Владика Богдан Дзюрах: «У духовному житті не йдеться про косметичний ремонт „духовного фасаду“, а про глибинну реформу серця, до якої нас закликає Боже Слово»

6 вересня 2020

У XIII Неділю по Зісланні Святого Духа владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, роздумує над Божим Словом, яке немовби дзеркало, відображає наше духовне життя. Саме за допомогою погляду на Христа-Спасителя ми можемо відкрити власний справжній образ і жити згідно цього покликання до святості.

Владика Богдан Дзюрах: «У духовному житті не йдеться про косметичний ремонт „духовного фасаду“, а про глибинну реформу серця, до якої нас закликає Боже Слово»

Я впевнений, що кожен з нас сьогодні принаймні раз, а, правдоподібно, навіть кілька разів, дивився в дзеркало. Ми робимо це спонтанно, природньо і щоденно, щоб перевірити, чи все з нами в порядку, щоб, вийшовши на вулицю, не зустрічалися з дивними усмішками на обличчі перехожих, які подивляться на наш вигляд…

Нам треба навчитися вживати такий самий метод до нашого духовного життя. Ми потребуємо дивитися у дзеркало, щоб побачити, якими ми є перед лицем Господнім, щоб, коли побачимо себе такими, якими ми є насправді, нам не стало прикро і соромно перед обличчям Божим і щоб ми не захотіли відвернути свого обличчя від самих себе чи з жахом закривати очі. Недаремно існує заклик жити так, щоб не було соромно дивитися на себе в дзеркало.

Боже Слово як дзеркало духовного життя

Очевидно, фізичне дзеркало не покаже нам цілої правди про нас, бо від нього, як правило, укритий стан нашого серця і нашого сумління. В духовній перспективі єдиним і надійним «дзеркалом», яке здатне об’явити нам усю правду про нас самих, є Боже Слово. Але щоб Боже Слово здійснило цю свою «просвітницьку» місію для нашого спасіння, не вистачить лише зовнішньо належати до молитовної спільноти, не вистачить лише прийти до церкви та побожно вислухати проповідь. Цього є ще дуже замало. Так само, як було б замало поставити дзеркало у вітальні чи вбиральні, але тільки як елемент декору, як частину меблів, ніколи не вдивляючись у нього. Дзеркало в такому разі залишиться мертвим предметом, який не виконає своїх функцій в домі і в нашому житті. Подібно можна щодня читати Біблію, але цього ще буде рішучо замало. Казав один священник, що в кожній проповіді мусить бути одне ключове запитання, яке проповідник скерує до слухачів і до самого себе: Ось — Боже Слово, ось — дзеркало; А як є з нами? Як наше життя співвідноситься до цього Слова? Як є з нами у світлі Божого Слова?

Оновити наш правдивий образ

Святий апостол Яків навчає нас: «Прийміть з покірністю посаджене слово, що може спасти ваші душі. Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи. Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи: ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він. Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, — не як слухач-забудько, а як виконавець діла, — той щасливий у ділі своїм» (Як 1, 21 б-25).

То ж нам потрібно мати бажання і відвагу пильно вдивлятися у Боже Слово, щоб звіряти по ньому наші думки, слова і поведінку, одне слово — усе наше життя. Коли так почнемо робити, то, правдоподібно, побачимо певні плями на нашому духовному обличчі, наші вади, наші рани, які потребують лікування, а може і відвертий бруд, багато бруду, який слід обмити сльозами покаяння і водами Божого милосердя. Втім, заохочуючи нас до такої конфронтації нашого життя із Божим Словом, Господь не хоче нас упокорити чи принизити, а навпаки, бажає, щоб ми ставали що раз чистішими, щоб ми оновлювали наш правдивий образ, яким Він нас обдарував в момент сотворення і який тепер бажає омити водою і кров’ю своєї спасительної жертви.

Перше дзеркало: Чи все у мене діється з любов’ю?

Ось і сьогодні перед нами поставлені два дзеркала: перше дзеркало — читання з Апостола. Чи ми це дзеркало зауважили? Признаймося, ми дуже часто пропускаємо повз наші і фізичні і духовні вуха це читання, бо трактуємо це перше «дзеркало» дуже часто як справді елемент церковного «декору», який, щоправда, є, але на нього ми не дуже звертаємо увагу і тим більше не заглядаємо до цього дзеркала, щоб пильно подивитися у ньому на своє обличчя. А в ньому криється так багато важливого і спасенного для нас!

Ось — це дзеркало: святий Павло в Посланні до Коринтян закликає послідовників Христа: «Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. Нехай усе у вас діється в любові». Станьмо навпроти цього дзеркала і пильно та щиро пригляньмося до себе: чи ми є чуйними людьми, тобто чи вміємо розпізнавати присутність добра і зла у нашому житті, чи вміємо розрізняти і відповідно діяти — зло оминати, а добро приймати? Чи ми є чуйними на присутність Бога в нашому житті? Чи ми є чуйними на присутність поруч нас наших ближніх? Чи я є чуйною особою? Чи ми «стоїмо у вірі»? Чи ми є послідовними у вірі, чи твердо стоїмо на фундаменті заповідей Божих? Чи радше ми хитаємося, в залежності від зовнішніх обставин, від товариства, або просто від власного самопочуття? Далі: Чи все в нас діється в любові? Чи в моєму житті все діється в любові? Лакмусовим папірцем нашої любові завжди є наші відносини із ближніми; тому я, стоячи перед отим дзеркалом, думаю: А чи я з любов’ю ставлюся до своєї дружини, до свого чоловіка, до своїх дітей, до своїх ближніх? Чи вмію їм послужити, чи готовий їм простити, чи виявляю їм усім пошану, терпеливість, ніжність, лагідність? Чи я з любов’ю виконую свою домашню роботу? Чи з любов’ю здійснюю свої професійні обов’язки? Чи все у мене діється з любов’ю? … Поглянути в це дзеркало і подивитися на себе — ось для чого читається і слухається Боже Слово в церкві!

Друге дзеркало: краса людини починається зі середини

Подібно є і з другим дзеркалом — нинішньою Євангельською притчею. Оті виноградарі, яким Господар виявив стільки добродійств, самі виявилися вкрай зіпсутими, деградованими, корумпованими. Вони дали себе опанувати захланністю, заздрістю, злобою. Уявіть собі людину, яка в душі опанована такими пристрастями, — мабуть, навіть назовні така людина не буде красивою чи привабливою. Бо красивою і привабливою є тільки добра людина, яка носить у своєму серці і віддзеркалює назовні Божу доброту, Божу лагідність, Боже милосердя і любов. А все це починається не ззовні, а зі середини, з самого серця, з глибини душі. Бо у духовному житті не йдеться про косметичний ремонт «духовного фасаду», а про глибинну реформу серця, до якої нас закликає Боже Слово, кажучи: «Покайтеся, наверніться, обмийтеся і станете чистими» (див. Діяння 3, 19; Іс 1, 16), а без якої нам буде загрожувати трагічна перспектива, як у випадку оцих зіпсутих виноградарів.

Глибинна реформа серця

І цікаво, що перші слухачі притчі, які чули цю притчу з уст самого Ісуса, вислухали це Боже Слово правильно! Каже євангелист Матей: «Почувши ці притчі, первосвященики й фарисеї зрозуміли, що він про них говорить» (Мт. 21, 45). Вони пізнали себе у Божому Слові! Це вже був перший крок у правильному напрямку, вже з’явився шанс на спасіння. Проте далі напрямок різко помінявся. Бо їхньою відповіддю стала ще більша заскорузлість і закам’янілість серця: «І намагалися схопити його, та боялися людей, бо ті мали його за пророка» (Мт. 21, 46). Побачили у дзеркалі правду про самих себе, і вирішили знищити Дзеркало! Не знали відомого гоголівського епіграфу до «Ревізора»: «Нема чого на дзеркало кивати, коли…» криве не дзеркало, а щось в тобі самому… . До речі, ви знаєте, якою шквальною була критика цієї сатиричної комедії нашого краянина з боку тодішнього російського суспільства?! А чому? Бо так багато чиновників побачили і розпізнали в його персонажах самих себе, зіпсутих, деградованих і корумпованих. Сьогодні багато пишуть про корупційні схеми і скандали. Але нам не потрібно дивитися в газету, чи там про нас, бува, щось не пишуть, бо, правдоподібно, про нас там не писатимуть. Зрештою, часто навіть коли в газетах викривають якогось чергового корупціонера, то не для того, щоб здійснити у країні системні реформи, які сягатимуть глибин людського серця, а лише для того, щоб усунути конкурента з дороги і перехопити для власного вжитку його корупційні схеми і механізми.

Наш правдивий образ: «Будьте святі, бо Я святий!»

Щоби побачити, чи ми самі не корумповані, не зіпсуті, нам слід подивитися у дзеркало Божого Слова, бо там з певністю написано багато що про нас і для нас! У цьому дзеркалі ми пізнаємо правду про самих себе, і то не тільки правду проміжну і часто непривабливу, але правду остаточну і найглибшу, яка теж укрита у дзеркалі Божого Слова і є такою: «Будьте святі, бо Я святий!» (Лев. 20, 26; 1 П. 1, 16). Ось — наш кінцевий і правдивий образ, правдивий лик, наше правдиве обличчя. І кожен з нас, дорогі у Христі, носить в собі цей укритий образ, цю ікону, не забуваймо про це! Навіть якщо при першому погляді у дзеркало побачимо дещо іншу, менш привабливу картину, а може навіть карикатуру на християнина, — не біймося, бо там в глибині є ми правдиві, справжні, чисті і святі. Не спішімо розбивати дзеркало Божого Слова чи віддалятися від нього, навпаки, дозвольмо, щоб це Боже Слово попровадило нас крок за кроком до щораз більшого очищення, до справжньої свободи, до первісної краси улюблених дітей Небесного Отця. Дозвольмо, щоб Божа благодать і милість очищувала нас крок за кроком від усіх тих гріховних нашарувань, які наклалися на Божий образ в нас — через нашу необережність, через злий світ і підступи диявола.

І тоді, коли ми станемо на порозі вічності і перед нами відкриється ще раз, востаннє, Дзеркало Слова Божого, Ангели, поглянувши на нас, виявили наш правдивий лик, який буде вже не нашим ликом, а ликом в нас Христа Спасителя, на образ і подобу Якого ми були створені, і велич і красу Якого ми покликані явити тут на землі і навіки в небі, згідно з обітницею апостола народів: «Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа» (2 Кор. 3, 18). Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ