Владика Богдан Дзюрах: Чи праця — це також молитва?

21 жовтня 2022

Чи можемо ми працю також назвати молитвою? Відповідь на це питання намагається сформулювати апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владика Богдан Дзюрах.

Владика Богдан Дзюрах: Чи праця — це також молитва?

Існує таке відоме стародавнє монаше правило: «Ora et labora» — «Молися і працюй». Святий Дух є Духом єднання і тому не протиставляє працю і молитву, а визначає порядок між цими двома видами людської діяльності, які були притаманні людині від самого початку існування (для когось це може бути новиною, проте навіть в раю Адам не бив байдики, а з доручення Творця порав і доглядав райський сад (про. Бут. 2, 5.15)). У житті людини ці дві чинності — молитва і праця — гармонійно поєднувалися і доповнювали одна одну.

Коли ж праця ставиться на перше місце та починає домінувати і витісняти молитву з нашого життя, тоді вона перестає бути виразом духовного єднання із Творцем, а стає причиною віддалення від Нього, — навіть так звана праця «для Бога»!

Знаковою під цим оглядом є євангельська розповідь про те, як Ісус відвідував своїх приятелів в місцевості Витанія, а там дві сестри — Марта і Марія — приймаючи Господа, повелися дуже по-різному. В той час як Марія, сівши у стіп Спасителя, слухала Його слова, «Марта клопоталася всілякою послугою», та ще й докоряла Марії, що вона, мовляв, покинула її саму служити… Пам’ятаємо, як Ісус лагідно, але водночас дуже однозначно реагує на повний суєти активізм Марти: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї» (Лк. 10, 41–42). «Краща частка» не означає протиставлення, а радше — пріоритетність. Господь на перше місце ставить молитву, з якої має випливати і якою має наповнюватися і освячуватися все інше в людському житті: і праця, і відносини з ближніми, і відпочинок…

Часом можна почути, навіть від осіб, яких ми звикли називати «духовними», такий «контраргумент»: «А моя праця — це також молитва!». У зв’язку з цим я пригадую професора морального богослов’я у Варшаві, який так відповідав на подібні твердження: «Праця ніколи не є молитвою і ніколи не замінить нам молитви. Вона може стати продовженням молитви (а не її замінником!) лише тоді, коли в людині вже є глибоке життя молитви».

На завершення скажу, що я надзвичайно вдячний Євангелистові Луці, що він залишив одне важливе свідчення з життя самого Ісуса. Описуючи один з типових днів публічної діяльності Ісуса, Лука занотував таке: «Чутка про нього ширилась дедалі більше, і сила людей збігалася, щоб його почути й вилікуватись від своїх недуг» (Лк. 5, 15). Яка, здавалося б, мала б бути реакція Ісуса? Ми б, мабуть, очікували, щоб Він поринув у вир цілительної діяльності, ніс поміч людям, лікував недужих, проповідував, «не марнував» і так короткого часу свого земного життя. Проте, мабуть, на превелике здивування багатьох (і нам на цінну науку!) Євангелист Лука записав: «Та він відходив у місця самітні й молився» (Лк. 5, 16)… Потім було все решта — і проповідь, і зцілення, і спілкування, — проте все починається звідси — з молитви!

Нехай Господь дасть і нам цю мудрість у світлі Його Слова і Його прикладу так розставляти пріоритети в нашому житті, щоб все у ньому — і молитва, і праця, — було на більшу Божу славу і на наше освячення і спасіння!

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії