Владика Богдан Дзюрах: чого нас можуть навчити сьогодні перші спільноти християн?

25 жовтня 2024

У духовному роздумі зі серії «Слово на дорогу» владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, ділиться думками про те, чого нас сьогодні можуть навчити перші спільноти християн.

Владика Богдан Дзюрах: чого нас можуть навчити сьогодні перші спільноти християн?

«Ви бо, брати, почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї у Христі Ісусі, бо й ви терпіли те саме від ваших земляків, як і вони від юдеїв, які і Господа Ісуса вбили, і пророків, і нас переслідували…» (1 Сол. 2, 14–15).

Подібно як в індивідуальному плані нашим ідеалом і взірцем до наслідування є Господь наш Ісус Христос, на образ Якого ми були сотворені і до уподібнення Якому ми покликані, так само для кожної християнської спільноти емблематичним став приклад першої спільноти християн, що в Єрусалимі. Святий Павло невипадково згадує про це, що християни у Солуні, прийнявши нове життя у святому Хрещенні, «почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї».

Про стиль життя цієї єрусалимської спільноти маємо докладне свідчення, яке залишив нам євангелист Лука в Діяннях святих апостолів. Отож, це була спільнота, яка відзначалася великою єдністю і взаємною любов’ю між усіма її членами. Ця спільнота Христових учнів мала «одне серце і одного духа», усе у них було спільним і ніхто не називав своїм нічого з того, що посідав, але все служило спільному благу (пор. Діяння 2, 44–45; 4, 32–33). Члени спільноти відзначалися «радістю і простотою серця», «хвалили Бога і втішалися любов’ю усього люду» (2, 46–47).

Вони творили молитву в храмі та ламання хліба (Євхаристію) по домах, і перебували в апостольській науці, а з цього подвійного духовного джерела походила велика сила їхнього свідчення про Христа Воскреслого: «Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі» (4, 33).

Втім, ця ідилічна картина не тривала довго. Там, де Господь пробуджує красу життя у вірі, диявол підносить голову проти прихильників і послідовників Христа. Так було в Єрусалимі, де вже незадовго Ірод стяв голову апостолові Якову, братові Йоана Богослова (12, 2), а відтак «підняв руку, щоб гнобити деяких із Церкви» (12, 1), передовсім її провідника — апостола Петра (12, 3 нн).

Коли ми справді будемо послідовними у нашій вірі, то, будьмо певні, наша поведінка буде не лише викликати схвалення і захоплення у нашому оточенні, але і пробуджуватиме спротив, бунт та агресію багатьох. І в наш бік полетить каміння. І це не повинно нас дивувати, ані бентежити. Радше навпаки — це буде знак, що ми ідемо вірною дорогою наслідування нашого Господа, якого вороги розп’яли з заздрості, і перших християн, які зазнавали утисків і різного роду поневірянь передовсім від своїх «земляків», тобто від найближчого оточення.

Просімо тільки в Господа такої ж послідовності у вірі і витривалості в любові до кінця, які були у перших християн. Тоді станемо вінцем слави для Церкви і для нашого народу, а самі осягнемо ціль нашої віри — спасіння наших душ.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії