Владика Богдан Дзюрах молився з вірними парафії с. Щітки

20 травня 2019

19 травня 2019 року владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, відвідав громаду святого Миколая Чудотворця с. Щітки, що на Вінниччині, в якій майже дванадцять років тому відслужив у новоствореній тоді парафії першу Архиєрейську Літургію.

Владика Богдан Дзюрах молився з вірними парафії с. Щітки

Зустрічали архиєрея парох парафії протоієрей Микола Дуркалець з духовенством Вінницького протопресвітерства і численними парафіянами та гостями.

Перед початком богослужіння був посвячений кивот, який привіз в подарунок від жертводавців з Тернополя о. Михайло Хрипа. Відтак розпочалась Архиєрейська Божественна Літургія в новому храмі.

Під час літургійної гомілії єпископ звернувся до вірних із словами підтримки і вдячності, пригадавши праведного Йосифа з Ариматеї і слова з молитви на освячення кивота — «щоб воно було достойним місцем, новим гробом і оселею для святих і животворящих таїнств пресвятого Тіла і чесної Крови Твоєї».

Дорога до парафіяльного храму

Насамперед, владика Богдан Дзюрах пригадав нелегку дорогу становлення парафіяльної спільноти та храму у селі Щітки. «Дорога до цього храму була досить довгою. Як згадав попередньо отець, ми розпочали із Вифлеєму, але на відміну від Вифлеєму Юдейського, де для Ісуса не знайшлося місця у жодній хаті, у вашому Вифлеємі Щітківському для Ісуса це місце знайшлося в одному домі. З цього дому ми почали нашу мандрівку, — я би навіть сказав ще глибше, — не з дому, а з серця. Бог порушив Ваші серця і тих людей, які відчули, — „ми хочемо, щоб Ісус замешкав знову між нами, щоб наше село було місцем перебування Бога, щоб Він був нашим Богом, а ми були Його народом“. У цьому справді скромному, але повному благодаті домі розпочалася наша спільна хода. На цьому подвір’ї сьогодні стоять пам’ятки кожного нашого кроку: спершу був вагончик, який отець із Вашою допомогою переобладнав у капличку, і нам там було добре, бо ми були з Ісусом. Потім вимурували кращу капличку і нам там було добре, бо ми знову були з Ісусом. Однак, нас ставало щораз то більше, і нам було тісно. І так як із дитиною, коли вона виростає із свого взуття, потрібно купувати нове, так і ми всі розуміли, що треба будувати Божий дім. І ось сьогодні є великою моя радість, а Ваша радість, я думаю, була ще більшою, — я можу це лише уявити, адже духовно тоді єднався разом із Вами і відчував Вашу велику радість, — із того свята, коли Ви посвячували цей храм. Напевно, було дуже багато зворушення, сліз радості, були гарні спогади», — зазначив Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви.

Дорога до серця кожного

«Однак, мушу Вам сказати, що це ще не кінець. Це була довга дорога, можливо, інколи важка, але це був тільки початок. Адже те, що почалося із серця і довело нас сюди до храму, тепер мусить пройти ще один етап від цього храму, чи радше в цьому храмі повинен відбутися ще один шлях, не такий видимий — шлях до серця кожного із нас, від Бога до серця. Ми йшли до Бога, а тепер Бог має прийти до нашого серця та до нашого життя, а через нас цей Господь Бог має прийти до сердець усіх мешканців цих славних Щіток. Наше серце має стати дорогою Бога до сердець всіх мешканців цього села. Моє серце, а ще більше моє життя має стати дорогою, через яку Бог дійде до інших людей. Але все розпочнеться з нашого серця, — із серця живого, серця, переміненого Божою благодаттю, серця, яке стало кивотом живого Бога», — продовжив свою проповідь архиєрей.

Хто має любов, той живе вічним життям; хто ж не має любові — в смерті перебуває

Відтак владика Богдан зосередив увагу слухачів на постаті святого Йосифа Ариматейського, який не побоявся піти до Пилата, забрати Ісусове тіло, а відтак віддати Йому свою гробницю, яку вже приготував для себе. «І сталося чудо: цей гріб не став кінцем, ані для Ісуса, ані для Йосифа. Адже той гріб не став місцем смерті, але джерелом життя, воскресіння. З того гробу вийшло нове життя, життя вічне, над яким смерть вже не має володіння. До того гробу була покладена вічна любов, а любов сильніша від смерті. „Хто має любов, той живе вічним життям; хто ж не має любові — в смерті перебуває“, — каже Йоан Богослов».

Серце кам'яне і серце тілесне

Окрім цього, проповідник пригадав про посвячення кивоту, яке відбулося перед Божественною Літургію та застановився над словами молитви посвячення: «Коли ми сьогодні посвячували кивот, можливо, Ви звернули увагу, що там були такі слова: „Нехай він буде Твоїм гробом, Господи, в якому спочинуть Найсвятіше Тіло і Кров Твоя“. Оцей кивот, який ми сьогодні посвятили і який турботливою рукою зробили для Вас жертводавці, він є гробом Спасителя. Однак, це не кінець і це не є знаком смерті — там б’є джерело життя, джерело життя вічного. Адже Ісус сказав: „Хто їсть моє Тіло і п’є мою Кров, той в мені перебуває, а я — в ньому, і навіть вмерши, житиме“ (пор. Йо. 6, 56). Тіло вкладуть до гробу, але ми самі вже будемо навіки з Господом, коли ми маємо Його живого, коли наше серце стає таким кивотом живого Бога. Для того, щоб наше серце стало таким кивотом, його слід перемінити. Саме тут, у церкві має відбуватися переміна нашого серця. Над нами має довершитися те, що заповідав пророк Єзекиїл, а радше Господь його устами: „Я окроплю вас чистою водою, і ви очиститесь; я вас очищу від усіх ваших гидот і від усіх ваших кумирів. Я дам вам нове серце і новий дух вкладу у ваше нутро. Я вийму кам’яне серце із вашого тіла й дам вам серце тілесне“ (Єз. 36, 25–26). Тілесне серце є вразливим, делікатним, ніжним, живим, кам’яне серце — мертве, нечутливе, заскорузле. Каже далі Господь: „Я вкладу в ваше нутро дух мій і вчиню так, що ви будете ходити в моїх заповідях та берегти й виконувати мої установи. Ви житимете в країні, що я дав батькам вашим, і будете моїм народом, а я буду вашим Богом“ (Єз. 36, 27–28). Ось ця обітниця, яка має здійснитися на кожному із нас. І Господь Бог хоче цю переміну довершувати у цьому місці».

Спів в новому храмі звучав від гурту семінаристів «MetaNoja», які з благословення ректора Київської Трьохсвятительської духовної семінарії о. Петра Жука приїхали на наше свято.