СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиVI Апостольська подорож Папи Лева XIV до Латинської Америки: Аргентина. День п’ятий
На третій день свого перебування в Аргентині — другому етапі своєї Апостольської подорожі до Південної Америки — Папа Лев XIV відвідав місто Кордова, де відслужив Святу Месу та зустрівся з місцевим духовенством і душпастирськими працівниками, а завершив день молитовним чуванням із молоддю, повернувшись до Буенос-Айреса.
Папа: аргентинські святі поєднали виклики сучасності зі звіщенням Євангелія
У третій день своєї Апостольської подорожі до Аргентини, у вівторок, 10 листопада 2026 року, п’ятий перебування в Латинській Америці, Папа Лев XIV прибув з Буенос-Айреса до Кордови, що в центрі країни, де очолив урочисту Святу Месу на площі перед Школою військової авіації. На богослужінні, разом із численним духовенством, зібралися 650 тисяч вірних. Про це розповідає українська редакція «Vatican News».
У день літургійного спомину святого Лева Великого Святіший Отець наголосив, що визнання Петра, яке протягом історії знаходить відгук у його наступників, відкриває вірним таємницю Бога, виявлену у Христі заради нашого спасіння. Він зазначив, що «послання спасіння й досі залишається актуальним і спирається на заступництво багатьох наших братів у вірі, які тепер супроводжують нас із неба». Папа підкреслив, що аргентинська земля була багатою на плоди святості, заохотивши прочан прямувати слідом за тими, хто випередив нас на цьому шляху.
Аргентина — земля святих
Далі Єпископ Риму звернув увагу на те, що Кордова є природною спадкоємицею першого єпископського осідку, заснованого в Аргентині, та стала землею святих. «Її монастирями та церквами, вулицями та лікарнями ходили чоловіки й жінки, які щиро любили Ісуса та віддали життя за Євангеліє», — наголосив він. Святіший Отець пригадав приклади двох святих — святого Хосе Ґабріеля дель Росаріо Брочеро (Кура Брочеро) та Марію Антонію де Пас і Фіґероа (Маму Антулу), «яких Господь покликав і послав на місію, хоча вони самі навіть не усвідомлювали, наскільки надзвичайною стане їхня євангелізаційна праця». У світлі їхнього життя Папа сказав, що «виконання місії, яку Господь доручає кожному з нас, є радісним обов’язком». «Усі ми покликані до святості; саме в цьому полягає наша праця на землі — у досягненні досконалої єдності з Богом. Це покликання, до того ж, завжди має місійний характер: ми маємо відкривати іншим ту красу, яку ми пізнали у Христі», — підкреслив Лев XIV. Пригадуючи слова святого Лева Великого, Папа закликав християн усвідомлювати свою високу гідність та пам’ятати що кожен був звільнений від темряви та перенесений у світло та Боже Царство. Святіший Отець наголосив на важливості власного прикладу, адже, за словами святого Івана Павла ІІ, «світ очікує від нас життєвих зусиль та свідчення молитви», а «це вимагає повної, беззастережної відданості Ісусові Христові».
Святий Хосе Ґабріель дель Росаріо Брочеро (Кура Брочеро)
Марія Антонія де Пас і Фіґероа (Мама Антула)
Ревність у звіщенні Божого Царства
Із Кордови, географічного центру країни, Святіший Отець висловив вдячність Богові «за різноманітні плоди святості людей, яких Господь послав на цю аргентинську землю». Порівнюючи красу і розмаїття гірських масивів Кордови із різноманіттям місцевих святих і блаженних, Лев XIV зазначив, що їхні харизми є яскравим свідченням універсального покликання до святості. Папа зазначив, що «в постатях святих з аргентинським колоритом особливо виділяється єдність між ревністю в звіщенні Євангелія та відданістю справі побудови братньої та солідарної батьківщини». Усі вони зуміли прийняти виклики свого історичного часу й перетворили їх на нагоду для звіщення Доброї Новини, ставши правдивим і дієвим свідченням Христової любові.
Приклад святих — свідків віри
Пригадуючи святого Хосе Ґабріеля дель Росаріо Брочеро, Лев XIV сказав, що цей священник цілим серце любив Господа та в молитві черпав силу свого життя. Завдяки духовним вправам святого Ігнатія Лойоли його життя повністю перемінилося і він був здатним «поширювати Його Царство милосердя та справедливості, витрачаючи власні сили на проповідування Євангелія, маючи за зброю лише розп’яття та святий розарій». Говорячи про постать Марії Антонії де Пас і Фіґероа, Папа сказав, що вона «вміла поєднувати споглядання з допомогою ближньому, усвідомлюючи, що найкращим виявом милосердя до іншого є наближення його до Бога». За його словами, девізом святої було йти туди, де Бога не знають, щоб відкрити Його людям.
Папа згадав численних мучеників та душпастирів: кардинала Едуардо Піроніо та брата Мамерто Ескіу, богопосвячених осіб і мирян, таких як святий Артеміде Дзатті, блаженний Сеферіно Намункура та Лаура Вікунья й багатьох інших, які ревно сповідували свою віру аж до жертви власного життя. Всі вони, «прийнявши проповідь Євангелія, повною мірою жили своїм християнським покликанням, люблячи Бога та братів і сестер у простоті повсякденного життя».
Бути святими скрізь!
На завершення Папа Лев XIV закликав аргентинський народ сміливо наслідувати святих та блаженних та бути святими у школах і на площах, у родинах, серед друзів та на робочих місцях. Закликавши вірних споглядати розп’яття убогого Христа, витесаного за задумом отця Брочеро, Лев XIV попросив заступництва святого Лева Великого, аби кожен завжди міг визнавати: «Ти — Месія, Син Бога живого» (Мт 16,16).
Папа до духовенства: бути тими, на кого розраховує Господь
По обіді у вівторок, 10 листопада 2026 року, в третій день свого візиту до Аргентини, Папа Лев XIV вирушив до катедрального собору Внебовзяття Пресвятої Богородиці — єпископського осідку архидієцезії Кордови. Ця національна історична пам’ятка є яскравим взірцем колоніального бароко, в якому європейські форми поєдналися з індоамериканськими мотивами в оздобленні дзвіниць, величним куполом та неокласичним кованим порталом.
Біля входу до собору Святішого Отця зустріли Архиєпископ Кордови кардинал Анхель Сіксто Россі та парох катедри отець Хав’єр Луїс Сотерас. Папа пройшов до каплиці Пресвятих Дарів, де затримався на коротку молитву в тиші, після чого вийшов на соборну площу, щоб розпочати зустріч із єпископами, священниками, дияконами, богопосвяченими особами, семінаристами та душпастирськими працівниками.
Живі історії покликання: між крихкістю та надією
Після вітального слова Архиєпископа Кордови розпочалася частина зустрічі, під час якої співи чергувалися з особистими свідченнями представників духовенства і богопосвячених осіб Аргентини.
Першою виступила Лаура Сампальйо, богопосвячена діва з дієцезії Санто-Томе, яка багато років працювала в сільській школі, супроводжуючи учнів у складних життєвих обставинах. Ділячись власним досвідом переживання хвороби, що впливає на її зір, вона зауважила, що сьогодні по-новому відкриває для себе заклик «забруднити руки» у служінні ближнім. За її словами, місія полягає не завжди в активній дії чи готових відповідях, а часом у простій вірності — не проходити повз, залишатися поруч, дбати про інших і дозволяти дбати про себе. На завершення Лаура запитала Святішого Отця, як глибше торкатися конкретного життя народу, щоб навіть із власної людської крихкості перетворювати руки служителів на знаряддя сопричастя, служіння та надії.
Своїм досвідом поділився також Хуліан Перейра, семінарист з архидієцезії Мендоси, який під час розпізнавання покликання долучився до служіння безпритульним. Він розповів про зустріч у каплиці з бідною жінкою, яка під час збірки віддала останні заощадження, нагадавши йому євангельську вдову і ставши взірцем цілковитої самопожертви в майбутньому священстві. На прикладі цього жесту щирої віри семінарист запитав Папу, як у період священничого формування плекати живу чутливість до потреб бідних. Він також поцікавився, як майбутнім душпастирям зберігати здатність по-справжньому дивуватися глибині віри найсмиренніших людей.
Своїм зворушливим свідченням поділився також отець Мартін Карранса з архидієцезії Кордови, який 11 років тому після ускладнень під час операції зазнав тяжких фізичних обмежень, втративши здатність вільно ходити, рухати руками та говорити. Замість того, щоб піддатися гіркоті чи замкнутися в собі, він обрав шлях глибшої молитви та відкритості, продовжуючи жити у семінарії, де раніше був вихователем, та раз на місяць очолюючи Святу Месу. Завдяки ініціативі друзів, «Радіо Марія» та технологіям штучного інтелекту вдалося відтворити його колишній голос, яким тепер озвучуються написані ним проповіді й духовні роздуми. З огляду на власний досвід, священник запитав Папу, як душпастирям і богопосвяченим особам, обмеженим хворобою чи віком, з відданістю Богові й ближнім проживати цей етап своєї місії.
Своїм свідченням поділилася також сестра Марія Елізабет Торрес зі Згромадження Сестер Ісуса і Марії, згадавши, як ще в дитинстві телесюжет про допомогу дітям в Африці пробудив у ній глибоке співчуття та відкрив покликання бути «будівничою сопричастя». Посилаючись на розвдуми з «Духовних вправ» святого Ігнатія про співчуття Пресвятої Трійці до людства, черниця запитала Папу, який аспект богопосвяченого життя варто сьогодні поглиблювати, щоб залишатися переконливим свідченням дієвої Божої доброти в умовах фрагментованого та віртуалізованого світу.
Черпати сили для служіння з першого «так»
У своїх роздумах під час зустрічі з духовенством та богопосвяченими особами Лев XIV звернувся до ігнатіанської духовної спадщини, глибоко вкоріненої в історії Аргентини, висловивши радість із приводу того, що сестра Марія Елізабет у своєму свідченні також згадала одне з розважань «Духовних вправ». Він нагадав про приклад Мами Антули (святої Марії Антонії де Сан Хосе), яка долала великі відстані, щоб зберегти цю практику доступною для всіх, про святого Хосе Ґабріеля дель Росаріо Брочеро, що перетинав гірські хребти разом із земляками, прямуючи до Кордови заради їхньої особистої зустрічі з Богом, а також про Папу Франциска, який поділився багатством ігнатіанської духовності з усією Вселенською Церквою.
Зауваживши, що й сьогодні духовенство, чернецтво та миряни в тиші і роздумах шукають Божої волі, Святіший Отець запропонував присутнім разом зосередити увагу на окремих думках із «Духовних вправ» святого Ігнатія Лойоли. Відштовхуючись від «Принципу і Фундаменту», Папа закликав повернутися до першого запитання: «Чому ми тут?». Він підкреслив, що кожному служінню чи обов’язку передувало особисте покликання — мить, коли Христос пройшов через життя людини, покликав її, і вона відчула, що за Ним варто йти. За словами Лева XIV, усе подальше служіння має й надалі черпати силу саме з цього першого «так».
Звертаючись до священників і богопосвячених осіб, Наступник святого Петра звернув увагу на ризик розчинити молитву в нескінченній активності, коли служіння починає витісняти стосунки із Богом. «Тож повертаймося до Євхаристії, до слухання Слова та до тих стосунків із Господом, які є основою усього іншого. Підтримумо той вогонь, що колись розпалив наше покликання, і не дозвольмо, щоб щоденні турботи, втома чи рутина зрештою його загасили», — заохотив він.
У чому ми підвели Бога
Нагадуючи про запитання «Духовних вправ» щодо внутрішнього безладу та невірності Богові, Папа зауважив, що з часом після першого «так» учні Христа можуть звикнути до суворості, суперництва, несприйняття критики чи невільних прив’язаностей. Проте ще серйознішим, на його думку, є вміння виправдовувати будь-що, знаходячи «душпастирські причини» чи зручні особисті й спільнотні мотиви для того, що насправді є неправильним.
«Ми також грішимо, коли не робимо добра, якого від нас вимагають, коли перестаємо терпляче слухати, коли обираємо зручність або коли мовчимо перед тим, що маємо виправити», — вів далі Папа і додав, що навернення необхідне у будь якому віці. «Нам потрібно робити іспит сумління, приступати до сповіді та бути достатньо смиренними, щоб дозволити іншим нас виправляти. Дорогі брати і сестри, маймо мужність чітко визнати, де ми були невірними Богові, і віддати це Його милосердю», — підсумував Папа.
Продовжуючи роздуми в ключі «Духовних вправ», Папа зазначив, що після визнання власних гріхів святий Ігнатій ставить людину перед Христом — вічним Царем, Який попри людську слабкість і надалі розраховує на нас. Він зауважив, що головне питання полягає не в мірі наших колишніх провин, а в тому, чи зберігаємо ми готовність і надалі йти за Ним. З роками священники та богопосвячені особи часто обживають власні зони комфорту й планують життя за власним сценарієм, проте справжнє покликання вимагає запитати себе: чи дозволимо ми Господу скерувати нас туди, куди ми не планували, або доручити те, чого ми ніколи б не обрали самі?
Церква — це не гуманітарна організація
Далі Наступник святого Петра зазначив, що внутрішня свобода очищується через глибші етапи духовного розпізнавання. За його словами, це допомагає розпізнати те, що обмежує наші рішення, і перевірити, наскільки ми готові дозволити Богові діяти в нашому житті. Оскільки місія духовенства спрямована до народу, Папа закликав духовенство та богопосвячених осіб постійно запитувати себе, що саме вони покликані запропонувати людям. Звертаючись до семінаристів, він підкреслив: «Дорогі семінаристи, вчіться бачити очима Бога і дозволяйте Його народу євангелізувати вас. Навіть ті, хто має найменше, можуть багато чого нас навчити, як це зрозумів Хуліан під час Меси».
Відзначивши глибоку чутливість Церкви в Аргентині до соціальних потреб людей та її великодушне служіння стражденним, Папа наголосив, що вона повинна вести ще далі — до особистої зустрічі кожної людини з Христом. У зв’язку з цим Лев XIV навів промовисті слова свого попередника Папи Франциска: «Церква — це не бізнес; це не гуманітарна організація; Церква — це не неурядова організація; Церква покликана нести Христа та Його Євангеліє кожному… Якби, гіпотетично, колись сталося так, що Церква не несла б Ісуса, вона була б мертвою Церквою». Тож він закликав духовенство допомагати людям розпізнавати присутність Христа у власному житті через Боже слово, таїнства та душпастирську турботу, даруючи їм те, що Церква зберігала протягом століть.
Євангелізація через життя своїм покликанням
Торкаючись теми випробувань і хреста у священницькому та богопосвяченому житті, Папа зауважив, що з часом служіння може стикатися з періодами духовної сухості, втоми та відсутності видимих плодів. У такі моменти, коли ентузіазм перших років згасає, сама лише витривалість і вірність — у молитві чи щоденній праці попри відчуття, що нічого не змінюється, — стають конкретною формою самопожертви. «Навіть серед сумнівів і втоми людина продовжує говорити своїм життям: „Ось я“», — підсумував він.
Як взірець такої непохитної вірності Наступник святого Петра навів першого аргентинського святого Ектора Вальдів’єльсо Саеса, який завдяки щорічним реколекціям знайшов сили витримати випробування аж до пролиття крові, а також згадав приклад отця Брочеро, котрий служив своєму народові попри сліпоту і проказу. Папа визнав, що свідчення Лаури та о. Мартіна, які пролунали перед цим, спонукали його замислитися над його нещодавньою госпіталізацією.
Продовжуючи свої роздуми, Наступник святого Петра закликав духовенство бути творчими та використовувати сучасні технології для проповіді, наголосивши, що важливим є те, як богопосвячена особа переживає своє покликання.»Дорогі друзі, пам’ятайте: саме те, як ми реалізуємо своє покликання, і є євангелізацією. Ані вік, ані фізичні обмеження не можуть загасити нашу ревність. Наші сили можуть вичерпатися, але Божа сила — ніколи», — підсумував він і додав, що ця сила об’являється у Господньому Воскресінні. «Паломницька Церква в Аргентині також потребує поглянути на себе, із вдячністю розпізнаючи те, що Бог уже звершує в ній, і запитуючи себе, де Він бажає відкрити нові шляхи. Воскреслий уже там, і Він випереджає нас», — зауважив Папа.
Бог розраховує на нас
На завершення роздумів над «Духовними вправами» Лев XIV звернувся до їхнього підсумку, який закликає усвідомити багатство отриманих від Бога дарів та відповісти на них повною самопожертвою: «Прийми, Господи, і візьми…». За його словами, шлях реколекцій повертає людину до витоків покликання — до життя, знову відданого у Боже розпорядження з усіма його можливостями й обмеженнями. «Можливо, питання, на яке нам слід спробувати відповісти сьогодні, таке: чи може Господь і надалі „використовувати“ мене? Якщо відповідь залишається „так“, то попереду нас чекає ще багато чого. Не здаваймося! Ісус і надалі супроводжує Свою Церкву та робить плідним життя тих, хто віддається в Його руки», — наголосив він.
Нагадуючи, що Бог здатний звершити великі діла через «відкрите для Нього» життя, Папа навів приклади святих аргентинської землі: Мами Антули, яка прибула до Буенос-Айреса босоніж і лише з розп’яттям у руках, отця Брочеро, який невтомно проповідував, маючи за свідків своєї праці часто лише Бога та свого мула, а також блаженного Сеферіно, який, померши у вісімнадцять років, встиг засвідчити, заради Кого жив. «Бог і надалі виливає Свою благодать і хоче розраховувати на вас, щоб ви поширювали її від Ла-Квіаки до Ушуаї та аж до самих країв землі», — зазначив Лев XIV.
Насамкінець Наступник святого Петра закликав присутніх подивитися на Аргентину Божими очима: мріяти про молодь, яка розпізнає Христове покликання, про живі парафіяльні спільноти, відважні чернечі родини та семінарії, де формуються святі. Повторюючи відомий заклик Папи Франциска до аргентинської молоді у Ріо-де-Жанейро, Святіший Отець побажав, щоб аргентинська Церква й надалі «здіймала галас» — той євангельський галас, який приводить Церкву в кожен куточок і причиняється до того, що Добра Новина лунає повсюди.
Не «здаватися», поки не станеш святим
На завершення промови Папа наголосив, що головний плід духовних вправ полягає в тому, щоб, дослідивши своє життя перед Богом, повернутися до щоденності та своїх спільнот переміненими — із надією, свободою та бажанням далі служити. Святіший Отець зауважив, що пастирі можуть не побачити всіх плодів того, що сіють сьогодні, так само як їх не бачили попередники, однак саме завдяки їхній відданості Церква живе сьогодні.
«Нехай Бог знайде серед нас чоловіків і жінок, готових йти за Ним і формуватися під впливом Його любові — людей, які не „здаються“, доки не стануть святими. Господь звершив великі діла на цій землі, і я переконаний, що Він звершить ще багато інших», — сказав на завершення Святіший Отець, ввіряючи присутніх заступництву Пресвятої Діви Марії з Люхана, аби кожен із них власним життям засвідчував, що Бог може й надалі на нього розраховувати.
Від катедрального собору Папа відʼїхав до місцевого аеропорту, звідки відлетів до Буенос-Айреса, щоб увечері в столиці зустрітися з молоддю, що стане завершенням пʼятого дня його шостої Апостольської подорожі.
Папа до молоді: Не ставайте на коліна перед тим, що не може дати вам життя
Завершальною подією третього дня Апостольського візиту Лева XIV до Аргентини стало молитовне чування з молоддю, що відбулося у вівторок ввечері, 10 листопада 2026 року в Буенос-Айресі біля «Пам’ятника іспанцям», зібравши мільйон учасників. На початку зустрічі з молоддю Святішого Отця привітав Архиєпископ Буенос-Айреса Хорхе Іньясіо Ґарсія Куерва, а опісля двоє молодих аргентинців поділилися своїми свідченнями і ще двоє звернулися до Папи із запитаннями.
Запитання аргентинської молоді
Запитання двадцятидевятирічної Аґустіни стосувалося її служіння молодим особам, що опинилися в скрутному становищі. Вона запитала Папу, як давати собі раду з розчаруванням і власними обмеженнями, допомагаючи найбільш відкинутим. «Як продовжувати супроводжувати їх, коли відчуваємо, що того, що ми робимо, недостатньо?» — запитувала вона. Відповідаючи на запитання Аґустіни, Святіший Отець, насамперед, подякував їй за ту любов, з якою вона допомагає молоді. «Я розумію, що ти відчуваєш: це важко, але не втрачай надії, — сказав Папа. — Святий Ігнатій Лойола казав: „Дій так, ніби все залежить від тебе, знаючи, що насправді все залежить від Бога“. Роби все можливе, вкладай у це все своє серце й об’єднуй свої зусилля із зусиллями інших. А коли відчуєш, що твої сили вичерпалися, пам’ятай, що сили Божі ніколи не вичерпуються».
Франко (27 років) поставив Папі запитання про те, як поєднувати любов, яку я він відчуває у парафії та вдома, з обов’язками на роботі та іншими повсякденними справами. Лев XIV заохотив молодого аргентинця згадати про дитячі та юнацькі роки Ісуса, проведені в Назареті, коли Він працював своїми руками та жив у родині. «Син Божий захотів жити саме так! — сказав Єпископ Риму. — Він навчив нас, що навіть у звичайних справах ми можемо зустріти Його. Тому нам не треба жити двома життями: одним для Бога, а іншим — для наших справ, ніби між ними існує протиріччя чи конфлікт. Коли ти працюєш, вчишся чи спілкуєшся з друзями, роби це з любов’ю і присвячуй це Господу. Таким чином твоя праця також стане молитвою та шляхом до святості».
Вогонь любові і вогонь випробувань
Після короткого молодіжного музичного виступу та спільної молитви Лев XIV звернувся до молоді з промовою. Він висловив радість з приводу цієї зустрічі і звернув увагу, що у нижній частині «Пам’ятника іспанцям», біля якого вони зібралися і офіційна назва якого є «Пам’ятник Конституції та чотирьом регіонам Аргентини», розміщені чотири алегоричні скульптури, які символізують регіони: Анди (Los Andes), Чако (El Chaco), Пампа (La Pampa) та Ріо-де-ла-Плата (El Río de la Plata). На верхівці 24,5-метрової споруди підноситься мармурова статуя Республіки (Свободи). «Як же чудово, що сьогодні ці землі представляють так багато молодих людей! Вітаю вас усіх!» — промовив він.
Згадуючи символічне запалення свічок після спільної молитви, Святіший Отець процитував слова Ісуса з Євангелії від Луки: «Вогонь прийшов я кинути на землю — і як я прагну, щоб він вже розгорівся!» (Лк 12,49). «Це вогонь Його любові, переданий Святим Духом, який очищає наше серце і робить нас здатними любити», — прокоментував Папа і запропонував молоді свої роздуми про інший вогонь: вогонь печі у Вавилоні. Книга пророка Даниїла (див. 1,3–7.17–20; 2,49; 3,1–93) розповідає історію трьох юнаків: Ананії, Азарії та Мисаїла. Опинившись у вигнанні, вони здобули освіту, нові імена та високі посади при дворі Навуходоносора. Перед ними було майбутнє. Аж поки не настав день, коли їм довелося вибрати: схилитися перед золотим ідолом під загрозою смерті у вогняній печі чи залишитися вірними своїй вірі. Коли весь натовп упав на коліна, троє юнаків обрали єдине — залишитися стояти. Навуходоносор дав юдейським юнакам останній шанс — одного простого жесту могло вистачити, щоб продовжувати спокійне життя. Вони відповіли, що Бог може їх визволити від вогню, але також додали, «навіть якщо Він нас не врятує» (Дан. 3, 18), поклоніння ідолу не буде. «Скільки свободи в цій відповіді! — підкреслив Папа. — Вони не знали, що станеться. Вони знали, яке покарання на них чекає, але знали, що лише в Бозі знайдуть щастя».
Стояти твердо на ногах
Святіший Отець зауважив, що сьогодні також з’являються ідоли, які вимагають нашого поклоніння: успіх за будь-яку ціну, гроші, одержимість зовнішнім виглядом, популярністю чи нестримним прагненням насолоди. «Іноді, аби здобути схвалення інших, ми можемо брехати, зраджувати чи принижувати когось у соціальних мережах. Заздрість може заважати нам радіти добробуту інших, а егоїзм може спонукати нас ставитися до людей як до предметів», — сказав він, зауважуючи, що сюди можна також додати тих, хто заробляє гроші, пропонуючи задоволення, які зрештою поневолюють людину, як-от порнографія та різні речовини, що викликають залежність. Лев XIV наголосив, перед обличчям цих спокус потрібно «стояти на ногах». «Не ставайте на коліна перед тим, що не може дати вам життя! — закликав Єпископ Риму. — І якщо ви коли-небудь впали, підіймайтеся! Не дозволяйте нічому й нікому відібрати у вас свободу, яку дав вам Бог».
У Церкві є місце для всіх
Натхненням для наступної частини промови Святішого Отця стали слова Папи Франциска, які він виголосив під час Всесвітнього дня молоді в Лісабоні 3 серпня 2023 року — «Усі, усі, усі», — наголошуючи, що у Церкві є місце для всіх. У цьому контексті Лев XIV запросив молодь замислитися над тим, що означає жити як учні Ісуса: «усі до Христа, усі з Христом, усі як Христос».
Пояснюючи, що означає «усі до Христа», Папа сказав: «Серед вас є ті, хто виріс поруч із Ісусом, і ті, хто лише зараз починає шукати Його; ті, хто давно не молиться, хто віддалився від Церкви або був зранений людьми, які мали б супроводжувати його. Кожному з вас я хотів би сказати: у Церкві є місце для тебе! З твоїми запитаннями, твоїми ранами та твоєю історією. Це також і твій дім. Тобі не треба вдавати, що все гаразд, ані чекати, поки твоє життя налагодиться, щоб наблизитися до неї. А тобі, хто вважає, що вже запізно починати спочатку, я хотів би сказати: ласкаво просимо! Не має значення, хто ти є чи що ти зробив: Ісус Христос знає тебе, любить тебе і хоче, щоб ти був поруч із Ним».
Пригадуючи євангельську розповідь про Закхея, Наступник святого Петра зауважив, що «ніхто не впав так низько, щоб Христос не зміг його підняти». «Нехай наші спільноти завжди мають відкриті двері; нехай вони вміють приймати тих, хто приходить із запитаннями, допомагати тим, хто страждає, і терпляче супроводжувати тих, хто шукає Бога», — побажав він.
Бог не покинув людство
Коментуючи слова «усі з Христом», Папа знову повернувся до історії трьох юнаків у Вавилоні. Коли їх кинули в піч, здійнялося сильне полум’я. Але цар побачив щось незрозуміле: він кинув до печі трьох чоловіків, а тепер бачив чотирьох, які вільно ходили серед полум’я. Господь послав Свого ангела, щоб захистити їх. Цар засудив їх до вогню, але Бог не покинув їх. Наступник святого Петра наголосив, що Бог також не покинув людство, поневолене смертю через гріх. «Божий Син став людиною, розділив наші страждання і взяв на себе наші гріхи. З любові до нас Він віддав Своє життя на хресті і на третій день воскрес. Ісус Христос живий! Він переміг смерть і визволив нас від її влади!» — наголосив Лев XIV.
Звертаючись до молодих аргентинців, Єпископ Риму зазначив, що Христос хоче вчинити нас учасниками Свого життя і Він обіцяв залишатися зі Своїми учнями аж до кінця світу (пор. Мт 28, 20). «Христос пропонує вам життя, яке навіть смерть не зможе у вас відібрати!» — наголосив він, звертаючи увагу на слова молитви, яку Азарія з печі підніс до Бога: прийми «наше сокрушене серце та наш смиренний дух» (Дн 3, 39). Папа наголосив, що цей юнак, здатний чинити опір царю, «перед Богом визнавав свою потребу просити про милосердя». «Яка чудова молитва! Нам теж вона потрібна, — промовив Святіший Отець. — Усі ми знаємо, яка іноді існує прірва між тим добром, якого прагнемо, і нашими рішеннями. І всім нам потрібно навернутися. Христос любить нас такими, якими ми є, але Його любов надто велика, щоб залишити нас у полоні гріха, того, що нас руйнує. Вогонь, який Він прийшов принести, має силу розірвати наші кайдани й повернути нам свободу любити. Є рани, які треба загоїти, провини, які треба визнати, і, коли це можливо, зло, яке треба виправити. Дозвольте Христу перетворити вас! Не бійтеся приступити до Таїнства Покаяння. Як же добре знати, що наші гріхи можуть бути прощені! Моліться, читайте Євангеліє, приступайте до Євхаристії. Там на нас чекає Той, хто віддав своє життя за нас».
«Нехай усе, що існує, благословляє Господа»
Далі Лев XIV пояснив вислів «усі, як Христос». Він зауважив, що в історії про трьох юнаків написано, що посеред печі вони троє почали співати, закликаючи небо й зірки, гори, річки та всі живі істот благословити Господа. Вони навіть закликали той самий вогонь, що їх оточував, приєднатися до їхньої похвали! «Мені подобається думати, що той спів триває дотепер й що кожне покоління може додати до нього свій голос, — наголосив Папа. — Як було б чудово, якби все, що ми робимо, могло стати хвалою! Можливо, сьогодні ми могли б співати: „Мистецтво й культура, благословіть Господа. Ігри та спорт, благословіть Господа. Наука й техніка, благословіть Господа. Мережі та екрани, благословіть Господа. Музика та футбол, благословіть Господа. Нехай усе, що існує, благословляє Господа й прославляє Його піснями на віки!“.
Наслідувати Христа, Який умив ноги учням
Єпископ Риму зауважив, що той, хто знайшов Христа, покликаний жити так, як Він (див. 1 Ів. 2,6). «І саме до цього я хотів би закликати вас сьогодні ввечері: будьте святими! — наголосив він. — Святі також усвідомлювали свої слабкості, але саме Божа благодать перетворила їхнє життя і навчила їх любити». Цитуючи Христові слова: «Як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ів 13,34), Святіший Отець підкреслив, що слово «як» вказує на образ, про який ніколи не треба забувати: Ісус, що став навколішки, щоб умити ноги своїм учням. «Ви теж можете вмивати ноги своїм братам, — сказав Папа молоді. — Діліться хлібом з голодними, відчиняйте свої двері тим, хто не має дому, відвідуйте хворих і тих, кого ніхто не хоче відвідувати. Існують також страждання, яких не видно: людина, яка потребує поради чи виправлення, хтось, хто чекає слів розради, а ще хтось, хто потребує відчути, що його люблять. Скільки ж нагод дає нам Господь, щоб уподібнюватись до Нього! Нехай ваше життя буде як подібним до сторінок Євангелія, написаних чорнилом милосердя, щоб ті, хто зустрічає вас, могли впізнати у вас слід любові та радості Ісуса». Ця радість, за словами Папи, походить із дружби з Христом і спонукає нас нести її іншим. Подібно до учнів з Емаусу, які, впізнавши Воскреслого під час ламання хліба, того ж вечора повернулися до Єрусалима, бо не могли приховати в собі радість від усвідомлення, що Христос живий! «На початку я сказав вам: „Ласкаво просимо!“. Тепер, як Наступник Петра, доручаю вам другу частину нашого гасла: „Ідіть і проповідуйте!“. Ідіть у свої міста та села, у кожен куточок і на кожну околицю. Нехай той, хто відчуває себе далеким від Бога, завдяки вам відкриє, що Христос шукає його», — побажав Лев XIV.
На завершення Папа зазначив, що освятить хрест, який пройде через різні спільноти. «Переходячи з рук у руки, нехай цей хрест передає вогонь Христової любові від серця до серця. Нехай Матір Божа Луханська завжди супроводжує вас і веде цим шляхом: усі до Христа, усі з Христом, усі як Христос! Ідіть і проповідуйте!» — закликав аргентинську молодь Святіший Отець.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
