Владика Богдан Дзюрах: Плід Святого Духа — вірність

25 червня 2022

Продовжуючи цикл духовних роздумів про плоди Святого Духа, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владика Богдан Дзюрах у черговому дописі пропонує застановитися над вірністю. Часто нам видається, що вірність стосується величних подвигів, проте розпочинається вона із маленьких і дрібних щоденних кроків.

Владика Богдан Дзюрах: Плід Святого Духа — вірність

Вірність. «Не зачиняй, о Господи, від мене твого серця; милість твоя і твоя вірність хай мене завжди зберігають» (Пс. 40, 12).

У наших часах невірність вразила різні ділянки людського життя і міжлюдських відносин. З болем читаємо новини про те, що хтось з керівників чи держслужбовців різного рівня перейшов на бік окупанта на Сході України. Статистика розводів в Україні не дає спокою, адже вони вражають більше половин подружніх пар, особливо в перших роках сімейного життя. Та й всередині Церкви час від часу довідуємося про те, що хтось покинув дорогу монашого чи священичого служіння, присягавши свого часу Богові і Церкві вірність аж до смерті…

Чому трапляються такі ситуації? Чи винні тут лише культурологічні чи суспільно-політичні чинники? А може йдеться про щось глибше і значиміше? Мусимо відразу ствердити, що для того, щоб бути вірним, не вистачить покладатися лише на власні сили і на власну добру волю. Потрібна сила з висоти, благодать Святого Духа.

Справді, витримати шантаж збоку агресора чи протиставитись його оманливим обіцянкам легкого хліба та швидкої кар’єри може тільки той, хто має глибшу мотивацію, яка сягає поза тимчасові чи матеріальні горизонти; ця мотивація — надприродного, метафізичного характеру, а її джерелом є віра в Бога, віра у вічні понадчасові цінності…

Так само для того, щоб долати труднощі і виклики, які неминуче з’являтимуться у сімейному житті, треба навчитися любити так, як Христос нас полюбив — «аж до кінця», бути готовим прощати і просити прощення, ставити добро інших членів родини вище за власні уподобання чи побажання…

І на дорозі духовного покликання неможливо залишитися вірним аж до смерті, якщо не черпати благодаті Божої в молитві, якщо не поборювати підступи лукавого духовною зброєю та не захистити себе «щитом віри, яким здолаємо згасити всі розпечені стріли лукавого» (Еф. 6, 16).

Тут доходимо до суті справи: вірність як плід Святого Духа перебуває у прямій залежності від віри. Невипадково ці два поняття — віра і вірність — мають той самий корінь. Вірність є плодом живої віри, наслідком діяння сили і благодаті Св. Духа у житті людини.

Як правило, невірність своєму покликанню, своїм обов’язкам чи іншій людині слідує за невірністю супроти Бога. Людина спершу зраджує Бога, зраджує своїм ідеалам чи сповідуваним цінностям, а вже потім, — майже неминуче доходить до невірності своїм зобов’язанням чи своїм ближнім.

З іншого боку, хто має у собі Святого Духа і щиро прагне керуватися Його натхненнями у власному життю, той навіть посеред великих труднощів і скрут, посеред непорозумінь і криз матиме силу долати спокусу невірності і крокувати далі дорогою любові до кінця. Саме такими були сотні тисяч віруючих нашої Церкви, — єпископів, священиків, богопосвячених осіб, мирян, — які в часах підпілля не відступили від Христа, але залишилися «завжди вірними». Такими є в наших часах Захисники Вітчизни — справжні герої жертовної любові.

Слід насамкінець зауважити, що як славні і величні подвиги, так і ганебні і гучні зради беруть свій початок в щоденних дрібних справах, рішеннях і виборах. Саме вірність і послідовність у малих, дрібних, звичайних справах провадить до розквіту сили і благодаті Святого Духа, яка відтак робить людину здібною до великих і вражаючих вчинків, за які Господь обіцяє повноту життя і радості у небі: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25, 21).

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії