Владика Богдан Дзюрах: Повертатися до Галилеї — пережити попередній досвід у світлі Воскресіння

4 травня 2020

Не бійтеся! Він Воскрес! Ідіть! Він випередить вас у Галилеї! Вони тепер мають повертатися, проте не хронологічно, а духовно. Мають ще раз осмислити усе те, що пережили і про що, правдоподібно, розмовляли по дорозі, але з цілком нової перспективи. Не з перспективи кінця, яким виявилася Страсна П’ятниця, але з перспективи нового Початку, Великодня, свідками якого вони тепер стали. Мають ще раз пережити усі події свого власного життя і події навколишнього світу у новому світлі, у світлі Воскресіння.

Владика Богдан Дзюрах: Повертатися до Галилеї — пережити попередній досвід у світлі Воскресіння

Сьогодні ми вшановуємо жінок-мироносиць, вшановуємо задля їхньої віри, що поширюється в світі ароматом милосердної любові. Справді, це миро, яке вони несуть в своїх руках, є образом їхньої любови до Христа Спасителя, знаком вдячності і виразом їхнього служіння, яким вони прагнуть до кінця огорнути Господа, за Яким ішли усі ці останні роки, починаючи від Галилеї. Мабуть, йдучи до гробу раннім-ранком, вони все згадували: свою першу зустріч з Ним у Галилеї, Його слова, науки, проповіді, які розігрівали їхні душі і серця, численні знаки і докази Його божественної сили, а відтак, безсумнівно, подібно до учнів з Емаусу, згадували те, що не могли ще до кінця збагнути: Його приниження, несправедливий засуд, жорстоке катування і розп’яття на хресті і тихий малолюдний похорон. Що сталося із тими сотнями і тисячами, які товпилися навколо Нього ще зовсім недавно? Де поховалися Його найближчі, апостоли і учні? Що буде далі з нами? Усе це не вкладалося у їхні голови, але вони ішли.


Благодать Воскреслого Христа: Хтось Невидимий провадив їх за руку

Якась невидима сила підняла їх раннім-ранком і спонукала вирушати у дорогу. Так нераз буває: нам здається, що це ми перші робимо крок назустріч Богові, що перші наважуємося на якесь добре діло, на якийсь благородний вчинок… Але так не є. Мироносиці теж ще не знали, що рушієм їхньої мандрівки на світанку було не просто їхнє чисто людське співчуття чи прагнення зробити щось, що, властиво, і так вже було зроблене, адже тіло Ісуса праведний Йосиф з Никодимом вже намастили напередодні в день самого похорону (див. Йо 19, 39–40). Ця таємнича сила рухала їхніми серцями, руками і ногами, долаючи сумніви, страх і непевність щодо майбутнього — далекого і того найближчого: «Хто ж відкотить нам камінь з гробу?» — запитання, яке залишалося без відповіді. Але вони ішли, так, неначе хтось Невидимий провадив їх за руку.

Подібно і праведний Йосиф з Ариматеї, який наважився прийти до Пилата, в той час, як усі апостоли сховались за закритими дверима, не просто здолав інстинкт самозбереження силою власної волі. Ми, дивлячись на нього і на жінок-мироносиць очима віри, розуміємо, що насправді їхні дії не були простим виявом людського співчуття, емоційного зриву чи сентиментального пориву. У їхніх душах і серцях діяла вже інша сила, якої, може, вони ще не були навіть свідомі до кінця — сила благодаті Воскреслого Спасителя. Ця благодать Воскреслого Христа доторкнулася сердець і душ оцих щирих жінок і тепер провадить їх до повноти їхньої віри, віри, яку вони отримали від Сина Божого — Воплоченого, Стражденного, Розп’ятого і похованого. Тепер вони мають відкрити Його Воскреслого, Живого.


Повертатися до Галилеї — пережити попередній досвід у світлі Воскресіння

І це стається. Темрява ночі відступає перед новим днем. В той час як в багатьох серцях зайшло за горизонт світло надії, перед ними сходить Сонце Воскресіння. Там, де вони очікували застати мертве, спотворене катуваннями бездиханне тіло, знаходять молодого юнака. Ангел Господній звіщає їм велику радість: «Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. Та ви йдіть, скажіть його учням та Петрові, що він випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам».

Не бійтеся! Він Воскрес! Ідіть! Він випередить вас у Галилеї! Вони тепер мають повертатися, проте не хронологічно, а духовно. Мають ще раз осмислити усе те, що пережили і про що, правдоподібно, розмовляли по дорозі, але з цілком нової перспективи. Не з перспективи кінця, яким виявилася Страсна П’ятниця, але з перспективи нового Початку, Великодня, свідками якого вони тепер стали. Мають ще раз пережити усі події свого власного життя і події навколишнього світу у новому світлі, у світлі Воскресіння. Це світло, яке засяяло з гробу Христового відтоді світить над людською історією і дозволяє ясно бачити, відкривати сенс і перспективи там, де, здається, залишається лише розпука, страх, тривога, безнадія. Відтепер «світло світить у темряві і темрява його ніколи не здолає» (пор. Йо 1, 5).

Ісусова радість замість страху мироносиць

Ведені цим світлом жінки вирушають з гробу. На хвильку може здатися, що це світло надто важко пробиває собі шлях у їхніх душах, адже закінчується євангельська розповідь, переказана Марком, дивними словами: «І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися». Не йдуть, а втікають, не радіють, а надалі перебувають у полоні жаху і трепету, не звіщають, а навпаки — мовчать, здається страх надалі їх паралізує. І це не дивно. Бо страх перед обличчям смерті — природня людська реакція, яка не була чужа нікому, навіть Божому Синові під час Його агонії в Оливному городі… Втім, інший Євангелист — Матей — розкаже подальший перебіг цієї історії. І виявиться, що коли вони ішли від гробу, сам: «Ісус зустрів їх і каже: „Радуйтеся!“ Ті підійшли й кинулися йому в ноги і вклонилися. Тоді Ісус сказав їм: „Не бійтесь! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать“» (Мт 28, 9–10).


Що є цією Галилеєю, де ми можемо знов і знов зустріти Воскреслого Христа?

Дорогі у Христі! Ісус завжди нас випереджує в нашій Галилеї! Завжди першим виходить нам назустріч і кличе нас на особисту зустріч з Ним, Воскреслим.

Що є цією Галилеєю, де ми можемо знов і знов зустріти Воскреслого Христа? Це, в першу чергу, Таїнство Хрещення. Бо саме тоді відбулася наша перша зустріч з Христом Воскреслим, Який нас пригорнув і огорнув своєю благодаттю, доторкнувся нашої душі і дарував нам дар Святого Духа, дар нового життя, Його життя. Церква нам пригадує про цю нашу Галилею впродовж усього Світлого Тижня, бо це про нас співають на Літургії замість Трисвятого: «Ви, що в Христа христилися, у Христа зодягнулися». Ми, що були зодягнені у смертне тіло, тепер зодягнені у Христа Воскреслого і прилучені до Його Славного Тіла — Святої Церкви. У ній ми знову народилися до вічного життя в Святому Дусі. Над цим життям вже не володіє смерть і жодна супротивна потуга світу. Господь Воскреслий у Хрещенні вивів нас з обіймів смерті, вивів нас з наших гробів, подібно як Він, Воскреслий з мертвих, вивів зі собою старозавітніх праведників, в’язнів аду.

Нашою Галилеєю є також наша власна історія, в якій ми вже не раз досвідчили потуги Його спасенного слова і Його могутньої десниці. Нам слід «повертатися» до цих подій, щоб наша віра не маліла і не остигала. Також історія спільноти, роду і народу, які неможливо відділити від особистої історії життя, є нашою спільною Галилеєю. Справді, коли ми поглянемо на історію нашого народу і нашої Церкви, то хіба можемо пояснити їхню живучість і їхнє воскресіння в новітніх часах чисто людськими причинами, а не — як це є насправді — силою віри і присутністю Христа Воскреслого у цьому нашому народі?!

Нашою Галилеєю є також простір Таїнства покаяння, де Христос стрічає нас і виводить з темряви гріха і ми можемо почати все наново. Адже саме у Галилеї розпочався прихід Царства Божого від заклику Господнього: «Покайтеся і вірте в Євангеліє!». Повернутися до цієї Галилеї означає відкрити, яким великим даром є для нас Таїнство прощення гріхів, адже у ньому сам Христос Воскреслий, подібно як над Галилейським морем зробив це зі своїми учнями, а зокрема з Петром, виводить і нас із аду нашої невірності до повноти любові і до життя у благодаті.

Нарешті нашою Галилеєю є місце, де ми, порушені Його невидимою благодаттю, стаємо на дорогу служіння, подібно як жінки-мироносиці, про яких сказано, що «вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували» (Мт. 28, 55). Відкриваючись до іншої людини у поставі милосердного служіння, ми віднаходимо дорогу до Христа Воскреслого, так як Він нам і сказав: «Все, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили» (Мт. 25, 40).

Досвід порожнього храму та пасхальне світло радості і надії у ньому

Дорогі у Христі, Господь Воскреслий завжди нас випереджує. Про це пригадує нам в особливий спосіб Свята Церква, храми якої на Пасху стають порожнім гробом нашого Спасителя. Щороку ми, відповідно до Літургії, виходимо із храму на кільканадцять хвилин, щоб відчути і пережити досвід порожнього храму, порожнього гробу, а відтак повернутися до нього, залитого пасхальним світлом радості і надії. Цьогоріч ця порожнеча через карантинні приписи стала особливо промовистою. Нехай же не менш промовистим стане для нас сьогодні заклик Ангела, який звучить устами Церкви: «Не бійтеся! Бо Він воістину воскрес. Ідіть, звістіь про це всім людям! А Він вас випередить у вашій Галилеї: там його побачите».

Бажаю нам усім відкритися до цього Слова Божого і за прикладом жінок-мироносиць вирушити в Галилею, вирушити до джерел нашої віри, відновити цю нашу віру в Таїнстві примирення і покаяння, оживити її ділами милосердної любові. Тоді і ми Його побачимо, так як Він нам це сказав. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae