Владика Богдан Дзюрах: Любов підносить нас до неба. Роздуми на канві Вознесіння

5 червня 2022

Владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, пропонує власні духовні роздуми про світлий празник Вознесіння Господнього. У них він намагається дати відповідь на питання: як ми можемо осягнути небо?

Владика Богдан Дзюрах: Любов підносить нас до неба. Роздуми на канві Вознесіння

Господь Ісус возноситься на небо. Очевидно, тут не йдеться про атмосферний простір, який ми бачимо над головою, а про небо як Божий світ, сповнений присутністю нашого Отця Небесного, до якого ми молимося: «Отче наш, що єси на небесах», де панує Дух Святий, що «всюди є і все наповняє», і куди тепер повертається у славі Божий Син, «Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з’єднавши з небесним» (Кондак Вознесіння). Так, у Христі і через Нього нам був відкритий доступ до неба, до Божого життя, бо Бога.

Але як ми можемо осягнути це небо? Адже двері можуть бути відкритими, але ми так і не переступимо поріг, що відділяє нас від неба. Двері відкриті, але наш крок назустріч небу мусимо зробити ми самі. То ж якою силою ми зможемо піднестися до неба? Господь Ісус, прощаючись з апостолами, обіцяє їм, що вони приймуть «силу з висоти» (пор. Лк. 24, 49). Лише ця «сила з висоти», яка єдина може нас піднести від землі до неба, це — сила благодаті, сила Святого Духа (пор. Діяння 1, 8) і, остаточно — сила Божої любові. «Бог є Любов», — каже св. Йоан Євангелист (1 Йо. 4, 8), і лише той, хто живе в любові, керується любов’ю і діє силою любові, матиме доступ до неба і зможе увійти до нього.

Все решта — наші молитви, наші добрі діла, наші страждання — будуть тільки засобами, які, щоб бути справді успішними і корисними на нашому шляху до неба, мусять бути оживлені любов’ю.

Про це виразно каже нам Святе Писання. Господь Ісус попереджає: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! — ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі»(Мт. 7, 21). Отож, ти можеш молитися день і ніч, але якщо твоя молитва не буде просякнута любов’ю, а керуватиметься егоїстичним інтересом, розрахунком, бажанням щось здобути тут на землі, замість стриміти до спасіння, до небес, — твоя молитва не буде корисною для тебе, і, правдоподібно, не буде вислуханою.

Святий Павло говорить, що рівно ж добрі діла без любові не наближають нас до Бога, до неба: «Якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи» (1 Кор. 13, 3). Подібно і піст, тобто стриманість від певних страв, самі по собі не наближають нас до Бога і не дають можливості краще пізнати Бога, якщо забракне нам любові: «Якщо хтось любить Бога, той спізнаний ним… Адже страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого» (1 Кор. 8, 3.8). Тому св. Павло закликає: «Нехай усе у вас діється в любові!» (1 Кор. 16, 14).

Наші страждання рівно ж можуть стати великим, найпотужнішим кроком назустріч небові, проте, лише за умови, що ми їх переживатимемо у дусі Христової любові. Бо якщо ми тільки їх зноситимемо, «терпітимемо», заціпивши зуби, озлоблені чи огірчені в душі, вони нас руйнуватимуть зі середини, але не наближатимуть нас, з певністю, до Бога. Лише страждання, пережите у любові, в довірі до Отця Небесного, передане у руки Божі через Розп’ятого Христа дарує нам спасенну благодать і приведе нас до небесної слави, так як це було у випадку Господа Ісуса: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» — сказав Воскреслий про свою хресну дорогу до неба (Лк. 24, 26). Отож, не вистачить просто страждати, але треба страждати «так» як Він, щоб увійти у «нашу» славу, або радше — увійти разом із Ним у Божу вічну славу, до участі в якій Він нас призначив і покликав.

Дай Боже, щоб «все у нас діялося у любові» і щоб ми кожного дня робили бодай один маленький крок назустріч небу, назустріч нашому спасінню у Христі Ісусі!

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії