СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Він був оригінальним, несподіваним, але завжди — людиною глибокого євангельського духу»: спомин владики Діонісія Ляховича про Папу Франциска
«Перед Папою Франциском слід схилити голову й виявити Господеві глибоку подяку за великий дар цього Святішого Отця, зокрема за те, що 11 липня 2019 року він заснував Апостольський екзархат в Італії. Цим кроком Папа висловив глибоку турботу про духовне благо вірних нашої Церкви, які з різних причин були змушені залишити рідну землю. Створення екзархату мало й надалі має на меті забезпечити якомога ефективнішу організацію душпастирського служіння для наших вірних на італійських теренах».
Повідомлення про смерть Папи Франциска надійшло до мене в храмі Головного монастиря отців-василіян у Римі, коли я очолював Божественну Літургію у співслужінні з о. Робертом Лисейком, ЧСВВ, Протоархимандритом Чину Святого Василія Великого, та о. д-ром Теодосієм Р. Гренем, ЧСВВ, протосинкелом Апостольського екзархату. Це сталося перед читанням Божого Слова. Повідомлення приніс о. Єфрем Кончак, ЧСВВ. Отримавши його, я не зміг стримати сліз. Ця несподівана вістка глибоко мене зворушила. Проте, мусив пригасити емоції, щоб повідомити людей і виголосити проповідь.
Саме в той другий святочний день Пасхи припадало читання з Діянь апостолів, де апостол Петро, замість того, хто зрадив Ісуса, запропонував двох кандидатів: Матія і Йосифа. Кинули жереб, і вибір упав на Матія — його зарахували до одинадцятьох апостолів. З таким вступом я повідомив, що в ці дні кардинали Католицької Церкви зберуться в Сікстинській каплиці, де віддаватимуть голоси, щоб обрати нового Папу, бо сьогодні зранку помер папа Франциск. Це повідомлення викликало сильне зворушення серед присутніх.
Продовжив говорити про Папу як про того, хто думав про хворих і немічних, як і сам був немічний. Він завжди страждав від болю й ганьби воєн у світі та в Україні, адже майже щонеділі з вікна ватиканської палати згадував про «martoriata Ucraina». Проте наші люди не завжди його розуміли… Водночас він глибоко відчував біль світу, а його авторитет, наповнений євангельським духом, завоював довіру людства, про що свідчить наплив людей, які прибули попрощатися з ним.
Перед Папою Франциском слід схилити голову й виявити Господеві глибоку подяку за великий дар цього Святішого Отця, зокрема за те, що 11 липня 2019 року він заснував Апостольський екзархат в Італії. Цим кроком Папа висловив глибоку турботу про духовне благо вірних нашої Церкви, які з різних причин були змушені залишити рідну землю. Створення екзархату мало й надалі має на меті забезпечити якомога ефективнішу організацію душпастирського служіння для наших вірних на італійських теренах. Згодом, 24 жовтня 2020 року, він проголосив мене першим екзархом цієї церковної структури.
Особисто я неодноразово мав зустрічі з Папою Франциском, і щоразу, побачивши мене, він вітався словами: «Слава Ісусу Христу!». Іноді він також цілував панагію. Кілька разів я виступав перед ним, говорячи про опіку над нашими літніми жінками, а одного разу, за філіжанкою чаю в приміщеннях Собору Святої Софії, ділився з ним своєю програмою створення священничого братерства — і він по-батьківськи мене підтримав.
З різними людьми я часто розмовляв про Папу. Завжди намагався його захищати. Він був оригінальним, несподіваним, але завжди — людиною глибокого євангельського духу.
Про це свідчать його листи та енцикліки, зокрема апостольське повчання Evangelii Gaudium — «Радість Євангелія» від 24 листопада 2013 року та Fratelli tutti — «Брати всі» від 3 жовтня 2020 року.
У документі «Радість Євангелія» Святіший Отець пише, що «життя набирає сили, коли даруємо його іншим, а слабне, коли живемо для себе і для власної вигоди» (9), і закликає Церкву до душпастирського навернення, зазначаючи: «Мрію про такий місійний запал, який міг би перемінити все на світі, щоби звички, поведінка, графіки, мова й усі церковні структури стали відповідним каналом для євангелізації сучасного світу, а не для власного самозбереження» (27). Церква покликана бути відкритим домом Отця, а не митницею (47). Іноді необхідно бути батьком блудного сина — залишати двері відчиненими (46), насамперед для бідних і немічних, адже убогі — це привілейовані адресати Євангелія (48). Далі Папа зазначає: «Волію радше Церкву, яка зазнала ушкоджень, поранену й брудну, через те, що вийшла на вулиці, аніж Церкву, яка хвора через те, що закрилася в собі та вхопилася за власну безпеку… Маю надію, що нами керуватиме не так страх помилитися, як страх замкнутися у структури, у звички…» (49).
У документі «Брати всі» Папа Франциск пише, що все пов’язане: небо й земля, сакральне й буденне… Не існує жодного місця чи дійсності, де було б неможливо знайти Бога. Відправною точкою цієї енцикліки є усвідомлення спільної приналежності до людського роду — визнання одне одного братами й сестрами, дітьми одного Творця, які перебувають разом в одному човні. Це вимагає розуміння того, що в глобалізованому й взаємопов’язаному світі спасіння можливе лише разом.
Тому Папа запрошує людство підтримати загальносвітове прагнення братерства й соціальної дружби, любити згідно з «універсальним виміром» (83), мислити й творити відкритий світ. Він закликає виходити з замкнутості в собі, аби знаходити в інших «зростання буття» (88), відкриваючись на ближнього згідно з динамізмом милосердної любові, що спонукає до «загальної спільності». Духовна статура людського життя, по суті, окреслюється любов’ю, яка спонукає шукати краще для іншого, віддаляючись від будь-якого егоїзму (92–93). Любов будує мости, бо ми «створені для любові» (88), а передусім — закликає християн розпізнавати Христове обличчя в кожній відкинутій людині (85).
Також Папа часто напоумляв єпископів, священників і богопосвячених осіб не закриватися в собі, не боятися «забруднювати руки», мати «запах овець», жити Церквою, яка завжди виходить. Ось що він сказав 25 листопада 2014 року на зібранні Генеральних настоятелів чоловічих Чинів і Згромаджень: «Церква народилася, виходячи назовні. Спочатку вона була зачинена за дверима у світлиці, а після П’ятидесятниці вийшла назовні й не повинна знову ховатися. А виходити назовні — означає прямувати до суспільних та екзистенційних периферій. Екзистенційно й суспільно бідні штовхають Церкву вийти поза себе. Маю на увазі бідність мігрантів і біженців… Милосердя — це Бог, який виходить до інших. А Бог завжди милосердний. І ви також — вийдіть!».
У червні 2017 року Папа зазначив, що «неможливо бути справжнім пастирем без внутрішнього полум’я», але також важливим є вміння «викривати те, що несе загрозу життю». І не можна мовчати на зло, бо тоді «ми часто втрачаємо цю здатність засуджувати й хочемо провадити овечок з дещо поблажливим наставленням, яке не лише є наївним, але й шкідливим». Це проявляється тоді, коли йдемо на компроміси, аби «викликати захоплення чи любов» інших.
Отже, Папа Франциск постійно наполягав на поверненні до справжнього євангельського способу життя — простого, убогого, милосердного, радісного. Християни покликані бути «паломниками надії» — і це є надією світу. А ця надія не засоромить нас!
Це — спадщина Папи Франциска!
єпископ-емерит
Рим, 24 квітня 2025 року
