СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Богдан Дзюрах: Потрійнє служіння церковної спільноти: мужнє служіння правді, плекання живої пам’яті та активна солідарність на усіх рівнях
Упродовж 17–20 березня 2022 року у Братиславі (Словаччина) відбулися ІІІ Європейські католицькі соціальні дні. Завершуючи Європейські соціальні дні, архиєпископ Гінтарас Грушас, Президент Ради європейських єпископських конференцій, наголосив, що Церква має виконувати свої соціальні зобов’язання, уникаючи ризику стати неурядовою організацією, тому що всі сучасні питання мають вирішуватися, починаючи з наших стосунків з Богом. У такому ж ключі із доповіддю виступив владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, розповівши учасникам про сучасну війну на теренах України та способи протидії від європейського товариства.
Доповідь
у Німеччині та країнах Скандинавії
(м. Братислава, 19 березня 2022 року)
Ваша Еміненціє, Преосвященні владики,
Дорогі учасники ІІІ Європейських соціальних днів,
Насамперед хотів би привітати вас усіх, хто тут зібрався і пов’язаний з нами через Інтернет, від імені Отця і Глави нашої Церкви Блаженнішого Святослава, з яким я розмовляв сьогодні вранці. Ми висловлюємо нашу глибоку і щиру вдячність за підтримку та солідарність, але передусім — за Ваші молитви за Україну, за наш народ і за мир. Ця щедра підтримка, яку ми відчуваємо в ці дні, зміцнює нашу надію.
Монсеньйор Окулік нагадав слова святого Івана Павла ІІ, який під час свого візиту до Аргентини запросив усю Католицьку Церкву обійняти нашу Українську Церкву та розділити її радощі та біди. За останні десятиліття ви розділяли із нами наші радощі, радощі відродження після періоду гонінь, радощі відбудови церковного життя в Україні. Тепер ви поруч з нами, щоб підтримати нас у час великої скорботи. Дякуємо Вам за близькість і християнську та людську солідарність!
Діяльність Бюро з питань екології
Організатори попросили мене поділитися з вами нашим досвідом сприяння екологічному наверненню в Україні та тим, як Українська Греко-Католицька Церква здійснює енергозберігаючі проєкти, будівництво храмів у більш екологічний спосіб, тощо.
Після створення в 2007 році Бюро з питань екології та розвитку розгалуженої мережі співпрацівників по всій країні, наша Церква розпочала реалізацію численних екологічних проєктів та ініціатив на різних рівнях, які, відтак, мали значний вплив в тому числі і на українське суспільство.
Можна згадати багато, починаючи від сотень енергетичних «аудитів» установ і церковних громад, через ініціативи щодо відмови від пластикових квітів на кладовищах (донедавна дуже поширена практика), і закінчуючи різноманітними публікаціями на екологічну тему та просвітницькими заходами в духовних семінаріях, у школах різного рівня, які спрямовані на створення в Церкві та в українському суспільстві екологічної культури та менталітету. Усім цим та багато чим іншим можна було б поділитися з вами сьогодні.
Війна: сьогоднішній біль українського народу
Однак, сьогодні я можу поділитися з вами лише болем мого народу і моєї землі, які постраждали від жахливої війни, що вже 8 років веде Російська Федерація, яка в останні тижні розгортається з шокуючою жорстокістю.
Після того, як початковий план бліцкригу не втілився у життя, агресори почали бомбити цивільні об’єкти, атакувати життєво необхідну інфраструктуру, щоб завдати якомога більшої шкоди та вселити ще більший жах і паніку ніж ті, що були на початку війни.
За поточними даними, ми вже маємо близько 3 мільйонів українських біженців за кордоном і ще 6 мільйонів внутрішньо переселених осіб, розпорошених по всій країні. Аналітики побоюються, що в найближчі тижні кількість біженців з України може досягти 12 мільйонів.
Образи зруйнованих шкіл і лікарень, цілих кварталів, перетворених на руїни, дітей і жінок, загиблих у цій масовій бійні, шокують душі і тривожать совість європейців. Такого варварства не може бути в Європі XXI століття!
Проте, це відбувається на очах у всього світу. На очах у всього світу європейський народ розпинають, його «карають» за його вибір жити гідно й справедливо, за його бажання вільно й самостійно вирішувати про своє майбутнє.
Лише в місті Маріуполь, яке налічує 400 тис. жителів і розташоване на південному сході України на узбережжі Азовського моря, за останні два тижні було вбито понад 2,5 тис. мирних жителів.
Також у Маріуполі минулої середи розбомбили Драмтеатр, у підземних укриттях якого переховувалося близько 1300 жінок та дітей. На сьогоднішній день нам відомо про 130 живих осіб. Про інших, що залишаються заблокованими під завалами, нічого невідомо.
Голос Святішого Отця на захист найвразливіших
13 березня, після молитви «Ангел Господній», Святіший Отець Папа Франциск виступив із закликом до всього світу: «В ім’я Бога я прошу вас: припиніть цю різню!» Понтифік назвав по імені щойно-згадане місто-мученицю Маріуполь, згадав «варварство вбивства дітей, невинних людей та беззахисних мирних жителів», для якого «не існує стратегічних причин».
Голос Понтифіка перегукується з голосом заступника мера Маріуполя, який сказав: «У нас тут 3000 дітей, яких матері годують грудьми. У мами немає молока, вона питає: „Де я можу знайти дитячу кашку?“ А ми розуміємо, що ми не маємо що їй дати. Дзвонить інша мама, яка не кричить, не обурюється і майже беззвучним голосом питає: „Ось у мене на руках моя донечка, яка вмирає з голоду, що мені робити?“ А у нас знову немає відповіді на це питання», — зізнається заступник міського голови Сергій Орлов…
Ця «неприйнятна збройна агресія», яка «перетворює міста на кладовища» (Папа Франциск), не тільки спричиняє величезний біль і смерть невинних людей, а й приносить спустошення та екологічні катастрофи різного роду.
Уже в перші роки після російського вторгнення в 2014 році ООН визначила зону бойових дій на Сході України найбільш замінованою територією у світі. Донбас із сотнями діючих і недіючих шахт уже тоді поставав як екологічна катастрофа сповільненої дії.
Небезпека ще більше посилилася, коли були заатаковані Чорнобильська та Запорізька АЕС. Таким чином, Європейському континенту почали погрожувати справжнім ядерним шантажем.
Перед лицем такої реальності, відчувається істинність слів святого Івана Павла ІІ. В одній зі своїх молитов про мир він визначив війну як «загрозу всім створінням на небі, на землі та на морі». Цієї загрози можна уникнути або зупинити її лише через навернення — і йдеться тут не стільки про так зване «екологічне навернення», скільки радше про звичайне навернення, глибоке і справжнє навернення серця, яке супроводжується водночас Божою благодаттю та людськими зусиллями. Ми черпаємо Божественну благодать із витривалої молитви, сповненої довір’ям до Бога, який «близько до тих, у кого розбите серце, прибитих духом Він спасає» (Псалом 34, 19).
Потрійне служіння церковної спільноти
Під людськими зусиллями розуміється три внутрішньо пов’язаних виміри як потрійне служіння церковної спільноти.
1. Мужнє служіння правді
Перш за все це — мужнє служіння правді. Я кажу «мужнє», тому що нерідко існувала певна двозначність чи певний страх, щоб називати своїми іменами все те, що сталося в Україні, та причини, того, що сталося.
Говорили про «українську кризу», про «насильство» на Сході країни, про «сепаратистів і повстанців Донбасу», тощо. Лише одиниці, навіть у церковній сфері, від самого початку чітко й відкрито говорили про російську війну та зовнішню агресію проти європейської держави.
Але якщо причина кризи не буде виявлена і якщо речі не названі поіменно, не залишиться місця для істини, яка єдина може зробити нас вільними, — як обіцяв нам сам Ісус (пор. Йо. 8, 32).
Крім того, там, де немає правди, проголошеної вголос, народжується брехня, яка є воєнною зброєю агресора. Святий Іван Павло ІІ у своєму посланні з нагоди п’ятдесятої річниці закінчення Другої світової війни в Європі сказав: «Під час Другої світової війни, окрім звичайної зброї, — хімічної, біологічної та ядерної, — існував ще один смертельний інструмент війни: пропаганда. Перед тим, як вразити опонента засобами фізичного знищення, його намагалися морально знищити очорненням, брехливими звинуваченнями, орієнтацією громадської думки на найбільш нераціональну нетерпимість, за допомогою будь-яких форм індоктринації, особливо молоді». Рівно ж теперішня війна була добре підготовлена протягом багатьох років і надалі сьогодні підтримується та щоденно супроводжується «колосальною пропагандистською машиною, характерною для кожного тоталітарного режиму» (Іван Павло ІІ).
Отже: Церква повинна сказати «ні» — паралізуючому страху і «так» — євангельській парезії-дерзновенню у свідченні правди, яке є благородне та мужнє вираження пророчого служіння Церкви.
2. Плекання живої пам’яті
Відтак другий вимір або служіння це — плекання живої пам’яті. Живої, бо зверненою не тільки до минулого, зберігаючи пам’ять про трагічні події, та імена вбивць і невинних жертв. Жива, бо дає нам можливість зрозуміти поточні події та допомагає будувати гідне майбутнє, уникаючи історичних помилок минулого.
Тут, на мою думку, ми торкаємося невралгічного моменту, ще недостатньо опрацьованого ні вченими, ні політиками, ні, тим більше, Церквою. Європа змогла звільнитися від тягаря нацистської ідеології шляхом щирого іспиту совісті та офіційного засудження нацизму. Однак, чогось подібного не було зроблено з кривавою спадщиною комуністичного режиму.
Навпаки, відчувалися тенденції прихованого чи відкритого заперечення, які мали тенденцію мінімізувати, — якщо й взагалі не заперечувати, — огидні дії комунізму на нашому континенті.
Таким чином дух «амнезії щодо комунізму» був одомашнений і поширився в наших суспільствах, тому можна погодитися з французьким істориком Стефаном Куртуа, автором «Чорної книги комунізму», який стверджував, що «європейське суспільство не віднайде ані своєї ідентичності, ані своєї гармонії, якщо намагатиметься приховати пам’ять про комуністичну трагедію» і, я б додав, витягти з неї щирі та тривалі уроки.
Можливо, саме з цієї причини кремлівський режим відчайдушно виступає проти цього іспиту сумління, називаючи його неприйнятним «історичним ревізіонізмом». Але я переконаний, що «ревізія» минулого необхідна, якщо ми хочемо досягти свободи духу та цілісного оздоровлення європейських громадян, інакше не ідентифікована і не вилікувана хвороба рано чи пізно повернеться з ще більш руйнівними наслідками.
Фактично, зараз ми спостерігаємо рецидив атеїстичного та нелюдського минулого, яке, використовуючи як прапор доктрину т. зв. «русского мира», принесло стільки страждань і величезний біль моїй країні.
Симптоми цієї хвороби духу та совісті, отруєної пропагандою ненависті, шокують. Достатньо зауважити, що згідно з опитуваннями, опублікованими кілька днів тому, 86,6 % громадян Росії підтримують військовий напад Російської Федерації на територію України, а ще 75,5 % схвалюють ідею воєнного нападу на іншу європейську країну, називаючи на першому місці Польщу, потім. з різними відсотками — Болгарію, Чехію, Словаччину, Угорщину і так далі, щоб нарешті дійти до отих 75 %, які підтримують можливість застосування ядерної зброї проти інших народів і країн.
Це войовничий вибір, за яким годі розпізнати націю, котра так хвалиться «великим» Федором Достоєвським і водночас забуває про твердження письменника, що «порятунок цілого світу не вартий навіть однієї сльози замученої дитини». Сьогодні на моїй батьківщині в Україні «течуть ріки крові і море сліз» — жінок і чоловіків, дітей і стариків. Скільки ще їх знадобиться, щоб настало покаяння та навернення заради зцілення?!
Отож: подолаймо історичну амнезію через свідомі зусилля, щоб отримати благодать катарсису, тобто навернення серця та очищення розуму, що допоможе нам наново осягнути справжню гідність і свободу дітей Божих.
Зберігати пам’ять живою означає також не забувати про страждання ближніх, а навпаки — бути здатним до довготривалої солідарності, а не минущої та миттєвої, тому що милосердна любов, якщо вона істинна, не відвертається надто легко від тих, хто страждає, а готова супроводжувати жертв насилля, щоб залікувати рани та допомогти їм повернутися до життя, — саме так, як це зробив милосердний самарянин (пор. Лк. 10, 30–37).
3. Активна солідарність на усіх рівнях
І тут ми підходимо до третього виміру, де Церква в Європі покликана відігравати каталізаторську та провідну роль, а саме — активна солідарність на всіх рівнях: духовному, соціальному, культурному, політичному, просто людському.
В таких днях, як сьогоднішні, поведінка радикалізується: проявляється огида ненависті, а з іншого боку — краса милосердної любові. Ми всі розуміємо, що настав час дій, а не слів. Слово Євангелія зараз втілюється у ділах милосердя, солідарності та близькості багатьох європейців, наших братів і сестер. Це зворушує нас до глибини душі, і я хотів би скористатися цією можливістю, щоб сказати всім вам, що підтримуєте нас, що молитесь за нас і допомагаєте нам пройти через це історичне випробування, наше сердечне «Спасибі!»
Особливо Католицька Церква в Європі, у своїй солідарності з жертвами війни в Україні, демонструє своє світле материнське обличчя, яке не лише іноді затьмарюється скандалами та ранами, але й осяяне світлом любові, а точніше — світлом Воскреслого і відображає його у собі.
Проте, це світло сяє і в діях т. зв. секулярних європейських суспільств, засвідчуючи, що, незважаючи на кількісну статистику, європейська цивілізація зберігає свою християнську душу, яка надихає її та скеровує у суттєвих і остаточних виборах та рішеннях. І це зміцнює надію в усіх нас.
Я б навіть наважився сказати, що серед великих страждань українського народу народжується нова Європа, Європа цінностей, а не інтересів, Європа, для якої такі поняття, як справедливість, гідність, свобода та братерство — це не просто слова, позбавлені змісту, але це — ті основоположні принципи, на яких лише й можливо будувати безпечне майбутнє, гідне людини і людства завтрашнього дня, оту оновлену землю, про яку писав наш найбільший національний поет Тарас Шевченко:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Молитва за мир святого Івана Павла ІІ
А тепер я просто запрошую вас стати перед лицем Господом, щоб попросити у своєму серці прощення і благодаті навернення для нас самих і для гнобителів і звернутись молитвою святого Івана Павла ІІ до нашого Небесного Отця:
«Отче, що любиш життя, у воскресінні Твого Сина Ісуса Ти оновив людство і все творіння та захотів принести їм свій мир як перший дар: споглянь милостиво на людство, розірване війною; збережи створіння на небі, на землі і морі, — діло Твоїх рук, яким загрожує знищення серед нечуваних страждань, і дай, щоб за заступництвом Пресвятої Марії тільки мир керував долею людей і народів.
Отче, даруй нашому світу дні Твого миру! Амінь».
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії
Із оригіналом доповіді владики Богдана Дзюраха італійською мовою можна ознайомитися тут.
Довідка
Європейські соціальні дні — це зібрання католиків, відданих соціальному апостольству Церкви з усього континенту, що дає Церкві унікальну можливість поміркувати про свою місію в сучасному суспільстві та в сучасному суспільстві.
Єпископи, духовенство та миряни різного віку збираються з усієї Європи, щоб розглянути й обговорити основні питання, що хвилюють Церкву, оскільки вона думає, як найкраще задовольнити «радості та надії, страхи та прагнення» чоловіків і жінок доброї волі в сучасному світі.
Папа Франциск привніс свіжий і складний погляд на багато питань, що знаходяться в центрі пошуку ідентичності сучасної Європи, а також на питання, які ґрунтуються на політичних дебатах на всіх рівнях. Це стосується як усього європейського континенту, так і країн Європейського Союзу, і Європейського Союзу як такого, особливо після виборів у травні минулого року. Церкві надається величезна можливість зробити свій внесок у роздуми про профіль Європи в майбутнє.
Ми бачимо Соціальні дні як особливо важливий момент у цьому циклі роздумів. Ми хочемо пов’язати дискусію про Європу із соціальною доктриною Католицької Церкви.
Локації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
