Владика Богдан Дзюрах: «Чи ми вже відчули на собі ціну буття Христовим учнем?»

24 січня 2021

Чи ми вже відчули на собі ціну буття Христовим учнем? Чи ми зазнали Христа ради насмішок, нерозуміння, приниження і кпин? А, може, ми щось втратили через свою вірність Христові і Христовій Церкві? Якщо так, то радіймо разом з усіма Святими, бо, як каже апостол народів св. Павло, «нам дана ласка Христа, не тільки вірувати в Нього, але за нього також і страждати» (Флп. 1, 29). Про це мовив преосвященний владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, у Неділю по Богоявлення, 24 січня 2021 року.

Владика Богдан Дзюрах: «Чи ми вже відчули на собі ціну буття Христовим учнем?»

Подібно як після Різдва Христового Церква відразу ставить перед наші очі приклад апостола і первомученика архидиякона Стефана, так само і після Богоявлення відразу перед нашими очима постає яскрава постать великого Пророка і Предтечі Господнього Хрестителя Йоана. Ми знаємо, що тінь смерті вже нависла над Йоаном і незабаром він загине мученицькою смертю.

Належати до Христової спільноти є великим даром

Первомученик Стефан і св. Йоан Хреститель поставлені відразу після великих християнських свят не випадково. Вони несуть зі собою важливий меседж, цінний урок для нас, а саме: йти за Христом, належати до Христової спільноти є великим даром, але водночас відповідальним і вимогливим, а навіть, скажімо відверто, ризикованим, покликанням на цьому світі. Припускаю, що мало хто із нас сьогодні асоціює своє буття християнином, віруючою людиною, із певним ризиком. І тим не менше, нам варто пам’ятати, що християнство є на даний час найбільш переслідуваною релігією у світі. Сьогодні близько 260 мільйонів християн зазнають переслідувань і це число з кожним роком лиш зростає. У близько 80 країнах світу наші брати і сестри у вірі зазнають відкритих і жорстоких гонінь ради Христа і Його Євангелія. Та й на наших землях ще зовсім недавно панували жорстокі утиски і переслідування християн.

Христос перед своїм Вознесінням на небо заповідав своїм учням: «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Діяння 1, 8). Отець послав Сина у світ задля спасіння світу; тепер Син посилає від Отця Святого Духа, щоб він зробив Його учнів здатними давати свідчення про це спасіння перед людьми.

Бути справжнім християнином — бути свідком

Слово «свідок», — грецькою мовою «μαρτυρ», — має ще інше значення, а саме — «мученик». Можливо, не кожен Христовий учень стане мучеником. Проте, кожен із нас покликаний від самого Хрещення, коли ми отримали Святого Духа, ставати і бути живим і відважним свідком Христа у цьому світі. А намагаючись бути ним, тобто справжнім християнином, свідком Христа, мусимо рахуватися із тим, що проти нас будуть скеровані зусилля диявола і його слуг. «Переслідували мене — переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали — зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене. Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини!» (Йо 15, 20–21.25), — попередив Господь своїх апостолів і нас, їх послідовників. Християнство не є «релігією страждання», як часом хтось би міг сказати, але християнство є релігією любові, за яку не раз доводиться страждати. Це добре відомо тим, хто справді любить чи намагається щиро любити свого ближнього. Любов нерідко завдає страждання і то, дуже часто, безпідставного, нічим не завиненого страждання. Неначе відгомін згаданих Господніх слів звучать роздуми славного американського проповідника минулого століття кардинала Фултона Шіна: «Щоб ділити з Ісусом Його життя, треба розділити з Ним Його долю. Світ буде ненавидіти Його послідовників не через зло у їхньому житті, а через його відсутність, тобто через їхню доброту. Доброта не породжує ненависті, але вона дає можливість ненависті показати себе. Чим святіше і чистіше життя, тим більше воно притягатиме злість і ненависть» (Життя Христа, 316).

В іншому кінці світу, більш-менш у тому самому часі, тобто в другій половині ХХ-го століття, із карцеру комуністичних таборів, де він провів 13 років, з них аж 9 — в камері-одиночці, в’єтнамський католицький єпископ, пізніший кардинал Франсуа Ксавєр Нгуєн ван Туан пише своїм духовним дітям і таємно передає на волю таке повчання: «На шляху, яким ти ідеш, є запашні квіти і чудові краєвиди, але є також терня і рови, тигри і пантери; є друзі, але є також неприятелі. Стрінеш періоди дощів, але також періоди посухи. Все це — неминуче. Продовжуй крокувати з Господом, подібно як Святі…; не зупиняйся, не втрачай часу. Не бійся критики, не ходи кругами, щоб вполювати людську похвалу… Якщо бажаєш уникнути страждань, не думай стати святим»… (Il cammino della speranza, 138–140).

Пратулинські мученики

У нашому народі, який теж удостоївся «великого дару Хрещення» у всі часи теж не бракувало мужніх ісповідників і мучеників, які були готові заплатити найвищу ціну зі свого життя за свою вірність Богові, Христовій Церкві і прадідівській вірі.

Ми вчора спогадували пам’ять українських новомучеників з села Пратулин, що на Підляшші, теперішня Польща. Саме в цей день, 24 січня, 147 років тому, коли парафію насильно намагалися відтягнути від Католицької Церкви, біля храму прийшли близько 500 парафіян, простих, але свідомих і вірних християн греко-католиків, щоб засвідчити свою віру і стати на захисті своєї єдності з наступником апостола Петра. 13 з-поміж них того дня загинули мученицькою смертю від куль царських солдатів на церковному подвір’ї. Коли військові скерували проти безборонних християн свої багнети, один із старших парафіян, Данило Кармаш, зрозумівши до чого все йде, підняв над головами зібраних людей Розп’яття і вигукнув на повні гурди: «Це не бійка за церкву, а війна за Христову віру»… 25 років тому, нині теж святий папа Іван Павло ІІ проголосив їх блаженними мучениками, тим самим поставивши їх взірцем для всіх вірних нашої Церкви. Бо вони, подібно як св. Стефан і св. Йоан Христитель пригадують усім нам нині про наш обов’язок свідчити про Христову віру і бути готовими до певних жертв, а може і страждань, Христа ради і Його Євангелія.

Чи ми вже відчули на собі ціну буття Христовим учнем?

Чи ми вже відчули на собі ціну буття Христовим учнем? Чи ми зазнали Христа ради насмішок, нерозуміння, приниження і кпин? А, може, ми щось втратили через свою вірність Христові і Христовій Церкві? Якщо так, то радіймо разом з усіма Святими, бо, як каже апостол народів св. Павло, «нам дана ласка Христа, не тільки вірувати в Нього, але за нього також і страждати» (Флп. 1, 29). Споглядаючи історію Церкви, можна легко переконатися у правдивості слів св. Павла з його Послання до свого духовного сина Тимотея: «Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2 Тим. 3, 12).

Господь нас попередив. Святі усіх часів підтверджують Його слова. А ще — засвідчують силу благодаті Божої, силу Святого духа, якою можна подолати всі супротивні сили. Тож не дивуймося і не страхаймося. Радше готуймося до випробувань у вірі, дорогі у Христі, і не вагаймося свідчити нашу віру перед нашими ближніми! А якщо нам буде дана ласка не тільки вірити в Христа, але й за Нього бодай трохи постраждати, — радіймо, як до цього закликає нас святий Петро: «Щасливі ви, як вас ганьблять за Христове ім’я, бо Дух слави і Божий на вас покоїться!» (1 Птр. 4, 14).

Нехай цей Божий Дух, Якого ми прийняли у Святому Хрещенні і Миропомазанні, і Якого будемо знову причащатися у цій Божественній Літургії, скріпляє нас на нашій дорозі віри і допровадить нас до її цілі, якою є спасіння наших душ (пор. 1 Птр. 1, 9). Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ