Владика Богдан Дзюрах: «Господь надіється на нас»

23 лютого 2022

Господь також має потребу. Про це говорить сьогоднішій євангельський уривок, роздумами над яким ділиться владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. А як ми правильно повинні відповісти на Божу потребу?

Владика Богдан Дзюрах: «Господь надіється на нас»

«Коли вони зблизились до Єрусалиму, до Витфагії і Витанії, біля Оливної гори, посилає двох своїх учнів, кажучи їм: „Ідіть у село, що перед вами, і скоро ввійдете у нього, знайдете прив’язане осля, на яке ніхто з людей ще не сідав. Відв’яжіть і приведіть його. А коли вам хто-небудь скаже: Що то ви робите? — відкажіть: Господь його потребує, — тож негайно відішле його назад сюди“ (Мр. 11, 1–3).

Так, Господь потребує, Господь має потребу! Він потребує помочі, сприяння і підтримки. І в цих своїх потребах Він звертається до мене і до тебе, брате і сестро. Вбачаймо у цьому зверненні Ісуса про поміч і підтримку вияв великої довіри і надії з боку Господа до нас. Господь надіється на нас, Господь сподівається, що ми, подібно як апостоли, почуємо Його голос і вислухаємо Його прохання та підемо за Його голосом і сповнимо усе те, про що Він нас просить.

«Господь його потребує». Господь потребує мене, так як потребував ослятка, — для того, щоб сповнилося пророцтво і довершилася Його місія на цьому світі. Осля — символ смирення, простоти, покори. Можливо, сучасники Ісуса уявляли Його вхід в Єрусалим цілком інакше — на взір тріумфаторів-царів, які гарцюють на білому коні, в оточенні озброєного війська тощо. Але наш Цар — не такий, як земні володарі. Він не будує своєї величі на зовнішніх атрибутах, а — на прикметах серця, на любові. А любов, як відомо, виявляє найкраще свою красу і велич в простих, смиренних і буденних справах і речах. Любов не потребує реклами, чи розголосу. Вона просто наближається до людини і всі навколо відчувають її притягальну силу, тому і вибігають звідусіль назустріч Богові, Який надходить, повні захоплення і радості.

Ми теж можемо стати такими смиренними «ослятами», на Яких Ісус прийде до цього світу. Нехай не бентежить нас цей образ. Бо у своїй простоті він дуже промовистий: нести Ісуса до людей, супроводжувати Його в Його спасенній місії, до певної міри бути з Ісусом чимось одним, — це справді велика честь, довіра і дуже відповідальне завдання для нас, Христових учнів.

Пригадую відомий приклад, коли після бомбардувань у Другій світовій війні в розваленому храмі священник знайшов Розп’яття, на якому Ісус не мав рук і ніг, а вцілілим залишився тільки корпус тіла. Тоді священник виставив цей корпус перед своїми парафіянами і сказав коротку, але дуже змістовну проповідь, цитуючи слова св. Терези з Авілі:

«Христос тепер не має тіла, крім твого,
Не має ні рук, ні ніг на землі, окрім твоїх,
Твоїми ногами Він іде, аби робити добро,
Твоїми руками Він благословляє весь світ».

Господь мене потребує. Сьогодні прагну стати Його руками, ногами, очима, серцем!

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії