Владика Богдан Дзюрах: Віддати усю свою долю, усе своє життя у руки Бога

12 лютого 2022

Секрет бідної вдови, яка пожертвувала на храм лише дві лепти, але була поставлена у приклад для апостолів Ісусом Христом. У чому він полягав? Про це застановляється владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, у черговому духовному роздумі на просторах Фейсбуку.

Владика Богдан Дзюрах: Віддати усю свою долю, усе своє життя у руки Бога

«І сівши проти скарбоні, Ісус дивився, як народ кидає гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато. І ось прийшла одна вбога вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант. І прикликавши своїх учнів, сказав їм: „Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню. Усі бо кидали з свого надміру, вона ж: з убозтва свого все, що мала, вкинула, — увесь свій прожиток“ (Мр. 12, 41–44).

Жінка… Вбога… Вдова… Мабуть, важко було б знайти у тогочасному суспільстві особу, більш незахищену, як ця, котра на очах Ісуса зробила відчайдушний крок цілковитого віддання себе і свого життя у руки Божі. Бо й справді, дати увесь свій прожиток «на Боже», було рівнозначне з тим, що ця жінка віддала усю свою долю, «усе своє життя» у руки Бога. Тому Ісус зауважив те, що люди не могли і не були здатні бачити: глибоку віру цієї простої і соціально маргіналізованої людини.

Бог дивиться не на те, скільки ми даємо Йому, а радше на те, скільки ми собі ще залишаємо, — як власний страховий поліс, як забезпечення «на чорний день», як розрахунок і сподівання обходитися без Бога на майбутнє. І тут, очевидно, не йдеться про гроші (гроші це лише претекст, зовнішній вияв стану серця), — йдеться про довіру: наскільки ми віримо, що наше життя залежить не від того, хто що має, а від того, ким хто є: «Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя» (Лк. 12, 15). Багачі кидали Богові те, що було зайве для них, а ця бідна вдова у своїх двох «вдовиних лептах» віддала в руки Божі усе, що мала, усю себе, усе своє життя. Такою сильною була її довіра, такою справжньою — віра!

Як часто глибоку і щиру віру можна знайти там, де цього не сподіваєшся! І так було у всі часи. Вдова з Сарепти, повірила словам пророка Іллі і віддала останню жменю борошна та залишок олії, щоб спершу нагодувати цього дивного приходня, замість, відповідно до первісного плану, приготувати корж для себе і для свого сина і відтак — померти. Усі пам’ятаємо, як закінчилася ця історія: олія не вичерпувалася і мука не закінчувалася в коморі у цій хаті, аж доки не минув голод у всьому краї, а жінка залишилася навіки як приклад цілковитої довіри до Слова Божого.

Пригадую ще інший приклад, вже не з біблійної, але нашої національної історії: жінка греко-католичка, будучи ув’язненою в радянських таборах, використала свою денну пайку хліба, щоб з неї зробити вервичку, бо не могла уявити свого життя без молитви до Богородиці на ній. Поставила на кін своє земне життя, щоб зберегти у собі вічне.

Можливо, пригадуючи слова Священного Писання про те, що «багато з перших стануть останніми, а останні — першими» (Мр. 10, 31), а також, про те, що «Господь не дивиться так, як чоловік: чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце» (1 Сам. 16, 8), хтось висловив припущення: «На небі на нас чекає багато несподіванок»…

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії