Владика Богдан Дзюрах: «Подолання убожества у світі залежить від подолання першопричини — збайдужіння»

15 листопада 2020

Сьогодні, 15 листопада, у всій Католицькій Церкві відзначається Всесвітній День убогого. Святіший Отець Франциск, встановлюючи цей день три роки тому, на закінчення Ювілейного року Божого милосердя, прагнув пробудити у віруючих католиків усього світу вразливість на присутність убогих та на потребу вияву їм милосердної діяльної любові. Тоді Папа у своєму Посланні звертав увагу на різні лики убогості, присутні у сучасному світі. Зрештою, ми самі навіть на побутовому рівні часто кажемо «бідна людина», але маємо на увазі не лише матеріальні злидні: коли бачимо морально деградовану людину, говоримо: «бідна людина!»; коли стрічаємо сироту, теж кажемо: «бідна дитина!»; про хворого, який страждає від важкої невиліковної недуги, також кажемо «бідний», «бідолаха»… Окрім цього, люди в сучасному суспільстві часто страждають на убогість самотності, бо живуть у забутті найближчими та в ігноруванні з боку суспільства, на убогість культури (погляньмо, якими убогими і примітивними розважальними передачами і шоу годує нас телевізор!), на убогість міжлюдських стосунків — в родині вже не часто збираються за спільним столом, на спільну гутірку, батьки вже «не мають часу» одне для одного і для своїх дітей, … — це все прояви різноликої убогості нашого людського буття.

Всебічно бідний геразинський біснуватий

Подібне спостерігаємо і в нинішньому Євангелії: отой нещасний біснуватий з певністю був «бідним», «нещасним» чоловіком. Передовсім був бідним духовно, бо втратив образ і подобу Божу. Був убогим морально, бо втратив свою гідність, — символом цього є його нагота, і свободу, — адже не міг приймати самостійно рішення і не мав свобідної волі, будучи опанованим злими силами; але він також переживав убогість самотності, адже його викинули зі суспільства; він був убогим на любов, увагу та пошану від людей, бо вони зустрічали його з ворожістю і насиллям, і не давали в руки поживу, а накладали на його руки кайдани і ланцюги; він був убогим матеріально, бо не мав на тілі одягу, і даху над головою, тинявся по пустині, де не мав ані води, ані поживи, а ніч проводив у гробах, посеред зітлілих кісток і черепів…

Ми в стані подолати різні види убогості

З убожества духовного людину може випровадити тільки і єдино Божа сила. Люди не в стані ані опанувати, ані тим більше подолати впливу диявола на людське життя. Лише Святість і Святий можуть протистояти демонам і їхнім впливам. І саме це зробив Ісус. Ми, люди, бачивши таку бідну, нещасну людину, можемо тільки молитися до Господа про порятунок і визволення.

Проте, інші види убогості ми є в стані подолати, очевидно, якщо допустимо до свого серця Боже Слово і Божу благодать. Зауважмо, що після того, як Ісус вигнав з біснуватого легіон демонів, Євангелист каже, що той чоловік був одягнений. Тобто, попри символічність цього факту, як повернення йому людської гідності, хтось-таки дав йому свій одяг. Хто це був? Євангеліє не згадує нікого, окрім Ісуса, проте, можемо цілком правдоподібно припустити, що Ісус був не сам, але, як то часто бувало, мандрував у супроводі своїх учнів. То ж не виключено, що хтось з Його учнів поділився своїм одягом із цим убогим і тепер вільним чоловіком.

Відкритість до ближнього у жесті співчутливої і милосердної любові

Подібно було і на пустині, де навколо Ісуса зібралося понад 5 тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей (пор. Лк. 9, 12–17). Усі вони хотіли їсти, але мали зі собою мізер — п’ять хлібів і дві рибини. Тоді Ісус, на зауваження апостолів про те, що слід піти у села і міста та закупити хліба (тобто це була пропозиція «ринкової розв’язки питання), сказав до них: „Дайте ви їм їсти“. Отже, проблема не була у браку їжі чи у фінансах, а в чомусь іншому — у тому, щоб відірватися від себе самих, перестати думати лише про своє власне виживання чи забезпечення, зауважити ближнього і почати з ним ділитися, навіть тим скромним, що ми самі маємо. Невипадково Ісус наказав, щоб усі посідали гуртами „приблизно по п’ятдесят“. Бо у масі натовпу людина губиться, але у меншій групі ми можемо краще зауважити одне одного, подивитися одне одному в очі, а відтак легше здатні зворушитися і простягнути руку помочі… І саме про це йдеться: про очищення нашого серця від егоїзму і самолюбства та про відкритість до ближнього у жесті співчутливої і милосердної любові.

А який лік на проблему убожества пропонує світ?

А який лік на проблему убожества пропонує світ? Більшовики вважали, що вистачить відібрати статки від багатих і роздати бідним. Знаємо, чим закінчився цей їх соціальний експеримент: багатих повбивали, працюючих селян виморили голодом, убогі стали ще біднішими, а вчорашні революціонери поступово самі почали присвоювати собі привілеї та матеріальні блага, а після розпаду червоної імперії зла більшість матеріальних ресурсів попала у руки небагатьох «привілейованих», які нині виводять мільйони в офшори, а бідному народові час від часу кидають подачки, ще й вимагаючи вдячності і почестей. Буквально цими днями прочитав новину, що в Дніпрі пройшов конкурс дитячого малюнка на тему «Мій улюблений олігарх»… Цю дивну новину хочеться залишити просто «без коментарів». Хоч, припускаю, що у не одного читача будуть свої власні реакції і свої коментарі. Мені ж приходять на думку слова нашого Божественного Спасителя, Який, мабуть, бачив серед своїх сучасників подібні явища, коли казав: «Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться» (Лк. 22, 25)… На жаль, ані такі «царі», ані подібні «доброчинці» не будуть в стані ніколи реально помогти убогим.

З іншого боку капіталізм, прагнучи зиску будь-якою ціною та пропагуючи споживацький стиль життя, теж не дає гідної відповіді на виклик убогості у світі, бо ця убогість лише зростає, в той час як невеличка частина людства розкошує. Минулої неділі ми чули притчу про багача і Лазаря: один розкошував щоденно, а другий вмирав на його порозі з голоду. Від того, що багач мав багато всякого добра, він не став кращим. Насправді, щоб бути добрим і жити гідно, не вистачить мати лише товстий гаманець, щедро заставлений стіл і заповнений харчами холодильник…

Причини убогості від Папи Франциска

Папа Франциск, говорячи про вбогість, називає її першопричини: «Убогість це — плід соціальної несправедливості, моральної нужденності, захланності небагатьох і загально поширеного збайдужіння!». Так, є соціальна несправедливість і вона домагається реформ і змін на економічному та державному рівні. Ми також розуміємо, що за соціальною несправедливість, як правило, стоїть «моральна нужденність», тобто гріх, звільнити від якого може тільки Бог. Ми розуміємо також, що є «захланність небагатьох», від якої страждає все суспільство, і на це ми не маємо великого впливу.

Наше збайдужіння проти 9 мільйонів убогих українців

Але є ще щось, що стосується кожного з нас, дуже особисто: «загально поширене збайдужіння». І це останнє — вже наша особиста проблема. Бо ми так часто відвертаємо свій погляд від людського страждання, ми відгороджуємося від ближнього муром байдужості, нас не зворушують страждання мільйонів африканців, які сьогодні на очах у всього світу вмирають жахливою голодною смертю. Але ми часто також проходимо байдужо попри убогого сусіда чи сусідку, які мешкають на одній сходовій клітці з нами… Тож подолання убожества у світі залежить від подолання першопричини, яка вражає кожного із нас, а саме — збайдужіння. А для цього слід відкритися до Божої любові, яка, за словами Папи, здатна зворушити наші серця і пробудити в них співчуття і спонукати до діл милосердя супроти наших братів і сестер, які перебувають у нужді. А таких буде що раз то більше. ООН офіційно повідомляє, що від початку пандемії в Україні більше 80 % домогосподарств втратили доходи. До того ж у більш ніж 40 % сімей принаймні один член сім’ї втратив роботу. Підсумок: коронавірус стане причиною бідності більше ніж 9 мільйонів українців.

Акція «Нагодуй голодного» як вияв нашого нового життя у Божій любові

Церква усвідомлює, що подолати суспільні проблеми і виклики не вдасться самими лише закликами, чи навіть так необхідними економічними реформами, бо часто в нашій українській дійсності так звані «реформи» робляться для особистої вигоди небагатьох наближених до влади, а не для блага всього українського народу. То ж потрібна глибока «переміна в людських серцях, у звичках і стилях життя» (Папа Франциск, Енцикліка «Усі брати», 166).

З цією метою наша Церква закликає взяти участь в безстроковій акції «Нагодуй убогого», яка діятиме при наших парафіях, щоб вийти назустріч найбільш базовим потребам вбогих людей, які живуть поруч з нами. До цієї акції усіх сердечно закликаємо і запрошуємо, бо через неї ми не тільки допоможемо нашим ближнім, але ми зробимо явним нове Боже життя, яке маємо в нашому серці, і яке дарував нам наш Воскреслий Спаситель, нове життя, суттю якого є любов. Милосердна і співчутлива любов, яке пливе із переміненого Божою благодаттю серця і урухомлює Христових учнів до діяльного служіння знедоленим і потребуючим, стане найкращим знаком того, що ми є справжніми Христовими учнями і що Божа любов живе у нас. Саме про це пригадує св. Йоан Богослов, апостол Божої любові, словами якого прагну закінчити цю нинішню проповідь: «Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває.… Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому? Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише — ділом і правдою» (1 Йо 3, 14–18). Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ