Владика Богдан Дзюрах: Перед лицем Господнім не можна залишитися «нейтральним»

31 січня 2021

У 30-ту Неділю по Зісланні Святого Духа, основуючись на євангельському уривку про зустріч Ісуса Христа із багатим юнаком, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах пропонує поставити кожному із нас собі запитання: «А як проходять мої зустрічі із Ісусом? Що саме мене відтягує від Бога?»

Владика Богдан Дзюрах: Перед лицем Господнім не можна залишитися «нейтральним»

На дорозі спасіння людина переживає три етапи своїх відносин з Богом: на початку є пошуки Бога, і кожна релігія є виявом таких пошуків людиною втраченого раю. Відтак настає зустріч з Богом у Христі Ісусі, і це вже не релігійні пошуки, притаманні кожній релігії, а це — дар віри, через який сам Бог виходить назустріч людині. Юнак із нинішньої євангельської розповіді ніколи б не зустрівся з Богом, якщо б Бог у Христі Ісусі не вийшов йому назустріч. «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (Еф. 2, 8), — пригадує святий Павло. А третій етап — це наслідування Ісуса; тут йдеться вже про шлях віри, який веде до вічного життя.

В Ісусі Христі ми зустрічаємо Бога

Очевидно, що центральним і вирішальним моментом є зустріч з Ісусом. Центральним, бо в Ісусі Христі ми стрічаємо Бога, нашого Творця і нашого Отця Небесного, тугу за яким кожна людина носить у своєму серці. Св. Йоан Богослов каже на початку свого Євангелія: «Бога ніхто ніколи не бачив. Єдинородний Син, що в лоні Отця, Той об’явив» (Йо. 1, 18). Згодом сам Господь Ісус скаже своїм апостолам «Я — дорога, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене.… Хто мене бачив, той бачив Отця» (Йо. 14, 6.9). Лише Він, Господь Ісус, може запровадити нас до вічного життя.

Цінність дару зустрічі з Христом

То ж зустріч з Ісусом є великим даром, є центральним моментом нашого земного життя. Ми, християни, не раз не цінимо собі достатньо і не усвідомлюємо, яким великим даром є даний нам дар зустрічі з Ісусом. Справді, наші батьки та хресні родичі зробили нам великий дар, найбільший дар, який могли нам дати — уможливили спасенну зустріч з Христом Спасителем у Таїнстві Хрещення, щоб перед нами відкрився шлях до вічного життя. Відтоді ми отримали можливість часто зустрічатися із Богом, — на молитві, у Святих Таїнствах, у спільноті віруючих… Воістину, до нас можна б скерувати слова, якими Господь Ісус звернувся до своїх апостолів: «Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, — бо чують. Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули» (Мт. 13, 16–17). Але зустріти Господа Ісуса, бачити Його очима віри, слухати Його Слово — це великий дар, але це — щойно половина усієї справи.

Благодаттю ви спасенні…

Бо зустрічі з Господом є не лише важливими, цінними, вони ще є й і вирішальними, у тому сенсі, що під час таких зустрічей вирішується наша вічна доля. А тим, хто вирішує про цю нашу вічну долю, є не Господь, а ми самі. Господь для себе вже давно вирішив, як про це свідчить усе Писання: «Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим. 2, 4), а тому виходить кожній людині назустріч у Христі Ісусі, скеровує свій люблячий погляд, звертається до кожної людини зокрема своїм спасенним словом і пропонує стати на шлях вічного життя. «Благодаттю ви спасенні», — каже св. Павло, уже спасенні! Тепер усе залежить від людини, усе вирішується у її серці.

Вирішальний вибір перед Богом

Коли Ісус зустрів цього юнака, який шукав дороги до вічного життя, Він, як каже євангелист Марко, «поглянув на нього і вподобав його» (Мр. 10, 21), а відтак скерував до нього своє спасенне слово: «Продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною», — мабуть, усе небо застигло в очікуванні: Що цей юнак відповість, як зареагує на цю Божу пропозицію, чи скористається із шансу, який дає йому в цю мить Господь? Думаю, що небо під час кожної нашої зустрічі із Господом застигає у такому очікуванні: Що скаже Богові оця людина, як відповість на Боже Слово, як зреагує? … Може сказати так, як відповіла Богородиця: «Ось я — слугиня Господня, нехай зо мною станеться за твоїм словом» (Лк. 1, 38), або ж може відповідати не словами, а ділами, вчинками, так як це зробив св. Йосиф: «Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній» (Мт. 1, 24).

Андрей Міронов, Ісус і багатий юнак, 2010

Юнак у нинішньому Євангелії не відказав ні слова, він обрав другий спосіб відповіді Богові: він, як то кажуть, «проголосував ногами», повернувся до Христа плечами, «засмутився вельми, бо був дуже багатий». Не наважився зробити навіть перший крок за Ісусом. Повернувся назад, до попереднього життя. Але воно вже не було таким, яким ще було мить тому. Назовні ніби все залишилося таким, як дотепер: багатства, достаток, статус і комфорт — він ні від чого не відмовився. Але у цьому житті вже не було пошуків, не було сподівань, не було туги за зустріччю із Богом, не було надії, — він усе це перекреслив своїм нерозважним рішенням. А найголовніше — він відчув, що раптом з його життя пропала радість, навіть ота поверхова, яку він, може, дотепер відчував, дивлячись на своє багатство: Він «засмутився вельми». Чи цей смуток знову приведе його до Господа — історія мовчить. Ми можемо хіба що сподіватися на це.

А як проходять мої зустрічі з Ісусом?

Але ця євангельська історія залишена відкритою не лише з огляду на юнака, але і для того, щоб і ми самі поставили себе на його місце і щиро спиталися самих себе: а як проходять мої зустрічі з Ісусом? Чи усвідомлюю, яким великим даром є можливість зустрічі із Ним в молитві, на Літургії, у Таїнстві Покаяння-Сповіді? А водночас, чи розумію, якими відповідальними є такі моменти? Відповідальними, бо Господь очікує від мене відповіді. Перед лицем Господнім не можна залишитися «нейтральним». «Хто не зі мною, той проти мене», — каже Ісус (Лк. 11, 23).

Те, що відтягнуло юнака від Ісуса і тим самим віддалило його від вічного життя (дай Боже, щоб не остаточно!), були його багатства, матеріальні статки. Скільки то людей згубили свою душу, продали дияволові своє серце і розминулися із вічним життям через багатства, владу, гроші!

А що мене відтягує від Бога, від Ісуса?

А що мене відтягує від Бога, від Ісуса? Що мені не дозволяє повністю віддатися Йому і йти за Ним щодня, щодня сповняти Його волю, щодня звіряти свої кроки з Його Словами і наказами? Як я, зокрема, використовую свої багатства, — і тут йдеться не лише про матеріальні статки, але і про мій суспільний статус, мої таланти, мої дари, мою посаду і професію, моє здоров’я, мій час? Коли Ісус закликає «продати» всі багатства, то тим самим визнає, що дочасні блага мають свою вартість. Але «продавши» їх, ми маємо скеровувати їх на благо, на служіння, ними слід поділитися із ближніми, послужити ближнім, а особливо тим, котрі перебувають у найбільших клопотах і потребах: знедоленим, нужденним, вбогим, спрагненим любові, милосердя, співчуття і доброти.

Один сучасний автор зауважив: «Якщо не хочеш, щоб твої маєтки тебе затопили, не носи їх на голові чи близько до серця; постав їх під свої ноги, так вони стануть для тебе добрим підніжком, табуреткою, за допомогою якої можеш піднятися угору» (кард. Франсуа Ксавєр ван Туан, Дорога надії, 82).

Правильно використовувати Божі дари

Бажаю собі і вам, дорогі у Христі, євангельської мудрості у правильному погляді і використанні Божих дарів на цьому світі, щоб всі наші дочасні блага — матеріальні, інтелектуальні, емоційні, духовні, — ставали для нас такими «табуретками», сходинками до неба, до вічного життя. Це станеться, якщо ми будемо використовувати їх по-Божому, згідно із Божою волею, у дусі побожності, так, як вчить нас Боже Слово устами апостола народів, слова якого, скеровані до Тимотея, нехай кожен із нас сприйме як сказані і на свою адресу: «Великий це зиск — побожність, вона бо дає вдовілля. Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо. А маючи поживу та одежу, цим будемо вдоволені. А ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель. Бо корінь усього лиха — грошолюбство, до якого деякі вдавшися, від віри відбились і прошили себе численними болями. Ти ж, чоловіче Божий, утікай від цього. Шукай праведности, побожности, віри, любови, терпеливости, лагідности. Змагайся добрим змагом віри, старайся осягнути життя вічне, до якого ти покликаний» (1 Тим. 6, 6–12). Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ