«Він був живою іконою нашого Татуся», — Блаженніший Святослав про Блаженнішого Любомира Гузара

1 червня 2021

Учора, 31 травня 2021 року, вірні Української Греко-Католицької Церкви молитовно відзначали четверті роковини відходу до вічності Людини, яка була моральним авторитетом для мільйонів українців із різних куточків нашої держави та із-за кордону, Блаженнішого Любомира Гузара.

«Він був живою іконою нашого Татуся», — Блаженніший Святослав про Блаженнішого Любомира Гузара

Ми запитуємо себе: а ким був, властиво, цей чоловік? Мабуть, так Мойсей міг побачити Бога лише зі спини, так само і ми можемо дати відповідь на це запитання лише із плином часу. Ми знаємо, що Господь Бог, коли посилає якусь людину у світ, дає їй певне завдання, певну місію. Між нами ми бачили Патріарха. І ми знаємо зі Священного Писання, що коли Господь давав біблійним патріархам певне завдання, Він навіть міняв їм ім’я, щоби саме ім’я цієї особи було саме маніфестом Божої волі, яку ця особа, покликана сповнити. Між нами ми мали Патріарха Любомира — патріарха не за титулом не за канонами, чи якимись світськими поняттями, які минають. Ми мали патріарха за його внутрішнім найглибшим онтологічним сенсом та змістом. Ми мали патріарха, ім’я якого — Любомир.

Святий Йоан Золотоустий навчає, що завданням кожного батька є відкрити своїм дітям два світи. Світ видими і невидимий. Світ людей і світ Небесного Божого Царства. Наш Любомир прийшов у цей видимий світ тут, у своєму рідному Львові, на Личакові. Був охрещений у церкві Петра і Павла, про що із гордістю завжди згадував. Доля вигнанця відкрила перед цим юнаком цілий світ різних мов, різних культур. І ось він прибув назад до нас, у свою рідну обітовану українську землю, майже після півстолітньої відсутності…

… Очевидно, що тоді Любомирові було важко зрозуміти, що діється в тій Україні, про що, зрештою, він сам багаторазово говорив. Йому важко було зрозуміти, що переживає це суспільство. Він із подивом споглядав ту Церкву, яка воскресає після свого знищення, катакомбного життя. воскресає уже у вільній, незалежній Україні. Що він робив для того, щоб зрозуміти? Святий Августин каже так: вірю для того, щоб розуміти. І розумію для того, щоб вірити. І Любомир вірив. Найперше вірив у Бога. Він вірив, що Господь Бог має якийсь особливий план, промисел, дорогу спасіння для України, яку й годі було йому по-людськи збагнути. Але він Йому вірив, він Йому довірився і за Ним ішов навіть туди, куди не розумів, точно так, як старозавітні біблійні патріархи.

Але він теж вірив у людину. Він хотів бути людиною з великої літери, він довіряв людині і слухав людей. Скільки разів цей мудрець збирав довкола себе людей, учених і невчених, молодих і старших, і їх слухав! У його особі, у його поставі, у його вірі, у його глибокому духовному святому житті ми бачили образ люблячого батька.

Ім’я Любомир складається з двох слів, де на першому місці є любов. Ми можемо сказати, що своїм життям і своєю місією Любомир наче переспівав тут славну фразу св. Августина про розуміння і віру — він любив для того, щоб розуміти, і розумів для того, щоб любити. Тому до нього так усі горнулися, бо ніхто ніколи не бачив його злобним, ніхто ніколи не відчув якоїсь його постави, яка би відкидала, навпаки. Навіть тоді, коли він картав — він любив, бо хотів добра для цієї людини. І тут справджується ще одна фраза св. Августина: якщо ти хочеш когось виправити, якщо ти хочеш комусь дорікнути — спочатку його полюби. І Любомир полюбив, полюбив усіх нас, тому ніхто ніколи не боявся до нього приходити і відкривати йому найпотаємніші куточки свого серця, бо завжди бачив у його очах люблячого батька, який тебе через свою любов зрозуміє.

Я пригадую, як одного разу його запитали: «Що би Ви побажали українським олігархам?», а він сказав: «Я би їм побажав частіше ходити на похорони». Блаженніший Любомир продовжує любити. Бо ми знаємо, що усе минеться, мови замовкнуть, пророцтва сповняться, але любов, як каже апостол Павло, ніколи не переминає. Вона є вічною. Тому Любомир у любові до Бога і до людини своєю особою торкнув вічність. Тепер ми розуміємо, як тепер так само, як апостоли на Тайній вечері розуміли слова Христа: хто бачив мене — бачив Отця. Бо люблячи, любячи нас, він був живою іконою нашого Татуся, до якого він всім серцем взивав: «Авва, Отче».

Блаженніший Любомир назавжди ввійде в історію нашої Церкви і нашого народу як той, хто вмів єднати суперечки і погодити протилежності, який умів об’єднувати, вмів любити і прощати. Назавжди він увійде в історію усіх нас, його духовних дітей, як батько, який є для нас джерелом миру. Багато раз ми чули, що під час Другої світової війни, коли різні люди переступали поріг Святоюрських палат, щоб побачити праведного Митрополита Андрея, вони потрапляли у простір миру, куди війна не могла добратися. Те саме може сказати кожен, хто спілкувався з Любомиром — він носив у собі мир, який є плодом Святого Духа. Мир, який не можна збудувати при помочі людської хитрості чи дипломатичних угод.

Коли почалася війна, коли все наче говорило про цілковиту відсутність, заперечення будь-якого миру, Блаженніший Любомир нам пояснвав, що таке справжній справедливий мир, як у ньому жити, як будувати. Він умиротворяв усіх, бо мир був його способом життя. І тому він умів примиряти. Вмів ділитися тим, що дав йому Господь Бог. Він любив і передавав мир.

Джерело: книга «Блаженніший Вуйко Любко», видавництво «Свічадо», 2017 рік

За матеріалами релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae