Владика Богдан Дзюрах у Томину неділю: «З Хреста Господнього пливе всеперемагаюче світло вічного життя і воскресіння»

5 травня 2019

Кожного разу, коли у ці дні побачимо піднесений над нами хрест, коли кластимемо на себе знак хреста, дякуймо Богові за дар спасіння, за дар примирення і воскресіння з мертвих, а водночас просімо в Нього ласки, щоб світло воскресіння освітлювало все наше життя і провадило нас крізь земні випробування і страждання — силою Божої любові — назустріч життю і воскресінню.

Владика Богдан Дзюрах у Томину неділю: «З Хреста Господнього пливе всеперемагаюче світло вічного життя і воскресіння»

У ці пасхальні дні, коли ми радіємо Воскресінням Христовим, Церква після урочистих богослужінь вітає нас в особливий спосіб: священнослужитель підносить хрест і при цьому виголошує: «Христос Воскрес!», а вірні відповідають «Воістину Воскрес!». В той час як слова привітання для нас близькі і зрозумілі, ми, мабуть, не застановляємося над тим, а чому, властиво, саме хрест підноситься у ці пасхальні дні і показується усім вірним? Чи ж не достатньо часу ми споглядали хрест впродовж Великого посту? Хіба Хрест не кидає тіні смутку на наші великодні святкування? Яке значення і який зміст Церква вкладає у цей жест піднесення Хреста Господнього, поєднаний зі словами, які проголошують Воскресіння у цьому пасхальному часі? Адже очевидно, що Йоан записав цю подію в Євангелії не просто, щоб зафіксувати на письмі певний історичний факт. Йшлося про щось глибше, про те, що сказане наприкінці сьогоднішнього Євангелія: «Все це записано, щоб увірували ви, що Ісус — Христос, Син Божий, а вірувавши, — щоб мали життя в його ім’я» (пор. Йо. 20, 31). Отож, у нинішньому Євангелії йдеться про одне: про пробудження, укріплення і відновлення нашої віри у Воскреслого як джерела нашого вічного життя і воскресіння.

А св. Тома є для нас сьогодні воднораз і учнем, подібним до нас, і учителем. Він вчить нас правильного погляду на Ісуса Христа і на нас самих у світлі нашої святої віри. Бо всупереч тому, що ми звикли називати апостола Тому «невірним», тобто «невіруючим», насправді, він і своїм «невірством», і відтак своїм визнанням вчить нас дуже багато про те, ким є Той Бог, в Якого ми віруємо, і якими маємо бути ми, віруючі в Нього люди.

Передовсім вражає наполегливість, з якою Тома домагається побачити рани Христові, а навіть доторкнутися до них. При цьому він, з певністю, не поводиться як скептичний науковець XIX-XX століття, котрий хоче усе перевірити, усе спробувати власними руками, чи принаймні приладами, усе довести емпіричним шляхом, — він поводиться радше як обачний учень, котрий не бажає дати ввести себе в оману. Він прагне мати певність, що Той, Кого інші апостоли зустріли, є справді Тим, Кого в П’ятницю розп’яли. Він не хоче дати себе ввести в оману лже-Христами. Адже він, мабуть, пригадував собі слова Божественного Вчителя, який попереджав їх: «І коли вам хтось тоді скаже: Ось тут Христос, — або ж: Глянь, онде! — то не вірте. Постануть бо месії неправдиві та пророки ложні й чинитимуть знаки та чуда, щоб, оскільки можна, одурити вибраних. Ви ж зважайте! Я сказав вам усе заздалегідь» (Мк. 13, 21–23).

Одверто кажучи, нам би не пошкодило мати трохи невірства апостола Томи — принаймні не у справах віри, а у буденних і суспільних справах, бо ми так легко даємо себе задурити солодким обіцянкам та пустим і оптимістичним запевненням. Так легко йдемо за фальшивими пророками і самі творимо собі Месій на власний образ і подобу! Але це так, принагідно…

Для Томи залишався один розпізнавальний знак, одна гарантія ідентичності Того, Хто сказав ці слова, Хто страждав і Того, про якого друзі-апостоли свідчать, що бачили Його воскреслим: Його пречисті рани. І ось своєю появою Воскреслий Спаситель дає одну велику лекцію віри для апостола Томи і для нас із вами: лекціювіри у всеперемагаючу любов Бога до людини, любов, яка долає усі пекельні сили, яка сильніша від самої смерті. Те, що світ вважав знаком і доказом найбільшої і ганебної поразки, — Хрест Господній, став знаком Воскресіння, примирення і нового життя. Саме тому хрест і став найголовнішим символом і розпізнавальним знаком Христа Спасителя і нас, Його учнів. Бо відколи Христос воскрес, з Хреста вже не падає тінь ані на наші святкування, ані на все наше життя, навпаки, з Хреста Господнього пливе всеперемагаюче світло вічного життя і воскресіння.

Ось чому у світі, який проголошує культ влади і владу грошей, ми, християни, покликані проголошувати і свідчити красу служіння і силу любові, яка дарує мир і радість, — усі ті плоди, які засяяли із гробу нашого Спасителя, нашого Господа і Бога.

Із цієї правди нашої віри випливає інша істина: оскільки Христос увійшов у свою славу разом зі своїм прославленим тілом і з ранами як знаками свого страждання, то це означає для нас, Його учнів, що і наше усе життя, починаючи від укритих від зовнішнього ока домашніх клопотів та справ і закінчуючи стражданнями і випробуваннями, яких нікому не бракує, — усе це вплетене в історію спасіння, нашого спасіння. Подібно як Христос сказав про себе учням з Емаусу: «Чи ж не треба було Христові отак страждати і так увійти у свою славу?» (пор. Лк. 24, 26), так само і ми маємо вбачати у наших власних земних хрестах — стражданнях і випробуваннях — дорогу до спасіння, до очищення, до слави. Але щоб так сталося, не вистачить просто страждати, — бо страждання саме по собі ще не спасає, — слід «отак» страждати, тобто так, як це здійснив Христос, страждати в повному відданні у руки Отця Небесного, страждати, керуючись любов’ю, бажаючи віддати своє життя з любови — до Бога і до ближніх. Лише таке життя, життя жертовної любові, і лише такі страждання, страждання прийняті з любові, стають дорогою до воскресіння і до вічного життя з Воскреслим Спасом.

То ж не дивно, що св. Павлонаполягає як на тій єдності між Хрестом і Воскресінням, так і пишається своєю приналежністю і своєю вірою у цього Господа і Бога, — Джерела жертовної любові і вічного життя: «Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого» (1 Кор. 2, 2). «Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я — світові» (Гал. 6, 14).

Захоплений Христом Воскреслим, християнин уже не потребує доказів чи знаків і не лякається хреста, бо визнає разом з апостолом Томою «Ти — Господь мій і Бог мій!» (пор. Йо. 20, 28), а з апостолом Павлом проголошує: «Слово про хрест — глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа… Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, а для тих, що покликані, чи юдеїв, чи греків — Христа, Божу могутність і Божу мудрість» (1 Кор 1, 18. 23–24).

Кожного разу, коли у ці дні побачимо піднесений над нами хрест, коли кластимемо на себе знак хреста, дякуймо Богові за дар спасіння, за дар примирення і воскресіння з мертвих, а водночас просімо в Нього ласки, щоб світло воскресіння освітлювало все наше життя і провадило нас крізь земні випробування і страждання — силою Божої любові — назустріч життю і воскресінню. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae