Владика Богдан Дзюрах: Пресвята Богородиця — Нев’янучий Цвіт
Владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, продовжує дивувати роздумами про різні типажі ікон Пресвятої Богородиці. Сьогодні він пропонує для роздумів не надто поширену та знану ікону Пресвятої Богородиці — Нев’янучий Цвіт. Важливо зазначити, що ця ікона випромінює ніжність, радість, життєствердження, молитва перед нею визволяє від почуття пригноблення і безнадії, виводить зі стану апатії і відчаю.
Пресвята Богородиця — Нев’янучий Цвіт: «Вже квіти на землі з’явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім. Смоковниця бруньки вже виганяє, і виноград, у цвіту пахощі розливає. Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна!» (Пісня пісень 2, 12–13).
Ікони цього типу не настільки поширені, як попередні, зокрема як Одигітрія, проте, вони вражають своєю теплотою, естетикою, ніжністю. Не в останню чергу таке враження складається через одну деталь, яка обов’язково присутня на цих іконах, а саме — квіти. В українському сакральному мистецтві такі ікони поширилися, починаючи з кінця XVI ст. А серед сучасних українських малярів чи не найбільше сягає до цієї символіки київський маляр Олександр Охапкін, образи і картини якого несуть неперевершену енергетику краси і світла українських квітів та краєвидів.
Символіка квітки є дуже багатою в іконографії та черпає своє значення у біблійних текстах. Перш за все на гадку приходить розквітлий жезл Аарона, про який згадує Книга Чисел (17, 23): «Другого дня ввійшов Мойсей у намет свідоцтва, аж ось розквітла палиця Аарона, з дому Леві: пустила бруньки, зацвіла квітками й вродила стиглі миґдалі». Інший старозавітній образ — це паросток Єссея: «І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння» (Іс. 11, 1). І розквітлий жезл Аарона і розквітлий паросток з пня Єссея є образами дівичого народження Сина Божого Пречистою Дівою Марією. Таким чином ікона Богородиці з квіткою в руці є образом Воплочення, поєднання божественної природи Божого Сина і людської природи, яку він прийняв від Діви Марії.
Часто Богородиця тримає у своїй руці квітку лелії, яка є символом чистоти, нев’янучого цвіту дівицтва і непорочності Пресвятої Богородиці. Окрім того, розквітлий жезл Аарона пояснюється як дерево Хреста, з якого розквітнули плоди спасіння і вічного життя.
Квіти на цій іконі підкреслюють душевну чистоту і внутрішню красу людини, з’єднаної з Богом. Тому Богородиця, прославлена у цій іконі, є взірцем для всіх богопосвячених осіб, які прагнуть зберігати чистоту та видавати навколо себе пахощі євангельських чеснот (мимоволі пригадується дещо іронічне зауваження мого старшого співбрата-монаха, коли він в контексті сучасної квіткової індустрії, яка нераз продукує квіти, позбавлені притаманного їм в природі аромату, казав: «Троянда без аромату — це так як богопосвячена особа без побожності…»).
То ж квіти на іконі Богородиці пригадують нам про наше загальне християнське покликання поширювати пахощі християнських чеснот у світі, як про це навчає св. Павло: «Бо ми для Бога — пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть. Для одних запах, що від смерти веде до смерти, а для інших — запах, що від життя веде до життя» (2 Кор. 2, 15–16).
Оскільки ця ікона випромінює ніжність, радість, життєствердження, молитва перед нею визволяє від почуття пригноблення і безнадії, виводить зі стану апатії і відчаю, відновляючи в душі бажання жити, творити, радіти та розвивати свої Богом дані таланти і дари — подібно як паростки квітів і плодових рослин під впливом сонячного світла і тепла розпускаються, цвітуть і у властиву пору приносять запашні плоди.
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії