СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Віра як простір вияву Божої сили»: проповідь у Шосту неділю після Зіслання Святого Духа
«Щоразу, коли ми визнаємо свою людську обмеженість і гріховність і навіть власне невірство перед обличчям Бога, то показуємо свою немічність і створюємо простір для Його дії. Стаємо подібними до старозавітного пророка, який казав: «Говори! Слуга Твій слухає!» (І Сам. 3, 10). Ми тоді даємо можливість Богові діяти, а самі начебто відступаємо на задній план». Про це мовив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у Шосту неділю після Зіслання Святого Духа, 24 липня 2022 року.
має владу на землі гріхи відпускати»
(Мт. 9, 6)
Преподобні та всечесні отці!
Дорогі браття і сестри в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Любі наші вірні, які в різних куточках України і світу єднаються зараз із нами
в молитві за допомогою живої трансляції!
Дорогі наші діти!
Дорогі парафіяни Патріаршого собору тут, у Києві!
Слава Ісусу Христу!
Сьогоднішнє слово Божественного Євангелія, яке ми чули з вуст Матея, є величним гімном прослави Божої сили, всемогутності, що проявляється серед людської немочі, людського невірства й гріха. Цікаво, що цю подію — оздоровлення розслабленого чоловіка, ми знаходимо й у інших синоптичних Євангеліях. Про неї оповідають Лука і Матей, що вказує на її важливість.
Якщо ми порівняємо текст Матея з описами інших євангелистів, то побачимо, що він опускає дуже багато деталей. Наприклад, Лука говорить, що розслабленого несли четверо друзів, які розламали стелю в хаті, щоб спустити його і поставити перед Учителем. Натомість Матей це опускає, але він хоче наголосити на чомусь іншому.
Божа здатність відпускати гріхи
У сьогоднішньому Євангелії два рази звучить слово «влада». Очевидно, що це не та влада, про яку ми звикли чути в наших медіа чи яку ми сьогодні розуміємо по-своєму в її суспільному чи політичному вимірах. Тут йдеться також про силу. Грецьке слово «ексусія» може позначати як владу, так і силу, тобто здатність, могутність. Сьогодні в центрі дискусії між Христом і свідками, законовчителями, які бачать те, що відбувається, є здатність і можливість відпускати гріхи.
Христос проявляє свою силу як антитезу до безсилля розслабленого. Євангелист будує розповідь, протиставляючи силу Божу, яка діє в Христі, із неміччю розслабленого чоловіка, який безвладний над собою, тож інші мають його принести. Та влада, яку сьогодні урочисто проголошує Євангеліє, є виявом божества Ісуса Христа. Адже, згідно з юдейським розумінням, владу відпускати гріхи має тільки Бог: якщо людина грішить проти Творця, то, крім Нього, ніхто інший не зможе змінити стосунку між ними.
Всемогутність Божа і гріховність людини
Отож Христос показує, що сила Божа, яка діє в Ньому, наближається до немочі людини. Бог перший робить рух назустріч людині. Антитезою до сили Божої є гріховність розслабленого чоловіка. Примітно, що немічний нічого не говорить. Мовчать і ті, що його принесли. Але промовляє Христос. Бо сила Божа присутня в Його слові, — у тому слові, яким Він створив світ: «Тоді сказав Бог… Тож сталося так» (Бут. 1, 6–7). Те творче слово проникає в людину і ламає гріховну відстань, яка паралізує її стосовно Творця.
Христос начебто наповнює Божою силою безсильного і розслабленого чоловіка. Це може статися лише тоді, коли гріх усувається із серця людини. Який кінець цієї історії? Розслаблений повертає свої сили і стає причасником Божої сили, яка дається як Боже слово на відпущення його гріхів. Наприкінці Христос йому каже: «Встань, візьми твої ноші й іди до свого дому» (Мт. 9, 6). Той встає, бере і йде. Увесь народ вражений силою і владою, яка торкається немічної, розслабленої і грішної людини.
Містична «віра»
Пригляньмося сьогодні до того, що уможливило прояв Божої сили. Адже Христос прямо про це говорить. Каже євангельський текст: «Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому…» (Мт. 9, 2). Про яку віру йдеться? У чому вона проявляється? Що означає вірити?
Ми часто вживаємо це слово «віра» і воно часом втрачає свій істинний зміст. Ми так часто не віримо нікому. Слово «віра» має часом вузькоконфесійне значення належності до якоїсь церковної конфесії чи організації.
Що ж такого і в кого побачив Ісус Христос, що це уможливило вияв Божої всемогутності? Христос сам нам про це розповідає. Він побачив віру друзів розслабленого.
Віра — це не лише пошук дешевого містицизму, як ми сьогодні можемо сказати. Сучасна людина, яка втрачає віру в Бога, відразу потрапляє у світ езотерики, шукання різного окультного знання. Людина шукає, у який спосіб таємно собі присвоїти, начебто викрасти Божу силу, щоб побороти свій гріховній параліч і стати всемогутньою.
Віра як простір вияву Божої сили
Але яку віру Христос ставить нам сьогодні як приклад для наслідування? Йдеться про віру, яка створює простір для вияву Божої сили і яка перетворюється на конкретні діла любові та милосердя. Справді, яку треба було мати віру, на що треба було надіятися, щоб здалеку принести на ношах чоловіка, сподіваючись на його зцілення! Це якраз та віра, яка перетворюється на завдання, яка стає місією, створює простір для прояву Божої сили. Тому каже апостол Павло, що сила Божа проявляється в його немочах.
Щоразу, коли ми визнаємо свою людську обмеженість і гріховність і навіть власне невірство перед обличчям Бога, то показуємо свою немічність і створюємо простір для Його дії. Стаємо подібними до старозавітного пророка, який казав: «Говори! Слуга Твій слухає!» (І Сам. 3, 10). Ми тоді даємо можливість Богові діяти, а самі начебто відступаємо на задній план.
Принести ближніх до Бога у молитві
Слухаючи про діяльну віру, яка перетворюється на місію, завдання, пригадуємо сотню різних геройських історій із фронту, коли наші воїни, ризикуючи власним життям, рятують поранених товаришів. Як часто можна почути про ноші, на яких носять розслабленого, пораненого, який сам собі не може зарадити. Ці ноші несуть мужні руки друзів, побратимів. Коли хтось із вас відвідає такого воїна, який, можливо, втратив кінцівки, але його врятували побратими, то в його очах ви побачите віру в перемогу, у силу Божу, яка проявляється навіть серед людської немочі. Вони стають дивними вчителями віри тих, хто, можливо, займає теплі кабінети і багато говорить, але до кінця не вірить у те, що каже.
Стоячи сьогодні в храмі, згадаймо всіх наших рідних, близьких, знайомих, які нас потребують, щоб ми, наче ті євангельські друзі, принесли їх до Бога в молитві. Бо йдеться не лише про якусь фізичну неміч і ваду, а й про гріховність і невірство, яке розбиває і забирає в нас силу і здатність продовжувати боротьбу.
Скільки людей сьогодні справді знеохочується, у скількох опускаються руки, бо швидкого успіху ми, на жаль, не бачимо. Принесімо їх сьогодні на ношах нашої віри і молитви до Христа, який прощає гріхи та зцілює немочі людини. Віддаймо самі себе і одне одного, як каже сьогодні Божественна Літургія, Христу-Богові!
Просімо Його, щоб Він виявив свою переможну владу над Україною, щоб проявив свою силу, щоб серед нашої немочі ми були сильні вірою в Нього, щоб серед нашого страждання творили простір для прояву Божої всемогутності, яка сьогодні є між нами, і тоді перемога України над ворогом, який поневолює, буде перемогою Божої сили над людською ницістю, Божого милосердя над людською злобою, Божого миру над війною, яку спричинює гріх, що руйнує людське життя!
Віра княгині Ольги
Сьогодні ми святкуємо пам’ять блаженної Ольги, княгині Київської, яку називаємо рівноапостольною. Це особлива жінка в історії Київської держави і нашої Церкви. Сам факт її віри в Бога перетворився на місію, завдання. Вона стала ранньою досвітньою зорею, яка передвіщала схід великого сонця. Тим ясним сонечком наш народ вважає князя Володимира, хрестителя України. Його пам’ять святкуватимемо через кілька днів.
Віра княгині Ольги стала не лише особистим фактом — вона у власній вірі принесла Богові весь свій народ, наш княжий Київ, усю Українську Державу. Це вона дозволила силі Божій проявитися серед простору київського Божого народу. Просімо її сьогодні, щоб, як колись, вона молилася за наше місто Київ, за нашу Україну та її народ.
Святкуючи пам’ять рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги, ми зазвичай відновлюємо наші хрещальні обіти, відрікаючись від сатани і всіх діл його і обіцяючи служити Христові та з Ним з’єднатися. Зробімо ці оновлення наших хресних обітів для того, щоб сила Божа проявлялася в тілі нашого народу, а весь світ із подивом говорив так само, як ці євангельські люди, і «славив Бога, що дав таку владу [силу], людям» (Мт. 9, 8). Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
