Владика Богдан Дзюрах: Найважливіше запитання, яке ставить нам Господь: «Чи віруєш у Сина Чоловічого?»

8 червня 2021

6 червня 2021 року, у Неділю сліпородженого, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владика Богдан Дзюрах поділився своїми думками щодо події зцілення сліпонародженого. Зокрема єпископ застановився над важливістю суттєвих запитань та відповідей на них у нашому повсякденному та духовному житті. Прикладом ставлення таких суттєвих запитань владика назвав Ісуса Христа.

Так легко, читаючи чи слухаючи євангельські розповіді, загубитися в другорядних питаннях і диспутах. «Хто згрішив? Він — чи батьки його, що сліпим він уродився?», — питалися апостоли, бо шукали винних у гіркій долі сліпого чоловіка. «Як він очі тобі відкрив?» — допитувалися фарисеї, бо їх бентежило недотримання зовнішніх ритуальних приписів. Можна було б поставити ще інші запитання як от: «Чому Ісус, Який міг оздоровити сліпого від народження самим тільки словом, або принаймні дотиком руки, в даному випадку поступив незвично: плюнув на землю, зробив грязь, намастив очі сліпому, наказав піти до купелі і обмитися?» — це теж запитання, яке має право на існування. Втім, усі ці та ще багато інших можливих запитань, мабуть, не є суттєвими.

Чи віруєш у Сина Чоловічого?

Суттєве запитання у всій цій історії поставив сам Ісус наприкінці нинішньої євангельської розповіді: «Чи віруєш у Сина Чоловічого?». Саме про це ідеться у нинішньому уривкові і в усьому Євангелії: про пробудження віри, яка дає спасіння. Богові, який приносить нам спасіння, йдеться про віру, а не про сенсації і софістичні міркування чи дискусії, навіть на релігійну тему. Тому св. євангелист Йоан підсумовує своє Євангеліє так: «Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очу своїх учнів. А ції списано, щоб увірували ви, що Ісус — Христос, Син Божий, а вірувавши, — щоб мали життя в його ім’я» (Йо. 20, 30–31).

То ж маємо часто ставати віч-на-віч перед Ісусом, Спасителем і Господом, і дозволяти, щоб Він скеровував до нас суттєві запитання. Їх, будьмо певні, не буде забагато. Ісус не надуживає слів. Але те, що Він нам скаже, або те, про що Він нас запитає, буде саме те, що має досягти глибин нашого єства, виявити наші недуги, обнажити наш реальний духовний і душевний стан, — добрий лікар теж вміє ставити влучні запитання! — а все — задля нашого спасіння, задля того, щоб ми жили повноцінним життям. То ж Ісус як Божий Лікар душ і тіл вміє послуговуватися методом влучних запитань. Він, можна сказати, Майстер у ставленні запитань.

Христос — Майстер у ставленні суттєвих запитань

Перші слова, які виходять з уст Ісуса в Євангелії від Івана, це запитання, скероване до майбутніх апостолів Андрія і Івана: «Чого шукаєте?» (Йо. 1, 38). А наприкінці Євангелія перше запитання, яке ставить вже Воскреслий Спаситель жінці-мироносиці — Марії Магдалині, що прийшла, плачучи, до Його гробу звучало так: «Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» (Йо 20, 15).

А між цими двома запитаннями — цілий ряд інших, але завжди важливих, суттєвих, доленосних. «Симоне, сину Йонин, чи любиш мене?» (Йо 21, 15.16.17); «Невже й ви бажаєте відступитися [від мене]?» (Йо. 6, 67); «Чи знаєте, що я зробив вам?» (Йо. 13, 12); «Бажаєш одужати?» (Йо. 5, 6) і ще багато-багато інших запитань. Цілі книжки написані про запитання Ісуса в Євангеліях! Найстрашніше, коли Господь мовчить: не каже більше вже нічого і не питається нічого — так як це було перед Іродом царем напередодні Страстей. Але коли Господь спілкується із нами, то в цьому спілкуванні — знак надії, запрошення іти дорогою спасіння, запрошення до повноти життя. Господь скеровує саме такі запитання до своїх співрозмовників, і тим самим вчить нас вміння ставити собі і іншим суттєві і важливі запитання.

Тюремник із Діянь апостолів

Але це не просто. Ми схильні питатися, як кажуть, «про все і про ніщо», щоб тільки підтримувати бесіду. А щоб ставити правильні, суттєві і важливі запитання, треба мати у собі світло віри. Приклад цього дає нам тюремник, про навернення якого ми чули у нинішньому першому читанні з Діянь святих Апостолів. Здається, до певного часу той чоловік не ставив собі жодних запитань. Він просто виконував свою роботу, свої завдання наглядача в тюрмі. Тюремник, мабуть, міркував, як багато хто тоді і нині: «Я тільки виконую свою роботу, виконую накази начальства, бо ж якось треба виживати/утримувати сім’ю. А те, що тут привели якихось двох чоловіків і кажуть стерегти їх в казематах, то буду це робити, не ставлячи зайвих запитань». Люди нерідко бояться ставити суттєві запитання, щоб не виявилося, що вони самі перебувають у в’язниці, у полоні, у темряві і потребують визволення, зцілення, спасіння. Аж ось самі ці два чоловіки стали для нього і для інших співвязнів запитанням, бо поводяться незвично: після того, як їх несправедливо побили, безпідставно засудили, ув’язнили і закули у кайдани, вони, «опівночі», тобто посеред найгустішої темряви, яка їх огорнула, «молилися і співали Богові, і в’язні слухали їх». І навіть коли кайдани поспадали з них і двері камер відчинилися, вони не вийшли на свободу, бо вже були і так свобідними. Вони хотіли визволити ще й наглядача-тюремника, який перебував в духовному полоні і поневоленні. То ж після землетрусу, цей чоловік пережив внутрішнє потрясіння, а за ним прийшло прозріння. Знаменно, що той чоловік попросив світла, а потім поставив апостолам справжнє автентичне запитання: «Панове, що мені робити, щоб спастися?».

Найважливіше запитання нашого життя

Дорогі у Христі! Люди можуть нам ставити різні запитання: Чи ходиш ти до церкви? Чи святиш вербу на Квітну неділю? Як робиш знак хреста — зліва направо чи справа наліво? Як одягаєшся, коли ідеш до храму? і так далі. Проте, усі ці запитання, хоч на перший погляд стосуються релігійних справ, насправді будуть другорядними. Бо найважливіше запитання, яке нам ставить сам Господь Ісус і відповіді на яке шукатимуть у нас оточуючі люди, це запитання: «Чи ти віруєш у Сина Чоловічого, у Сина Божого?» «Чи ти справді віруєш?».

Не спішімо з відповіддю, щоб нас не засліпила самовпевненість, як фарисеїв, що були переконані у своїй правоті і вважали, що не потребують просвіщення і зцілення від Господа Ісуса. Втім, посеред пристрасних дискусій Господь навіть до них скерував важливе доленосне запитання — із уст просвіщеного сліпого, який спитався їх: «Чи, може, і ви його учнями бажаєте стати?». Це — було Боже запрошення для них. Але вони залишилися у своїх гріхах, у своїй сліпоті.

Радше наслідуймо сліпонародженого чоловіка, який міркує, аналізує, вступає в щирий діалог із Господом, бажаючи краще і ближче пізнати Його, пізнати Того, в Кого він прагне вірити: «Хто він, Господи, щоб я увірував?». Подібно запитає фарисей із фарисеїв, Савло, майбутній апостол народів св. Павло, який у своєму духовному засліпленні гонитиме християн, аж доки біля Дамаску велике Боже світло не повалить Його на землю і він осліпне, а почувши слово: «Савле, Савле, чого мене переслідуєш?» поставить ключове запитання своєму ще не знаному Богові і Господеві: «Хто ти, Господи?» (Діяння 9, 4–5).

Запитання до Господа

Дорогі у Христі! Просімо в Господа про ласку не ухилятися від справжніх, автентичних запитань, які Господь безпосередньо через внутрішній голос, чи через Своїх посланців скеровує до нас, запитань, від яких залежить не просто якість нашого життя тут, на землі, а наша доля у вічності, наше спасіння.

А окрім того, зі свого боку, носімо у своєму серці інші не менш важливі запитання, скеровуючи їх до Господа в молитві, до себе самих у особистих роздумах, до наших вчителів у вірі під час довірливих розмов із ними: «Хто Ти, Господи?», «Що мені робити, щоб спастися?». І будьмо чуйні на відповіді, які Господь нам доконечно буде посилати. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії