Владика Богдан Дзюрах: Бог є Богом неможливого

13 січня 2023

Наскільки важливо у своїх щоденних проханнях до Бога не обмежувати Його всемогутності лише до наших земних потреб, але й шукати те, що може запевнити і подарувати лише Він — прощення гріхів, спасіння, вічного життя. Про це роздумує апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владика Богдан Дзюрах.

Владика Богдан Дзюрах: Бог є Богом неможливого

«У людей це неможливо, — але не в Бога; у Бога бо все можливо» (Мр. 10, 27).

Бог є Богом неможливого. Саме тому людина звертається до Бога, коли, з одного боку, постає перед ситуаціями чи справами, які, по-людськи беручи, видаються для неї неможливими до здійснення чи вирішення (і часто-густо такими насправді є), а, з іншого боку, тому що відчуває у своєму серці покликання до чогось настільки великого, чого власними силами осягнути не те, що важко, але — абсолютно неможливо.

Втім, люди, як правило, згадують про Бога лише в першому випадку, згідно з відомим прислів’ям: «Як тривога, то до Бога». Бог тим не «ображається», бо Він є нашим Батьком і прагне допомогти нам кожної миті, а особливо там і тоді, де і коли ми почуваємося безсилими і безпорадними. Він тоді бере нас на руки і переводить через складні ситуації нашого особистого, родинного і національного буття, так що не раз після певного часу, згадуючи ту чи іншу подію чи ситуацію, ми мусимо визнати: тут діяв Бог, діяла Його десниця, виявила свою силу Його любов до нас і благодать.

Подібний досвід укріплює нашу довіру до Всевишнього, Який є нашим Батьком, Отцем Небесним, і на поміч Якого можемо розраховувати у найбільш драматичних моментах нашого життя. Цього вчить нас сам Господь Ісус, Який, будучи досконалим Богом, але і досконалою людиною, цілковито довіряв Отцеві і покладався на Нього там, де потрібно було Божого всемогутнього втручання. «Отче, я знаю, що Ти завжди мене вислуховуєш» (Йо. 11, 42) — молиться перед гробом Лазаря, якого мав за хвилю воскресити; «Авва — Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти» (Мр. 14, 36) — говоритиме за кілька днів перед своїми власними стражданнями, відганяючи від серця темряву страху і тривоги.

Втім, ми часто обмежуємо діяння Бога виключно до земних горизонтів нашого буття. Ми просимо Його про дочасні речі: здоров’я, успіх, порятунок, і, — у випадку, коли отримаємо жадане, — задовольняємося тим, що маємо тут і тепер. Таким чином ми, можливо несвідомо, спотворюємо образ Бога, Якого починаємо сприймати і трактувати як виконавця нашої волі, а не як Бога, воля Якого має сповнитися у нашому житті. Ми не подібні до Богородиці, яка казала Божому посланцеві: «Ось я — слугиня Господня, нехай зо мною станеться по твоєму слову» (Лк. 1, 38), а радше подібні до апостолів, які з претензіями наближались до Ісуса, майже вимагаючи: «Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросим» (Мр. 10, 35). Ісус слушно докорятиме їм: «Не знаєте, чого просите» (Мр. 10, 38).

Нам треба наближатися і звертатися до Бога саме як до Бога, нашого Спасителя, і просити в Нього в першу чергу того, що людськими силами справді неможливо осягнути: спасіння, прощення гріхів, вічного життя, воскресіння з мертвих. Бо саме задля того Він прийшов на цей світ: «Він задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес…».

Знаменно, що вислови про всемогутність Божу у Святому Письмі згадуються саме в контексті спасіння, як от у Благовіщенні, яке заповідає народження Спасителя: «… нічого бо немає неможливого в Бога.» (Лк. 1, 37), чи в описі зустрічі Ісуса і апостолів з багатим юнаком, коли апостоли, побачивши, як юнак відійшов сумним, не наважившись позбутися земних багатств на користь вічного життя, спитали Ісуса: «„Хто ж тоді може спастися?“ Ісус же, поглянувши на них, мовить: „У людей це неможливо, — але не в Бога; у Бога бо все можливо.“» (Мр. 10, 26–27).

То ж не вагаймося звертатися до Бога у важких ситуаціях нашого щоденного життя, які виглядають, або й насправді є безнадійними з людської точки зору. Бог може зарадити усьому, може змінити все у нашому житті, якщо ми, зі свого боку, на відміну від багатого юнака, будемо готові мінятися самі, приймати Божу волю за прикладом Діви Марії.

Але передовсім шукаймо в Бога того, що тільки Він нам може запевнити і подарувати: прощення гріхів, спасіння, вічного життя. Тоді Він справді буде нашим Богом, а ми — його дітьми, Його народом.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії

Фото: VaticanNews. Жінка молиться і плаче в одному із храмів Львова.