він підбадьорює їх, кажучи, що завжди буде з ними, у своєму Слові, в Євхаристії та через Святого Духа. Коли Ісус завершує свою роботу на землі, він повертається до Отця. Тепер учні повинні продовжити його справу, розповідаючи іншим — нам з вами — про любов і милосердя Отця, і про те, що наш дім на землі не є нашим кінцевим пунктом призначення, а що наша подорож віри веде нас на шлях сходження, прагнучи до нових висот, до нашого справжнього дому в небі, з Богом.

«Сповнивши наше спасіння і з’єднавши земних з небесними, вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, не розлучаючись, але невідступно перебуваючи і взиваючи до тих, що люблять Тебе: „Я з вами і ніхто проти вас“» (Кондак Вознесіння).

З Ісусом я більше не боюся висоти! І вам теж не варто.

Молитва з іконами. Вікна в небо. Зростання в дружбі з Христом.

† Давид Мотюк,
єпарх Едмонтонський