Владика Богдан Дзюрах: «Наша віра пізнається за ставленням до наших ближніх»

16 грудня 2021

«Вже майже проминула половина Різдвяного посту. І ось всередині нашого шляху Бог ставить те, що має бути в центрі нашого життя: себе самого і свою любов. У центрі євангельської розповіді ми бачимо Ісуса — Воплоченого Бога, Вчителя і Милосердного cамарянина водночас». Про це мовив апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії владика Богдан Дзюрах у XXV Неділю по Зісланні Святого Духа 12 грудня 2021 року.

Владика Богдан Дзюрах: «Наша віра пізнається за ставленням до наших ближніх»

Запитання законовчителя про вічне життя

Євангеліє каже, що якийсь «законовчитель» звернувся до Ісуса з запитанням, що робити, щоб осягнути вічне життя. Як добре, що вчитель стає учнем і звертається до Того, Кого називає іменем Равві-Учителю. Ми схильні часом думати, що той факт, що ми йдемо до «школи» (церкви), робить нас експертами і вчителями у справах віри. Але насправді ми усі — Христові учні, а Вчитель в нас один-єдиний — Ісус Христос (пор. Мт. 23, 8). І приходити до Нього та ставити запитання слід не «випробовуючи», тобто спокушаючи Його, але цілком серйозно, готуючись почути істину в останній, бо Божій, інстанції. Почувши ж, — бути готовим втілити її в життя, принаймні намагатися зробити це.

Відповідаючи, Ісус скеровує законовчителя до Старого Завіту: «В Законі що написано? Як там читаєш?». Це друге уточнююче запитання надзвичайно важливе: не вистачить просто знати, що існує Божий закон, але слід увійти в безпосереднє спілкування з ним, читати його. Читати означає відносити прочитане до себе, вважати себе за адресата, дати прочитаному текстові впливати на нас, пробуджувати певні емоції, бажання, прагнення. Коли читаємо Святе Письмо як Божий лист, скерований до мене особисто, тоді це Слово осягає свою ціль у нашій поведінці. Бо саме задля цього Бог посилає нам і своє слово і свій Закон — для нашого спасіння.

Віра, чинна любов’ю

І справді законовчитель знає, що написано в Законі і що у ньому є найголовнішим: заповідь любові — «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого».

«Ти добре відповів, — хвалить його Ісус, а далі запрошує зробити наступний крок: почати втілювати у життя норму закону: Роби це, й будеш жити». Бо закон залишиться мертвим і нікого не спасе, якщо людина не буде жити ним. Так само наша віра залишиться мертвою, якщо її обмежити лише до набору певних норм, наказів, заборон, які не матимуть ніякого відношення до нашого життя. Це так, якби хтось розумів, що для руху на дорозі потрібні певні правила, а також знав напам’ять всі ці правила. Проте, на практиці, на ділі повністю ці правила ігнорував. Мандрівка такої людини закінчилася б дуже швидко і, правдоподібно, дуже трагічно, — для неї і для тих, хто поруч з нею, «бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону…» (Рим. 2, 13). Віра, не підкріплена ділами, мертва сама в собі. Не може дати щастя нам на цьому світі і не принесе нам спасіння — у прийдешньому. Бо нас спасає тільки «віра, чинна любов’ю» (Гал. 5, 6).

Наповнити серце Божим Духом

Але це — життя любов’ю, як виявляється — найважче. Не тому, що Божі заповіді важкі, бо св. Йоан запевняє, що «заповіді Його не важкі» (1 Йо. 5, 3). А тому, що сама людина «важка на підйом», не хоче позбуватися своїх старих стереотипів, звичок, не хоче виходити з зони власного комфорту. Замість мінятися самій, воліла б міняти Божі заповіді, допасовуючи їх до свого рівня і своїх очікувань.

І так сталося із заповіддю Божою, яка стосується любові ближнього. Обов’язків людини супроти Бога законовчителі не наважилися модифікувати! А от щодо ближніх, то дозволили собі ділити людей на ближніх і далеких, на своїх і чужих, на рідних і на ворогів. Першим можна було і треба було віддавати шану, нести поміч і підтримку, а других можна було ігнорувати, або й відверто ненавидіти. Ісус свого часу скаже: «Ви чули, що було сказано (зауважте, не написано, а сказано!): „Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого“. А я кажу вам: „Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас…“» (Мт. 5, 43–44). Як далеко інтерпретатори Закону відійшли від духа Законодавця, коли майже наказували ненавидіти ворога!

Ісус прийшов, щоб відновити суть закону Божого, пригадати людям думку Бога і наповнити їх серця Божим Духом, Який оживляє Закон і Заповіді Божі. Знаменна деталь: тоді, як законовчитель, цитуючи Старий Завіт, каже, що любити ближнього слід «як себе самого», роблячи мірою відносин до ближніх людину, наше власне его, — Ісус сягає до божественних основ закону і ставить за взірець і за міру любові ближнього себе — Воплоченого Бога, Божу Воплочену Любов і тим самим відновлює первісного духа Божого закону: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Йо. 13, 34).

Щоб правильно жити, треба дивитися на Ісуса

Дорогі у Христі! Коли ми хочемо правильно, по-християнськи ставитись до наших ближніх, дивімося на Ісуса. Питаймося, а як Ісус хотів би, щоб я у цій ситуації, чи по відношенні до цієї людини повівся? Що маю зробити, щоб у моїй поставі виявилася любов Ісусова до цієї людини, яку стрічаю на моїй дорозі?

Піст — це час переосмислення якості нашої віри, а вона пізнається за ставленням до наших ближніх, — іншого більш певного критерію перевірки якості нашої віри і нашої любови до Бога немає. Сьогодні просімо в Бога ласки пізнати справжній стан наших відносин з іншими людьми. І не питаймося, хто є моїм ближнім, хто ставиться до мене із зичливістю, із вирозумінням, із добротою і з милосердям? Радше питаймо самих себе: чи я для даної людини є справді ближнім? чи вона в моїй поставі, у моїх словах і вчинках відчуває близькість Бога, Божу любов — жертовну, милосердну, безкорисливу?

Різдво і свято св. Миколая, яке передує йому, спонукає нас до добрих учинків. І це так гарно! Але просімо в Бога ласки, щоб доброта не була хвилевим емоційним зривом чи даниною гарній традиції, але щоб ми ставали щораз більше подібними до Ісуса — нашого Вчителя і Милосердного Самарянина всіх часів. Щоб ми не просто час від часу чинили милосердя, але щоб ми були милосердними. Тоді все, що будемо казати і робити, буде об’явленням люблячої і милосердної присутності самого Господа у нашому житті, несучи іншим людям надію, зцілення і поміч, а нас із кожним днем все більше наближаючи і уподібнюючи до Бога. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії