Владика Богдан Дзюрах під час Урочистого Святого Причастя у Патріаршому соборі: «Це — тільки проміжний етап, продовження дороги, яку започаткувало Хрещення»

13 вересня 2020

13 вересня 2020 року в Патріаршому соборі Воскресіння Христового відбулося Урочисте Святе Причастя дітей. У своїй проповіді під час торжества Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах наголосив на тому, що ця подія — не є завершенням чи підсумком певного етапу життя. Адже за його словами, «віри не можна навчитися на уроках катехизму за рік-два. Віри вчаться і у вірі зростають, живучи життям віруючої людини».

Владика Богдан Дзюрах під час Урочистого Святого Причастя у Патріаршому соборі: «Це — тільки проміжний етап, продовження дороги, яку започаткувало Хрещення»

Сьогодні в нашому соборі особлива подія, свято, а винуватцями цього свята є ці діти, що сидять у перших рядах у святковому вбранні. Цей білий одяг — одяг невинности і чистоти, яку наші діти відновили в Таїнстві Покаяння, в Святій Сповіді, до якої приступили напередодні. Ці діти вперше у своєму житті відгукнулися на заклик, яким починається Христове Євангеліє: «Сповнився час і Царство Боже близько. Покайтеся і вірте в Євангеліє!» (Мр. 1, 15). Сьогодні до цих наших дітей разом з Пресвятою Євхаристією наблизилося Боже Царство, бо вони наблизилися до Христа Спасителя, Який став їхнім Спасителем від гріха і від смерти. І це вартує справді святкувати!

Таїнства Покаяння і Хрещення

Таїнство Покаяння часто пов’язують з Хрещенням і називають ще «працьовитим Хрещенням». Бо і в Хрещенні, і в святій Сповіді відпускаються гріхи, а наслідком і одного і другого Таїнства є чистота душі і святість, яку відновлюємо завдяки діянню в Таїнстві Святого Духа.

То ж нинішній білий святковий одяг пригадує також про святе крижмо, той одяг чистоти і невинности, який ці наші діти отримали у Хрещенні, коли священник казав до них: «Зодягається слуга Божий/слугиня Божа… в одяг праведності…», а відтак даючи їм (в особі хресних батьків) горіючу свічку, звернувся такими словами: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся у всьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг/могла світло вийти на зустріч Його зі всіма святими й увійти беззаборонно у чертог небесної слави Його і царювати з Ним в безконечні віки. Амінь».

Віра, як і любов, зростає упродовж усього життя

Так почався шлях цих дітей Божих, а нинішня подія — це перший після Хрещення дуже важливий момент на цій дорозі. Я підкреслюю перший, бо багато хто трактує нинішнє свято як підсумок, мало не завершення. Ті з-поміж вас, хто живе у подружжі, хіба могли б сказати, що за 1–2 роки спільного життя ви вже навчилися і пізнали, що таке любов? Ні! Що таке любов пізнається впродовж усього життя і щойно на старість літ, коли достойно по-Божому перейдете з другою половинкою усі випробування і кризи, коли ваша любов буде очищена від всього ілюзорного, несуттєвого і поверховного, ваші внуки і правнуки, дивлячись на вас, скажуть: «Ось як виглядає справжня зріла любов!». Подібно і віри не можна навчитися на уроках катехизму за рік-два. Віри вчаться і у вірі зростають, живучи життям віруючої людини. Тому шлях віруючої людини закінчиться лише в хвилині смерті, коли видіння замінить віру (2 Кор. 5, 7) і ми побачимо Господа, яким Він є (1 Йо 3, 2). Цікаво, що в давнину вмираючому християнинові теж давали у руки запалену свічку, як символ живої віри, яка має його допровадити до вічного життя.

Ви, що в Христа зодягнулися…

Так, для нас дуже важливо, щоб при цій зустрічі ми зустріли Господа згоріючою свічею віри і у відповідному одязі, як про це згадує нам нинішнє Євангеліє. Бо не вистачить тільки відгукнутися на запрошення і прийти на свято. Треба змінити одяг. Треба перемінитися. А одягом віруючої людини не є якийсь предмет недільного чи святкового гардеробу, а сам живий Христос. Тому на Хрещенні ми співаємо словами св. Павла: «Ви, що в Христа христилися, у Христа одягнулися» (Гал. 3, 27).

Одяг — це щось, що відразу кидається у вічі, чого не можна приховати. То ж чимось логічним повинно бути, що, поглянувши на нас, сторонні люди будуть зауважувати «наш одяг», зауважити Христа, пізнати Його присутність в нас. Ми маємо у нашому житті об’явити Христа. Це — ключове. Це — лакмусовий папірець нашої віри. «Коли хтось є у Христі, той — нове створіння», — каже св. Павло (2 Кор. 5, 17). І цю новизну неможливо приховати. Навпаки, вона має стати місцем прослави Небесного Отця, згідно зі словами нашого Господа: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16).

Фото з інтернету. Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла у м. Львові

Відмінність між просто доброю людиною і віруючою особою

Саме на цьому полягає різниця між просто доброю людиною, яка завжди об’являє лише дещо поліпшену версію посередньої людини, і віруючою людиною, яка завжди відсилає до Іншого, до Бога, присутність Якого проявляється в її словах, думках і вчинках. І тоді як симпатична і добра людина приваблює до себе, людина духовна, віруюча завжди скеровує до Бога і наближає до Бога. Саме так, як це роблять нині наші діти: ми дивимось на них, а згадуємо Хрещення, Сповідь, Євхаристію, згадуємо Бога, пізнаємо діяння Бога в їхньому житті, пізнаємо Бога в них і через них самі наближаємось до Бога.

До батьків та родичів: Покажіть своїм прикладом, що то значить бути віруючою людиною

Подякуймо нашим дітям за цей урок віри, за цю катехизу, яку вони нам сьогодні дають, але також допоможімо їм ставати щораз більше віруючими людьми. Без нашої помочі їм буде важко це здійснити. Сподіваюся, що тут є сьогодні не лише батьки, але і хресні, родичі цих дітей. Допоможіть цим вашим дітям прожити усе їхнє життя як віруючі люди. Покажіть своїм прикладом, щó то значить: бути віруючою людиною. А це означає, що ви маєте жити так, щоб і у вашому житті ваші діти зауважили присутність Христа, а зауваживши, ішли Його стопами, наслідували Його і так, своєю чергою, об’являли світові Його присутність в них.

Фото з інтернету. Храм Різдва Пресвятої Богородиці у м. Львові, 2016 рік

Хрещення, Сповідь, Євхаристія — одна дорога до Господа

І пам’ятайте всі: сьогодні не кінець. Це — тільки проміжний етап, продовження дороги, яку започаткувало Хрещення. І хресні мали б приходити до своїх похресників не на день народження, а саме на чергову річницю Хрещення. Бо тілесне народження — це початок буття, яке неодмінно закінчиться смертю. Натомість Хрещення — це початок вічного життя, над яким смерть вже не володіє. То ж пам’ятаймо всі про день Хрещення, бо це день нашого спасіння, найважливіший день у нашому дотеперішньому житті.

І запам’ятаймо також нинішній день, коли ці дитячі душі, відновлені у Покаянні, єднаються із Господом у Євхаристії. Так Хрещення, Сповідь, Євхаристія зливаються в одну дорогу, у Господі, до Господа і з Господом, дорогу, яка має свій початок, але не має вже кінця, бо її кінець — єднання з Господом у вічності, яке започатковується вже тут і тепер.

Нехай же Господь сам Своєю вітцівською десницею благословить сьогодні цих своїх дітей, благословить батьків і хресних, отців-душпастирів і катехитів, а нам усім, тут зібраним, дасть ласку жити як діти Божі, як нові створіння, як справді віруючі люди і удостоїтись разом з усіма Святими участі у безконечному святі вічного життя. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ