Владика Андрій Рабій: Підтримаймо створення Національного музею Голодомору-геноциду в Києві

Місяць листопад для українців, українців у серці та людей доброї волі є часом вшанування жертв Голодомору, жахливого і спланованого сталінсько-радянським режимом голоду українців на теренах Центральної, Східної і Південної України та Кубані у 1932–1933 роках.

З історії Голодомору

Примусове та довготривале голодування мільйонів українців призвело до смерті принаймні 10, 5 мільйонів згідно найновіших розслідувань! Це була навмисна політика як реакція на спротив волелюбного селянства проти введеної колективізації у 1928 році, коли забиралися приватні ділянки, худобу та сільськогосподарське знаряддя до колгоспів, примушували до праці в колгоспі, де платили збіжжям, якого було мало для того, щоб прогодувати родину.

Задокументовано близько 4 тисяч масових виступів селян проти колективізації на початку 1930-х років. Щоб зламати спротив селян, було введено непомірний план заготівлі хліба, що змушував передавати усе зібране зерно на користь держави, яка продавала його за безцінь закордон. Селяни почали масово виходити з колгоспів, забираючи свою власність назад. Для збереження колгоспів і майна у руках держави режим 7 серпня 1932 року прийняв репресивну постанову, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків». Все колгоспне майно прирівнювалося до державного, а за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання. Згідно з цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом. Було організовано спеціальні групи людей, які обшукували населення, аби силою вилучати зерно. Такі обшуки супроводжувалися терором, фізичними та моральними знущаннями над людьми.

Ще неймовірно жортоким було рішення політбюро Центрального Комітету Комуністичної партії України під тиском Молотова від 18 листопада 1932 року про права держави забирати у селян не тільки зерно, а й інші продукти харчування та майно, яке можна було продати або обміняти на їжу. Також було запроваджено специфічний репресивний режим — «чорні дошки». Занесення на «чорні дошки» означало фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборону торгівлі і підвозу товарів, заборону виїзду селян та оточення населеного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією. У 1932–1933 роках режим «чорних дощок» діяв у 180 районах УРСР (25 % районів). Такий репресивний режим було застосовано лише в Україні і на Кубані, тобто в місцях компактного проживання українців.

Найгірший час Голодомору припадає на червень 1933 року. Щодня мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини — 1168 осіб, щохвилини — 20.

Навіть сьогодні не знаємо достеменно скільки людей загинуло в час Голодомору. Більшість істориків та науковців ставерджує, що понад 7 мільйонів померли в Україні та 3 мільйони українців на Кубані, Центрально-Чорноземній області, Поволжі та Казахстані. Окрім кількості, важко встановити імена тих, хто загинув від Голодомору, бо було заборонено записувати дійсну кількість смертей. Сьогодні виявлено таємні списки деяких сільрад із переліком померлих в 1932–1933 роках. Ці списки вдвічі перевищують офіційні дані. Цілком зрозуміло, що такі випадки були непоодинокими. Існувала заборона записувати причину смерті як «голод», тому в актах про смерть вказували «від тифу», «виснаження», «від старості». В 1934 році всі книги РАЦСів про реєстрацію смертей були передані до спеціального відділу ГПУ. Українці вимирали сім’ями, селами, і не завжди померлих обліковували. Рівень незареєстрованої смертності невідомий, але цілком очевидно, що померли мільйони.

Заснування музею Голодомору

Для вшанування жертв Голодомору, зібрання та дослідження історії Голодомору, було ухвалено українським урядом про створення Меморіалу пам’яті жертв голодоморів. У 2010 році було відкрито меморіальну частину тепер вже Національного музею Голодомору-геноциду на березі ріки Дніпра у місті Києві. Ця перша частина Меморіалу складається з частин: дві скульптури янголів, що є символічним входом до музею, площа «Жорна долі», по колу якої розташовані художні скульптури жорен, а в центрі площі — скульптура дівчинки, яка має назву «Гірка пам’ять дитинства». «Свіча пам’яті» оточена комплексом художніх композицій (лелеки, залізні хрести, кам’яні брили, плити із викарбуваними роками злочину проти українського народу). Зала пам’яті — центральна частина Меморіалу, яка наразі виконує функції музею, алея «Чорні дошки» — гранітні плити із переліком населених пунктів, до яких був застосований спеціальний режим винищення населення під час Голодомору.

Зараз тривають роботи над другою, музейною, частиною Меморіалу. Вартість проекту — 125 мільйонів доларів США, з яких 65 мільйонів є надано українським урядом для будівництва музею, а 60 мільйонів потрібно зібрати для створення та облаштування матеріалів музею, проведення досліджень та заснування фонду на його подальше існування та розвиток. Саме цим займається Міжнародний благодійний Фонд Музею Голодомору, який був створений трьома організаціями — Всеукраїнська правозахисна організація «Меморіал» імені Василя Стуса, Громадський комітет з вшанування пам`яті жертв Голодомору — геноциду 1932–1933 рр., та Світовим Конгресом Українців. Фонд Музею має наглядову раду у складі:

• Іван Васюник, голова Наглядової ради
• Його Блаженство Святослав (Шевчук), Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви
• Його Блаженство Митрополит Епіфаній, предстоятель Православної Церкви в Україні
• Віктор Ющенко, президент України 2005–2010
• Тоні Ебботт, прем’єр — міністр Австралії 2013–2015
• Стівен Харпер, прем’єр-міністр Канади 2006–2015
• Філя Жебровська, голова Наглядової ради АТ «Фармак»
• Оксана Забужко, письменниця, лауреат Шевченківської премії, дочка і онука свідків Голодомору
• Андрій Козицький, історик, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка),
• Олена Кошарна, засновниця та головна виконавча директорка Horizon Capital, голова Ради директорів Американської торговельної палати (ACC) в Україні, заступниця Президента Світового конгресу українців),
• Наталія Яресько, міністр фінансів України 2014–2016
• Степан Кубів, голова ГО «ВПО „Меморіал“ імені Василя Стуса, перший віце-прем’єр-міністр України та міністр економічного розвитку і торгівлі України 2016–2019
• Богдан Онищук, голова Ради Канадсько-Української Фундації
• Стефан Романів, перший заступник Президента Світового конгресу українців.

Наглядова Рада відповідає за зібрання та відповідальне, ефективне і прозоре використання коштів для розвитку музею.

Прохання про підтримку музею

Його Блаженство Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, звернувся з проханням в особливий спосіб до українців, українців в серці та всіх людей доброї волі долучитися до збірки коштів для створення музею. Усі жертводавці будуть належно записані та пошановані. Періодично будемо повідомляти про хід збірки та опубліковувати списки жертводавців. Ви можете зробити свій внесок так:

Долучуйтеся до доброї і дуже потрібної справи — створення чудового і потрібного Національного Музею Голодомору-геноциду, який правдиво, цікаво, широко висвітить жахіття Голодомору, вшануває пам’ять усіх померших і ми взнали їхні імена, і нагадуватиме про звірства сталінсько-радянського режиму в Україні. Це потрібно зробити для наших майбутніх поколінь, для майбутнього України та попередження такого жахіття де-небудь у світі.

З молитвою,
Ваш у Христі,

† Андрій Рабій,
єпископ-помічник Філадельфійський

Локації

Вінніпезька архиєпархія

Філадельфійська архиєпархія

Персони

Владика Андрій Рабій
Єпископ-помічник Вінніпезької архиєпархії

Дивіться також

Задля підтримки єпархіального служіння в Едмонтонській єпархії провели благодійний вечір
18 грудня

Блаженніший Святослав на Вечорі благодійності УКУ: «Ми були там, де можна побачити надію»
16 грудня

«У Божому Слові ми отримуємо дороговказ, в Таїнствах — силу, щоб нести це відповідальне покликання», — митрополит Борис Ґудзяк
14 грудня

Митрополит Володимир Війтишин здійснив Чин освячення паліативного медичного центру Карітасу у Войнилові
11 грудня

Дивитися ще