СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Богдан Дзюрах: Чи можу я у своїй молитві обійтися без спільноти Церкви?
У черговому духовному роздумі із серії «Слово на дорогу» владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, застановляється над спільнотним виміром молитви.
«Браття, моліться завжди всякою молитвою і благанням; і цього пильнуйте, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих і за мене, щоб Бог, коли уста мої відкрию, дав мені сміливо звістувати тайну Євангелія, якого я посол у кайданах, щоб я говорив сміливо про нього, як мені належить» (Еф. 6, 18–20).
Молитва — це дихання нашої душі, без якого наше християнське життя неминуче завмирає. Є різні святі у Церкві — вчені і неписьменні, багаті і убогі, монахи і царі, — проте немає жодного святого, який би освятився без молитви. Тому нам слід у першу чергу пильнувати нашої молитви, якщо бажаємо зміцнюватися у вірі і зростати у святості, до якої нас кличе Господь Бог.
Але молитва є рівно ж джерелом Божої благодаті для наших братів і сестер у вірі, яких св. Павло у своїх посланнях називає ім’ям «святі», і за яких заохочує молитись. На цьому, між іншим, полягає цінність і важливість спільної літургійної молитви в церкві. Дехто каже: «Я можу і вдома помолитись». На це можна заперечити: навіть якщо тобі самому не бракує церковної спільноти (хоч і це не правдиве твердження!), все ж без тебе, без твоєї присутності і твоєї молитви спільнота буде убогішою, твоє місце у храмі залишиться порожнім. На нашу приналежність до церковної спільноти не можна дивитися лише крізь призму власної духовної вигоди, мовляв, коли мені потрібно, йду до церкви, а поза тим — знайду тисячу виправдань, щоб сидіти вдома; ми мусимо почуватися рівно ж відповідальними за те, щоб будувати Христове Тіло, яким є Церква і підтримувати її членів нашою молитвою і добрими ділами.
Насамкінець св. Павло просить молитися за нього, а в його особі — за всіх служителів Євангелія. Хоч ми, священнослужителі, одягнені благодаттю священства, все ж самі зі себе не можемо зробити багато. Подібно як св. Павло, проповідник може хіба що відкрити уста, але мудрість, відвагу і силу проповіді запевняє Бог Своєю благодаттю.
Завжди зі зворушенням згадую звичай, який існував у моїй родинній парафії: після Євангелія перед проповіддю усі присутні в церкві ставали на коліна і молилися за проповідника словами-піснею: «Дух Святий снийдет на тя і сила Вишняго отінить тя»…
То ж дбаймо про молитву — за себе, за братів і сестер у вірі, особливо за переслідуваних християн, і обов’язково — за служителів церковних. Моліться і за мене, щоб я належним чином згідно з Божою волею сповняв своє покликання у Церкві — на спасіння власної душі і на добро Божого люду!
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
Локації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
