VI Апостольська подорож Папи Лева XIV до Латинської Америки: Перу. День дев’ятий
Дев'ятий день Апостольської подорожі Папи Лева XIV до Латинської Америки, що припав на суботу 14 листопада, пройшов у Перу. Центральними подіями дня стали урочисте коронування статуї Діви Марії безпосередньо в місті Чіклайо, Свята Меса у високогірній місцевості Санта-Крус-де-Сукчабамба, а також спільна молитва Святішого Отця з католицькою спільнотою у санктуарії святого Турибія з Моґровехо в місті Санья.
Папа в катедрі Чіклайо: слідом за Марією до Ісуса, повноти життя
Першим пунктом суботньої програми Апостольської подорожі до Перу, 14 листопада 2026 року, став візит Святішого Отця до катедри Пресвятої Марії у Чіклайо, де впродовж восьми років він звершував єпископське служіння. Папа прибув сюди з особливої нагоди — щоб звершити урочистий обряд коронації фігури Непорочної Діви Марії. Про це повідомляє українська редакція «Vatican News».
Ця святиня має непросту історію: закладений 1869 року собор майже одразу завмер через брак коштів і був добудований лише через пів століття за підтримки Конгресу Республіки. Відновлені 1928 року роботи остаточно завершилися 1939 року. Будівля у формі латинського хреста увінчана великим куполом над середохрестям та має дві дзвіниці, де звучать чотири відлиті в Німеччині дзвони з марійними іменами: «Ave Maria», «Assumpta», «Mater Dei» та «Gratia Plena». Головний фасад храму прикрашає статуя Пресвятої Марії Долин Чіклайо (Santa María de los Valles de Chiclayo) — Небесної Покровительки, на честь якої францисканці у XVI столітті й заснували це місто. Свій нинішній вигляд катедра отримала після комплексної реставрації, проведеної місцевими архітекторами 2002 року.
Урочистому обряду коронації передувала Літургія слова, що відбулася перед храмом, і проповідь Святішого Отця. Пригадуючи час свого єпископського служіння у місцевій дієцезії, він відзначив: «З вдячністю за ті роки, які Господь дарував нам, щоб крокувати разом, я тепер, як Наступник святого Петра, готуюся увінчати цю прекрасну фігуру Непорочної Діви Марії. Цей жест має особливе значення, адже корона, яку я покладу на голову Пресвятої Діви, має символізувати данину вдячності та синівської любові, яку Їй приносить Папа разом з вами та всією Церквою».

Світло, що осяює закутки людського існування
Коментуючи читання з книги пророка Ісаї (Іс 9,1–6), Святіший Отець зауважив, що темрява поширеного насильства та невимовних страждань і сьогодні огортає багатьох людей, затьмарюючи надію та послаблюючи довіру. Проте, попри цей морок, перед очима вірних продовжує сяяти Божий дар, сповіщений пророком: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано» (Іс 9, 5). За словами Папи, саме це беззахисне Дитя — Ісус Христос, Син Божий і Син Марії — є Божою відповіддю людству, яке прагне єдності та примирення. «Лише Він є тим світлом, яке осяює найпотаємніші закутки людського існування, єдиним світлом, здатним визволити нас від гріха та подолати його згубні наслідки в нашому особистому й суспільному житті. Він відкриває нам, ким ми є насправді: синами і доньками Божими, покликаними розділити радість Його спасіння та втіху від усвідомлення того, що ми є братами і сестрами», — зауважив він.
Лев XIV нагадав, що Непорочну Діву недарма величають «Причиною нашої радості», адже через Її «так» під час Благовіщення Бог увійшов у людську історію. Завдяки послухові Марії Отцеві Христос творить усе новим, рятує людство від трагедії гріха та відкриває кожній людині її вічне призначення.
Йти слідом за Марією до Ісуса
Наступник святого Петра наголосив, що побожність до Непорочної Діви є частиною християнського коріння, яке формує ідентичність жителів Чіклайо, адже Богородиця супроводжувала цей народ упродовж поколінь. «З упованням на Її заступництво та опіку я заохочую вас і далі прямувати вперед разом, як єдина Божа родина», — закликав Лев XIV, додавши, що ця родина має прагнути світу любові, співчуття, прощення й справедливости, впевнено ступаючи слідом за Марією до Ісуса — джерела повноти життя та істини.
Звернувшись із синівською молитвою до Непорочної Матері, Святіший Отець пригадав, що саме поруч із Нею він вчився бути пастирем Чіклайо, коли Вона супроводжувала його містечками й містами дієцезії та вчила зустрічатися з людьми й бути уважним до їхніх потреб, як на весіллі в Кані Галилейській. Папа ввірив Її Непорочному Серцю своє життя і служіння Наступника святого Петра, а також попросив Її оберігати й захищати Божий люд, який паломничає на цих землях, та завжди вести його до Ісуса Христа.
Насамкінець Лев XIV запросив присутніх спільно промовити молитву до Небесної Матері:
Ти протягом усього свого земного життя смиренно підкорялася
волі Отця і подала нам приклад простоти,
ми благаємо Тебе й надалі супроводжувати нас
і випросити для нас у Твого Сина, Ісуса Христа, через Твоє материнське серце,
дар уважного слухання Святого Духа,
щоб, з допомогою Його благодаті,
ми були готові вірно слідувати за Ним,
бути будівничими миру та примирення,
а також слугами Божого Царства та наших братів і сестер. Амінь.
Папа у високогір’ї Перу: віра, молитва та праця перемагають зневіру
Після обряду коронування фігури Богородиці у катедральному соборі в Чіклайо, 14 листопада 2026 року, Папа Лев XIV переїхав на місцеву авіабазу імені підполковника Педро Руїса Ґалло, звідки гелікоптером відлетів до високогірної місцевості Санта-Крус-де-Сукчабамба, що стала наступним етапом дев’ятого дня його Апостольської подорожі, четвертого в Перу. Тут Святіший Отець очолив Святу Месу за вотивним формуляром до Божого милосердя. В дорозі до місця проведення Євхаристійного богослужіння він зупинився на молитву в місцевому парафіяльному храмі, де привітався з особами з інвалідністю.
Звертаючись під час проповіді до зібраних на Святій Месі, Лев XIV зауважив, що подорож перуанськими Андами стала для багатьох не лише важким шляхом, а й справжнім паломництвом віри. Він висловив радість розділити з місцевою спільнотою Євхаристійне богослужіння, підкресливши, що кожен крок вірян виражає спільне прагнення зустріти Христа, почути Його слово, прийняти Його Тіло і Кров та зміцнити надію.
Жертовність місіонерів, що принесла плід
Розмірковуючи над першим читанням, фрагментом із Третього послання святого Івана про християнина Гая, який опікувався мандрівними місіонерами, Папа провів паралель із історією перуанських Анд. Він зазначив, що п’ять століть тому завдяки невтомній праці місіонерів, які вирушали в дорогу без запасів і «рекомендаційних листів» заради Христа, у цих горах народилися перші християнські спільноти. Вони принесли сюди звістку про Ісуса та поширили набожність до Господа Чудес з Андабамби та Його Непорочної Матері.
«З часу прибуття перших місіонерів, від Турибія з Моґровехо до мучеників з Чімботе, зерно Євангелія не переставало вкорінюватися і приносити плід на цих землях, тихо, далеко від оплесків і великого визнання. Таким чином тут, у високих Андах, віра зростала просто і щиро, ґрунтуючись на щоденному втіленні євангельських цінностей і проявляючись у традиціях та святах, що об’єднують народи й покоління», — зауважив Наступник святого Петра.
У високогір’ї Анд віра стала способом життя, який захищає від самотності та живиться повагою до Божих заповідей. Посилаючись на вчення Папи Франциска щодо народної побожності, яка глибоко втілена в культуру та передається з покоління в покоління, Лев XIV наголосив: шанування таких цінностей, як земля, чесна праця та родина, слугує потужним і здоровим профілактичним засобом проти «поширеного сьогодні споживацтва й поверхневості».
Далі Наступник святого Петра віддав шану поколінням місіонерів, богопосвячених осіб і катехитів, які забезпечують духовне життя та опіку над громадами у віддалених андійських високогір’ях. Він наголосив, що саме завдяки самовідданій праці священників, катехитів та активних мирян, які проводять богослужіння й допомагають нужденним, євангелізація цих земель приносить рясні плоди.

Зв’язок між вірою, молитвою і дією
Коментуючи євангельський уривок про наполегливу вдову (пор. Лк 18, 1–8) — яка в тогочасному контексті була символом соціальної знедоленості та беззахисності, — Папа зазначив, що ця притча не лише нагадує про важливість молитися й ніколи не занепадати духом, а й закликає відкрити очі на реалії сьогодення. Він підкреслив, що благання про захист і справедливість і досі лунають без відповіді з вуст багатьох людей. «Подумаймо, наприклад, про страждання тих, хто змушений залишати свою батьківщину в пошуках кращого майбутнього для себе та своїх родин у великих прибережних містах; про труднощі зі спадкоємністю поколінь через зниження народжуваності, яке спустошує села; і про виклик справедливого розподілу земних ресурсів», — мовив Лев XIV, наголошуючи, що ці проблеми викликають глибоке занепокоєння і в Церкви, і в суспільстві.
Застерігаючи від спокуси піддатися зневірі, образі чи насильству перед обличчям численних труднощів, Папа підкреслив, що такі методи ніколи не принесуть миру та поступу. «Вдова з притчі показує нам, що егоїзм, несправедливість і зло долаються не жорстокістю, а молитвою, терпеливістю і наполегливістю у викритті того, що є неправильним, рішучим висловленням наших прохань і старанною працею задля необхідних змін, ніколи не втрачаючи довіри до Бога», — наголосив він.
Продовжуючи цю думку, Лев XIV зауважив, що існує тісний зв’язок між вірою, молитвою та дією: там, де є віра і молитва, народжується здатність присвячувати себе іншим. Високо оцінивши ініціативність місцевих аграріїв, підприємців і крамарів, які завдяки своїй праці забезпечують людей робочими місцями, він підкреслив, що їхня щоденна діяльність та використання Божих дарів на користь спільноти є важливою складовою автентичного цілісного людського розвитку.
«Дорогі брати і сестри! Господь знає шляхи, якими ви ступаєте, ваші труднощі, турботи й виклики, з якими ви стикаєтеся. Він розуміє надії молодих, надихає мудрістю літніх і не залишає вас. Коли душа блукає без мети, Він є тим шляхом. Коли бракує сил, Він є вашим підкріпленням. Коли настає зневіра, саме Він знову розпалює надію», — звернувся до зібраних Наступник святого Петра і ввірив їх опіці Непорочної Діви Марії та Господа Проколеного Боку (Señor del Costado), побажавши, щоб Євхаристія надихала вірних на будування єдності, милосердя і миру.
Папа: завжди є ті, кому ми можемо допомогти
Заключною подією дев’ятого дня Апостольської подорожі Папи Лева XIV в Латинську Америку, 14 листопада 2026 року, четвертого в Перу, стала молитва з католицькою спільнотою в розташованому в місті Санья неподалік від Чіклайо санктуарії святого Турибія з Моґровехо. Йдеться про історичне місце, де святий Архиєпископ Ліми 1606 року переставився до вічності. У той час, як на молитву в санктуарії зібралися 10 тисяч вірних, вздовж доріг свого колишнього єписопа вітали 300 тисяч чіклайців. Візит Наступника святого Петра до святині став нагодою урочисто завершити Ювілейний рік, приурочений до 300-річчя його канонізації.
Молитовна зустріч відбувалася у формі літургії слова, під час якої прозвучало читання зі Святого Письма, а також свідчення священника, місіонерки та представника афроамериканської спільноти. На початку свого слова Святіший Отець зізнався, що дуже чекав цієї миті, адже ніч перед початком свого єпископського служіння він провів ту на молитві, просячи в Бога благодаті бути пастирем згідного з Його серцем. «Тоді я ще не усвідомлював, що на мене чекає, і скільки я отримаю від вас. Дякую за те, що прийняли мене з тією радістю та гостинністю, які вам притаманні», — сказав він, повторюючи, що знову відчув, що прибув додому.
Спадок звіщення Євангелія
Переходячи до роздумів над контекстом цієї зустрічі, тобто, завершенням Ювілейного року святого Турибія, Лев XIV зазначив, що тут, у Саньї, можемо «прочитати підсумок його життя», адже єпископ передав свою душу в руки Небесного Отця, перебуваючи на цьому місці під час проведення свого пастирського візиту. «Його життя нагадує нам, що любов пастиря проявляється також у фізичних та екзистенційних відстанях, які він готовий подолати заради звіщення Ісуса Христа», — сказав Папа, скеровуючи думку до порожньої могили в Саньї, де спочивало тіло святого до того, як було перенесене до Ліми. Дивлячись на неї, йому на думку спадає те, що залишилося на цій землі після переїзду святого — віра численних громад і велика відданість тих, хто ступав його слідами, несучи Євангеліє у віддалені місця. «Протягом років, які я провів у Чіклайо, — мовив він, — я мав благодать познайомитися з багатьма з них. […] Скільки разів я приїжджав, щоб звіщати Євангеліє, а повертався, трохи краще його зрозумівши завдяки вашій вірі!».

Святіший Отець згадав і про те, що Санья зберігає памʼять поколінь чоловіків і жінок африканського походження, які зазнали рабства. Звертаючись до їхніх нащадків, він сказав, що мав радість пізнати їхню віру, традиції і любов, з якою вони зберігають пам’ять своїх предків. «Дякую вам за все те, що ви вносите в життя цієї Церкви», — сказав Лев XIV, згадавши про святого Мартіно де Порреса, захисника прав невільників, якому святий Турибій уділив Миропомазання, побажавши, щоб його приклад нагадував їм про Божу любов і заохочував бути витривалими на дорозі святості.
Відкрити серце для Господа
Далі Папа зазначив, що життя святого Турибія спонукає нас звернути увагу на потреби нашого часу. «Я знаю, що багато сімей у цьому регіоні страждають від злочинності, вимагання та відсутності безпеки», — сказав він, висловлюючи близькість тим, хто живе в страху, бачить загрозу плодам своєї чесної праці чи досі потерпає від дискримінації. «Я згадую їх у своїх молитвах і прошу Господа дарувати їм той мир, якого вони дуже потребують. Прошу вас зберігати єдність, піклуватися одне про одного і ніколи не звикати до страждань інших», — закликав Святіший Отець, наголошуючи, що завжди є хтось, кому можемо допомогти, вислухати, супроводжувати.
У цьому контексті Наступник святого Петра звернувся до священників, закликаючи «плекати свою щоденну дружбу з Ісусом Христом, звершувати таїнства з любов’ю та пошаною, завжди перебувати в близькості з ввіреним людом». Батьків, дідусів і бабусь він заохотив і надалі передавати віру дітям і внукам, а молодь — відкрити своє серце для Господа, «Який має прекрасне покликання для кожного». «Дозвольмо, щоб Його слово перемінило наше життя та навчило нас любити так, як Він нас любить», — закликав Лев XIV.
Витривалі на стежках Євангелія
Повертаючись до тієї молитовної ночі, про яку згадував на початку своєї промови, Святіший Отець зауважив, що відтоді минуло багато років і годі порахувати обличчя, які він зберігає у своїй пам’яті. «Тієї ночі я просив Господа навчити мене бути пастирем. Сьогодні, оглядаючись на прожиті роки, я розумію, що ви були частиною Божої відповіді на ту молитву. Тому я хочу щиро подякувати вам. Дякую за вашу віру, за вашу любов і за все, чого ви мене навчили за ці роки. Тепер, коли Господь довірив мені піклування про Вселенську Церкву, я знову прошу в Нього тієї самої благодаті, усвідомлюючи, скільки мені ще треба навчитися. Прошу вас і надалі молитися за мене, як, я знаю, ви робили це досі», — попросив Папа, побажавши місцевим вірним, щоби за заступництвом Пресвятої Діви та святого Турибія вони «з вірністю були витривалими на стежках Євангелія».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви





















































