Владика Богдан Дзюрах: «Не просто зійти в глибини вод Дніпра чи іншої водойми, але зійти в глибини власної душі, щоб там очиститися»

17 січня 2021

У Неділю перед Богоявленням, 17 січня 2021 року, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах роздумував про справжню віру та святкування світлого празника Богоялення Господнього, які доволі часто заміняють зовнішніми обрядами, зокрема пірнаннями у крижані водойми.

Владика Богдан Дзюрах: «Не просто зійти в глибини вод Дніпра чи іншої водойми, але зійти в глибини власної душі, щоб там очиститися»

Нас, мабуть, вражає, наскільки масово люди вийшли на Йордан, відгукнулися на «голос вопіющого в пустині», що кликав їх до хрещення на покаяння: «І виходили до нього — вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої», — свідчить Євангеліє від Марка, яке ми щойно чули. Відтак Йоан звертає увагу тим, що прийшли до нього, на Ісуса, на Того, Хто «сильніший від нього» і христитиме їх Духом Святим, але вони, здається, вже його не чують. Що більше, мине заледве три роки і вже інші голоси лунатимуть в Єрусалимі, закликаючи: «Розіпни, розіпни Його!» (Мр. 15, 13–14). Можливо навіть ті самі люди, що нині йдуть до Христителя і занурюються у води Йордану, будуть одними з тих, хто вимагатиме усунути Ісуса з їхнього життя, завдати смерть Йому, щоб Він вже більше їх не турбував Своєю наукою і навіть Своєю присутністю.

Чому це сталося тоді? Чому ставалося не раз в історії? І що робити, щоб це не повторилося із нами — як народом і окремими людьми?

Віра, релігійність — це не набір обрядів, а нове життя

Перш за все, мусимо усвідомити собі, що віра, релігійність — це не набір обрядів, а нове життя, яке приносить нам Христос Спаситель. А там, де є життя, мусить відбутися народження, а у випадку дорослої людини — відродження, поновне народження. Про це Господь Ісус казатиме в розмові з фарисеєм Никодимом, який прийде до нього серед ночі: «Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже» (Йо. 3, 5). Інколи кажуть, що життя пішло з води. Біологічне — може й так. Втім, навіть за біологічними процесами стоїть воля і закон Всевишнього. А тим більше, коли ідеться про вічне життя, дароване людині Богом. Бо лише тоді, коли Бог вдихнув у людину свого животворящого Духа, Духа життя, людина стала такою, якою вона є, — істотою живою, як про це свідчить Боже Слово (Бут. 2, 7).

Зануритися у Духа

Тому, після гріхопадіння людина, свідома того, що відпала від вічного життя і прирекла себе на смерть, кличе голосом Псальмопівця: «Серце чисте створи в мені, Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму» (Пс. 50, 12), бо розуміє, що для відродження до втраченого нею вічного життя не вистачить зануритись у воду, — потрібно зануритися у Духа, Який колись оживив її, дати себе очистити не природною водою, а самим Богом, Творцем природи. А Творець відповідає на цей крик людини устами пророка Єзекиїла: «Я окроплю вас чистою водою, і ви очиститесь; я вас очищу від усіх ваших гидот і від усіх ваших кумирів. Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне. Я вкладу в ваше нутро дух мій і вчиню так, що ви будете ходити в моїх заповідях та берегти й виконувати мої установи. Ви житимете в країні, що я дав батькам вашим, і будете моїм народом, а я буду вашим Богом» (Єз. 36, 25–28). Господь, як бачимо, не омиває тільки зовнішню поверхню, Він омиває все єство людини, омиває серце, душу, вкладаючи в нутро Свого Святого Духа, який робить людину здатною ходити Божими дорогами, дотримуватись Божих заповідей, щоб Бог був справді нашим Богом, а ми — Його народом.

Навернення і покаяння — це дорога, довжиною у все людське життя

То ж, коли Йоан Предтеча кличе на Йордан і закликає до навернення, до покаяння, то це — тільки перший крок на шляху спасіння. Він є важливий, можна сказати навіть ключовий, але на ньому не можна зупинитися, ані тим більше ним обмежитися. Навернення і покаяння — це дорога, довжиною у все людське життя. Тому ми й просимо у Бога ласки «осталий час життя нашого в мирі і покаянні скінчити» (Просительна єктенія). Пророчий голос Христового Предтечі над Йорданом має усвідомити нам нашу гріховність і потребу спасіння, а водночас там, над Йорданом, Предтеча «знайомить» нас з Ісусом і закликає нас іти за Ним дорогою життя, дорогою спасіння.

То ж пам’ятаймо, дорогі у Христі, що Йордан і його хрещальні води не є доцільним пунктом, а тільки точкою виходу. Над Йорданом все почалося, але не закінчилося! Бо саме там, над Йорданом, почала свій спасенний шлях Христова Церква, коли-то майбутні Христові учні Андрій та Іван почули, як Предтеча, вказавши на Ісуса, промовив: «Ось Агнець Божий, Який гріх світу забирає» (Йо. 1, 29), почули і пішли за Ісусом, зробили свій перший крок на дорозі віри, спасіння і преображення до нового життя.

Зійти в глибини власної душі, щоб там очиститися

Проте, так важко було для більшості людей тоді і залишається важко багатьом у наші дні зрушити з місця, наважитися на цю захоплюючу, хоч і вимогливу мандрівку віри, мандрівку, яка буде вимагати від них не просто зійти в глибини вод Дніпра чи іншої водойми, але зійти в глибини власної душі, щоб там очиститися, оновитися, переродитися водою благодаті Божої, вогнем Святого Духа! Ці люди воліють зупинитися на обмиваннях, на певних ритуалах, при цьому намагаються самі себе переконати, що цього їм цілком достатньо, що саме на цьому полягає святкування «Водóхреща», — саме так вони воліють називати це свято, щоб зайвий раз не пригадувати самим собі, що тут ідеться не про воду, а про Бога, бо справжня церковна назва цього свята — «Богоявлення» і лишень той його святкує по-справжньому, по-християнськи, хто зустрічає в цьому святі Бога і дозволяє Богові себе очистити, обмини, освятити, відродити.

Купання на Водохреща: за чи проти?

Уже за кілька днів тут, на берегах Дніпра, нашого українського Йордану, буде нашестя людей (припускаю, що буде, навіть попри карантинні обмеження). Люди будуть проходити повз храм, може дехто загляне всередину, щоб набрати свяченої водички. Проте більшість обмежиться пірнанням до крижаної ополонки. Це буде найголовніший пункт у їхньому цьогорічному святкуванні. Так, зрештою, як це було вже минулого року, так як буває з року в рік: скочили до води, зігрілися чимось гарячим і так «відсвяткували» цьогорічне «Водохреще». А голос Йоана Предтечі залишається для них надалі «голосом вопіющого в пустині». Він кличе, але надаремно. І хоч опосередковано, самим своїм приходом до води, вони, як і мешканці Єрусалиму, визнаватимуть, що грішні і потребують очищення, спасіння, відновлення, все ж, правдоподібно, переважна більшість не зробить крок назустріч Богові. Зустрінеться лише з водою… Але проблема в тому, що вода сама по собі не спасає і навіть не очищує. Вона здатна щонайбільше обмити зовнішній бруд та дати відчуття бадьорості. Проте, тягар і бруд на серці, спричинений гріхом, водою ані не змиєш, ані не усунеш. Тут потрібен Той, Хто має доступ до людського серця — Святий Дух, що на початках ширяв над водами в часі створіння (Бут. 1, 2) і тепер являється у вигляді голуба над водами Йордану (Мр. 1, 10). І тільки це поєднання — води і Духа, дає людині справжнє визволення, спасіння, і нове життя.

Бажаю всім нам, що у Святому Хрещенні вже народилися «з води і Духа», утверджувати це нове життя правдивим святкуванням Богоявлення: в молитві, в покаянні, в єднанні з Господом в Святім Причастю, у причащанні свяченою водою, що її прийматимемо на здоров’я тіла і душі. Нехай вона стане для нас тим джерелом, йдучи від якого разом з Ісусом, дійдемо до просторого гирла вічного безконечного життя. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ